644/5706/18 Про повторне, відкрите заволодіння чужим майном, скоєне у стані алкогольного сп`яніння - 18.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 02 жовтня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220530000839, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Пристін Куп`янського району Харківської області, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 1 місяць.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 21 квітня 2018 року приблизно о 02:00 годині, у стані алкогольного сп`яніння, на зупинці громадського транспорту у місті Харкові на просп. Московському, 274, в ході конфлікту, що виник між ним та потерпілим ОСОБА_2, завдаючи удари руками і ногами в область голови потерпілого, від яких останній впав на землю, повторно, відкрито заволодів належною ОСОБА_2 сумкою з різальним інструментом, чим заподіяв останньому матеріальну шкоду на загальну суму 572 грн. 44 коп.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу засудженого залишено без задоволення, а вирок Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 02 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_1 - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги з доповненнями засуджений порушує питання про зміну судових рішень. Вважає призначене йому покарання суворим, просить застосувати до нього положення ст. 75 КК і звільнити його від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку. На обґрунтування доводів зазначає, що судом при призначенні йому покарання не враховано його особу, обставини, що пом`якшують покарання, відсутність матеріальних претензій від потерпілого, а також думку потерпілого, який просив призначити йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі. ОСОБА_1 вказує на неповноту досудового слідства, на те, що суд першої інстанції розглянув провадження без належного дослідження всіх обставин справи, не допитав свідків. Скаржник стверджує, що наведене залишилось поза увагою апеляційного суду. Також засуджений зазначає, що потерпілий не був присутнім у засіданні апеляційного суду, однак в ухвалі апеляційного суду міститься інформація про присутність ОСОБА_2 у цьому засіданні.

ОСОБА_1 також просить застосувати до нього положення закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (838-19) (далі - Закон № 838-VIII (838-19) ) та зарахувати у строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк перебування його в умовах слідчого ізолятора з 02 жовтня 2018 року по 19 жовтня 2019 року.

Позиції інших учасників судового провадження

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Засуджений у касаційній скарзі просив розглянути його касаційну скаргу у його відсутності.

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу не надійшли.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який вважав за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги щодо неповноти досудового слідства, судового розгляду та невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

При розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_1 місцевим судом дотримано вказані вимоги закону.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в суді першої інстанції засуджений не заперечував обставини вчинення правопорушення.

З урахуванням повного визнання ОСОБА_1 вини, суд першої інстанції з?ясував думку всіх учасників судового розгляду щодо можливості розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, роз?яснив наслідки такого розгляду й визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювались. Засуджений та потерпілий не заперечували щодо розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, тому судом було визнано за недоцільне дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорювались.

Отже доводи касаційної скарги засудженого щодо неналежного дослідження місцевим судом всіх обставин справи, що вплинуло на правильність вироку, не ґрунтуються на законі.

При визначенні виду і розміру покарання місцевим судом було враховано вимоги ст. 65 КК. Зокрема, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до положень ст. 12 КПК є тяжким злочином, дані про особу винного, його характеристику, поведінку в минулому, інформацію про стан здоров`я, обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття ОСОБА_1 у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування під час досудового розслідування в повному обсязі заподіяної шкоди, яка є незначною, думку потерпілого, який не наполягав на призначенні суворого покарання. Також судом ураховано обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. Зваживши на викладене, суд вирішив неможливим досягнення мети покарання без ізоляції ОСОБА_1 від суспільства.

На вирок місцевого суду засудженим було подано апеляційну скаргу, в якій він оскаржив цей вирок та яку було розглянуто апеляційним судом з дотриманням вимог ч. 1 ст. 404 КПК.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 349 КПК, в межах апеляційної скарги, перевірив судове рішення суду першої інстанції на предмет дотримання цим судом вимог кримінального процесуального законодавства при його постановленні, та дійшов вірного висновку про законність вироку.

Мотивуючи свою позицію про неможливість виправлення ОСОБА_1 без відбування реально призначеного покарання, апеляційний суд узяв до уваги вищевказані дані про особу винного, враховані місцевим судом обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання та не вбачав підстав для визнання будь-яких інших обставин такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, окрім тих, що наведені у вироку. Відтак апеляційний суд визнав призначене ОСОБА_1 вироком як за видом, так і за розміром покарання необхідним і достатнім для виправлення засудженого, не віднайшов підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст.ст. 69, 69-1, 75 КК та належно свої висновки умотивував.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів. Правових підстав вважати обраний захід примусу явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

Переконливих аргументів на спростування рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного ОСОБА_1 покарання в касаційній скарзі не міститься.

Зазначення прізвища потерпілого в ухвалі апеляційного суду свідчить про наявність описки, що підтверджено також інформацією з журналу судового засідання про те, що потерпілий ОСОБА_2 не був присутнім в апеляційному суді під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 . Така описка не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства та може бути виправлена в порядку ч. 1 ст. 379 КПК.

Прохання ОСОБА_1 про застосування до нього положень Закону № 838-VIII (838-19) не є обґрунтованим, оскільки такі положення застосовуються до осіб, які вчинили злочин до 20 червня 2017 року включно.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень при розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_1 судом касаційної інстанції, не встановлено.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дотримались вимог кримінального процесуального законодавства під час розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_1 та постановили законні, обґрунтовані та умотивовані судові рішення, які відповідають вимогам ст.ст. 370, 419 КПК.

З огляду на викладене, не встановивши підстав для скасування оскаржених судових рішень з мотивів, наведених в касаційній скарзі засудженого, колегія суддів вважає касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 02 жовтня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.