761/34674/15 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - 19.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12015100100009539 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше

не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 04 серпня 2015 року, приблизно о 13:30, перебуваючи в під`їзді, на восьмому поверсі, поблизу квартири АДРЕСА_2, проводив ремонтні роботи. Отримавши з даного приводу зауваження від мешканця квартири № 38 ОСОБА_2 та вимогу припинити порушувати спокій, ОСОБА_1 вступив з ним в словесну сварку.

В ході даного конфлікту у ОСОБА_1, з мотиву раптово виниклих особистих неприязних стосунків, виник злочинний умисел, спрямований на нанесення ушкоджень ОСОБА_2 .

Реалізуючи вказаний злочинний намір, ОСОБА_1, перебуваючи в коридорі під`їзду, взяв викрутку, після чого тримаючи її в правій руці, умисно наніс чотири удари ОСОБА_2, чим спричинив останньому легкі та тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України, оскільки належно не перевірив доводи апеляційної скарги представника потерпілого про безпідставне звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування визначеного покарання з випробуванням, що призвело до м`якості призначеного йому покарання та не зазначив підстав, з яких визнав скаргу необґрунтованою.

Крім цього, вказує на те, що судом не було враховано позицію потерпілого в частині призначення засудженому покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник Пучко В.Д. в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні прокурор, потерпілий, його представник підтримали подану касаційну скаргу прокурора, а засуджений та його захисник заперечували проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, засудженого, його захисника, потерпілого, його представника перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Стосовно доводів прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та м`якості покарання призначеного

ОСОБА_1 у зв`язку з його звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Так, у касаційній скарзі прокурор фактично порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин

(ст. 66, ст. 67 КК України), визначення "інші обставини справи", або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з положеннями ст. 65 КК України, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З мотивувальної частини вироку місцевого суду слідує, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при обранні виду та розміру покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий, те що за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, який хоч офіційно не працевлаштований, проте займається суспільно-корисною працею. Також суд урахував характер і спосіб скоєного, конкретні обставини вчинення злочину, зокрема поведінку потерпілого ОСОБА_2, яка передувала діям засудженого, а саме те, що внаслідок конфлікту між засудженим та потерпілим, останній повернувся з дерев`яною палкою, якою завдав удару ОСОБА_1 після чого між ними розпочалась бійка у результаті якої потерпілий отримав тілесні ушкодження. Відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи зазначене, суд дійшов правильного висновку про можливість звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою представника потерпілого щодо безпідставного звільнення ОСОБА_1 від відбування визначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, належним чином перевірив наведені у скарзі доводи та обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

З указаним висновком апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Крім цього, доводи касаційної скарги прокурора про неврахування апеляційним судом позицій потерпілого в частині призначення засудженому покарання, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, позиція потерпілого щодо визначення винному виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом при призначенні покарання, однак не є визначальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність. Таким чином, апеляцій суд, переглядаючи кримінальне провадження, погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині призначеного засудженого покарання, діяв в межах своїх дискреційних повноважень.

Таким чином, покарання призначене ОСОБА_1 із застосуванням ст. 75 КК України є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Переконливих доводів про необхідність призначення засудженому більш суворого покарання у касаційній скарзі прокурора не міститься, розглядом кримінального провадження не встановлено.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а ухвала апеляційного суду - без зміни.