Постанова

іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 754/15452/16-к

провадження № 51-3326км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М.І.,

суддів Луганського Ю.М., Фоміна С.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І.О.,

прокурора Кулаківського К.О.,

захисника Войтенко К.В.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня

2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року

в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100030011242, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі

на строк 7 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК строк попереднього ув`язнення з 23 вересня 2016 року до 20 червня 2017 року зараховано у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили залишено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за кримінальне правопорушення, вчинене за таких обставин.

18 вересня 2016 року приблизно о 21:20 на ґрунтовій дорозі, що пролягає у лісосмузі за 150 м від магістрального газопроводу Боярського ЛВУП і за 30 мвід будівлі газорозподільної станції ГРС-4 "Дарниця", розташованої між

вул. Космонавта Волкова, 4 та вул. Крайньою, 3 у м. Києві, ОСОБА_1 в ході словесного конфлікту, що виник на ґрунті ревнощів до спільної знайомої

ОСОБА_2, з ОСОБА_3 (який розпочав бійку та завдав засудженому шість ударів невстановленим тупим предметом у різні ділянки тіла, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що не вплинули на його фізіологічний стан і не позбавили можливості залишити місце події або у відповідь чинити будь-які активні дії, у тому числі пов`язані із нанесенням ОСОБА_3 тілесних ушкоджень будь-яким способом), з особистої неприязні, що виникла внаслідок вищевказаних активних дій потерпілого, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_3, умисно завдав останньому невстановленим предметом по типу клинка ножа чотири проникаючих колото-різаних поранення в ділянку грудей, два непроникаючих колото-різаних поранення грудей, одне непроникаюче колото-різане поранення живота, одну різану поверхневу рану лівої бічної поверхні шиї, від яких через крововтрату ОСОБА_3 помер.

Київський апеляційний суд ухвалою від 14 травня 2019 року залишив апеляційну скаргу захисника засудженого без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи, викладені у касаційній скарзі

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо нього і закрити кримінальне провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпано можливості їх отримати. Вважає, що його засуджено за злочин, якого він не вчиняв. Потерпілий ОСОБА_3, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, наздогнав його, напав ззаду та завдав кілька ударів палицею завдовжки приблизно 1 м, тому ОСОБА_1, намагаючись захиститися і рятуючи своє життя, завдав йому ножем ударів у відповідь. Такі дії, на думку засудженого, підлягають кваліфікації за ст. 118 КК як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Зазначає, що намагався уникнути конфлікту

з потерпілим, тому відійшов від нього на значну відстань, і не мав умислу вбивати його. Вважає, що висновок судів про доведеність його винуватості у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_3 не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, а показання свідка ОСОБА_2 містять суперечності.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Войтенко К.В. у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги і просили її задовольнити.

Прокурор Кулаківський К.О. в судовому засіданні просив залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені

у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПКпідставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. З таким висновком погодився і апеляційний суд.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених

ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Так, в апеляційній скарзі захисник засудженого, зокрема, зазначив про те, що місцевий суд належно не з`ясував обставини щодо суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, оскільки місцевий суд встановив, що ініціатором конфлікту був потерпілий, який здійснив напад на ОСОБА_1 і почав завдавати йому ударів палицею в різні частини тіла, в тому числі й по голові, а останній, захищаючись, перевищив межі необхідної оборони, не маючи у цій ситуації реальної можливості уникнути продовження конфлікту. При цьому сторона захисту акцентувала, що такі дії засудженого були спрямовані на відвернення нападу і захист, а не на розправу з потерпілим.

Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Закріплене у ст. 36 КК невід`ємне право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).

Згідно з ч. 1ст. 36 ККнеобхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних закономправ та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).

За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеним діянням і наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Наведені ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони містить і склад умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК).Проте на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачено

ст. 115 КК, для складу злочину за ст. 118 КК характерними є: з об`єктивної сторони - наявність обстановки його вчинення, тобто стану необхідної оборони, та із суб`єктивної сторони - наявність мотиву діяння - захист винною особою охоронюваних закономправ та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз

та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Верховний Суд України у правовій позиції, викладеній у постанові від 27 листопада 2014 року (справа № 5-34кс14), розмежовуючи склад умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, та умисного вбивства вказав, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання. Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

З наданих у місцевому суді показань засудженого вбачається, що того вечора він разом із товариством відпочивав у лісі, а з настанням темряви - зібрався йти додому і запропонував провести раніше незнайому ОСОБА_2 . Через деякий час їх наздогнав ОСОБА_3 та спровокував бійку, вдаривши ОСОБА_1 палицею по спині. На прохання засудженого розійтися мирно потерпілий не реагував та продовжував завдавати йому ударів у різні частини тіла. Не знайшовши іншого виходу, ОСОБА_1 вийняв із кишені ніж, бажаючи тим самим зупинити ОСОБА_3, та, захищаючись, ненавмисно заподіяв потерпілому порізи. Конфлікт між ним та ОСОБА_3 виник на ґрунті ревнощів до ОСОБА_2 .

Такі показання засудженого щодо завдання йому потерпілим ударів узгоджуються з висновком експерта від 26 вересня 2016 року № 2464, за яким у ОСОБА_1 виявлено садно в лобній ділянці по центру і справа, синці на передній поверхні правого плечового суглобу, на передній та передньо-внутрішній поверхнях правого плеча у верхній та нижній третинах, у проекції зовнішнього краю правої лопатки, на передній поверхні лівого плеча у верхній третині, на лівій грудній залозі у верхньо-внутрішньому квадранті, на зовнішній поверхні правого стегна у верхній третині, які утворились від дії тупого (их) предмету (ів), за давністю могли бути заподіяні 18 вересня 2016 року та є легкими тілесними ушкодженнями.

Отже, встановлені у вироку суду обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 зазнав суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_3, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров`ю та життю, оскільки за вказаним висновком експерта удари потерпілого невстановленим тупим предметом були спрямовані здебільшого в ділянку голови і верхню частину тулуба ОСОБА_1 .

Однак апеляційний суд, розглядаючи викладений вище довід захисника, не зазначив, з яких підстав визнано необґрунтованими його твердження про те, що діяння ОСОБА_1 було вчинено у стані необхідної оборони з перевищенням її меж. Для вирішення такого питання, з урахуванням обставин цього кримінального провадження, наявних наслідків діяння у виді смерті потерпілого та висловленої засудженим мети його дій - захисту, необхідно було, по-перше, з`ясувати чи мав місце напад (суспільно небезпечне посягання як підстава необхідної оборони) з боку потерпілого, про який стверджує сторона захисту. У разі наявності такого, по-друге, проаналізувати обставини на предмет своєчасності дій ОСОБА_1, тобто, чи перебували вони у межах між початковим і кінцевим моментами посягання. А лише потім за існування підстав для висновків про наявність суспільно небезпечного посягання та своєчасності оборони, по-третє, вирішити питання щодо її співмірності, тобто певної відповідності захисту небезпечності та характеру нападу. Саме ретельний і докладний аналіз зазначеного, а також ознак суб`єктивної сторони діяння є необхідною передумовою правомірної кваліфікації дій засудженого.

Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події.

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони,

є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж.

Якщо визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу і захист,

а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), дії цієї особи за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Необхідно зазначити і те, що, погоджуючись із правильністю кваліфікації вчиненого ОСОБА_1 злочину за ч. 1 ст. 115 КК, апеляційний суд, даючи оцінку його показанням про мету дій - захист від суспільно небезпечного посягання, зазначив про непропорційність захисту діям потерпілого. Однак це додатково вказує на необґрунтованість ухвали апеляційної інстанції та її сумнівність щодо законності, оскільки, як вище зазначалося, пропорційність (співмірність) захисту є ознакою необхідної оборони, а його непропорційність (неспівмірність) - перевищенням її меж, якщо таке перевищення відповідає вимогам ч. 3 ст. 36 КК.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу і на те, що тези в оскаржених судових рішеннях про можливість засудженого залишити місце події і те, що він не намагався уникнути суперечки з потерпілим, у світлі питання про необхідну оборону прямо суперечать нормі ч. 2 ст. 36 КК, згідно з якою кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

У зв`язку із зазначеним порушенням апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 419 КПК, яке є істотним порушенням кримінального процесуального закону, оскільки перешкодило цьому суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а ухвала Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, адже суд касаційної інстанції за таких порушень, керуючись положеннями ст. 433 КПК, не має процесуальної можливості належно перевірити правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права, про що засудженим було поставлено питання у касаційній скарзі.

Під час нового апеляційного розгляду необхідно врахувати наведене у цій постанові, ретельно перевірити доводи сторони захисту в апеляційній скарзі, які, на думку захисника, призвели до ухвалення необґрунтованого вироку, та залежно від установленого постановити законне й обґрунтоване рішення з викладенням у ньому ґрунтовних мотивів його прийняття.

У зв`язку з тим, що ухвала апеляційного суду скасовується з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, а місцевим судом ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, беручи до уваги вимогу закону про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, з метою запобігання ризику переховування ОСОБА_1, якого обвинувачено у вчиненні особливо тяжкого злочину, від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати щодо нього запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 15 лютого 2020 року включно.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

М.І. Ковтунович Ю.М. Луганський С.Б. Фомін