Постанова
іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 477/479/18
провадження № 51-7832км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисників Гордейчук Ю.О., Мавродія А.А.
( у режимі відеоконференції),
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2
( у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року
та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року,
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018150230000051, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя
АДРЕСА_1, раніше не судимого,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК), ч. 3 ст. 289 КК,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за:
- ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- ч. 3 ст. 289 КК на 8 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом часткового складання покарань, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді 13 років позбавлення волі
з конфіскацією майна.
ОСОБА_2 засуджено за:
- ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- ч. 3 ст. 289 КК на 8 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом часткового складання покарань, остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді 12 років позбавлення волі
з конфіскацією майна.
Вказаним вироком визначено початок строку відбування покарання засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вирішено цивільний позов, питання щодо запобіжного заходу, витрат у провадженні та долю речових доказів.
За вироком суду, 10 січня 2018 року близько 14 години ОСОБА_1
та ОСОБА_2, перебуваючи у м. Миколаєві в районі міжміського автовокзалу, розташованого по проспекту Богоявленському, 21, попередньо домовившись
про намір заволодіння транспортним засобом, шляхом застосування насильства до власника транспортного засобу, підійшли до автомобіля моделі "Ореl-Veсtra" сірого кольору, 2008 року випуску, з державним реєстраційним номером
НОМЕР_1, за кермом якого перебував потерпілий ОСОБА_3 . Засуджені запропонували потерпілому відвезти їх у с. Калинівка Вітовського району Миколаївської області за грошову винагороду, на що останній погодився. Знаходячись на 307 км автодороги Н-11 "Дніпро - Миколаїв" біля с. Калинівка, засуджені повідомили водія про прибуття до пункту призначення. Відразу після зупинки автомобіля о 14:48, реалізуючи свій спільний умисел на вбивство з метою заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_1 ударив ножем
в шию потерпілому ОСОБА_3, спричинивши різану рану шиї. Далі ОСОБА_1 сказав ОСОБА_2 "Давай", на що останній почав утримувати потерпілого
за голову, притискуючи до сидіння, а ОСОБА_1 в цей час наніс один удар ножем в тулуб потерпілого. ОСОБА_2, утримуючи потерпілого, намагався знайти
в його кишенях гроші. Потерпілий ОСОБА_3, зрозумівши, що його намагаються вбити, почав чинити опір нападникам, відкрив водійські двері та вибіг на проїжджу частину дороги, де почав зупиняти водіїв транспортних засобів, що рухалися.
Зрозумівши, що вони не можуть довести свій злочинний умисел кінця,
ОСОБА_2 сів за кермо автомобіля, належного потерпілому й засуджені зникли у невідомому напрямку. Внаслідок дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 потерпілому були спричинені легкі тілесні ушкодження.
Транспортний засіб "Ореl-Veсtra" сірого кольору, 2008 року випуску, органами досудового розслідування було знайдено в 6 км від с. Костичі Баштанського району Миколаївської області зі слідами зовнішнього пошкодження, пошкодженим салоном
в результаті його підпалу та без табличок державних номерів.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року вищевказаний вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування постановлених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції в іншому складі суддів. Засуджений, не визнаючи себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій
при постановленні оскаржених рішень було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що суд першої інстанції не виклав обвинувачення, так як це визначено у ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ). На думку засудженого, з вироку суду не зрозуміло,
на що був направлений умисел - на заволодіння транспортним засобом
чи на умисне вбивство з метою заволодіння транспортним засобом,
що має істотне значення для правильної кваліфікації дій засуджених. Зазначає,
що суд апеляційної інстанції, всупереч вимог кримінального процесуального закону, послався на докази, що не були безпосередньо досліджені
під час апеляційного розгляду. Стверджує про недоведеність належними
та допустимими доказами наявності в його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК. Звертає увагу, що тілесні ушкодження, заподіяні потерпілому, не є небезпечними для життя чи здоров`я
в момент їх спричинення, а докази на підтвердження його перебування
в автомобілі взагалі відсутні. Вказує про відсутність підстав для висновку про наявність у нього прямого умислу на спричинення смерті потерпілому, а відтак, на думку засудженого, складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Наполягає, що показання потерпілого ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 після нанесення удару ножем в шию вигукнув фразу "Давай бери гроші" свідчить
про застосування ножа з метою заволодіння майном потерпілого, а не з метою вбивства. Вказує на відсутність жодного належного та допустимого доказу, який
би підтверджував факт того, що він перебував в салоні автомобіля ОСОБА_3 .
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, не визнаючи себе винним
у вчиненні кримінальних правопорушень, ставить питання про скасування оскаржених судових рішень та закриття кримінального провадження щодо нього на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, посилаючись на доводи, аналогічні
тим, які викладені у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 .
Рішення суду в частині цивільного позову у касаційному порядку не оскаржено.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та захисники Гордейчук Ю.О., Мавродій А.А. підтримали доводи, викладені у касаційних скаргах
і просили їх задовольнити.
Прокурор вважав касаційні скарги необґрунтованими та просив відмовити
у їх задоволенні.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України
про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням зазначеного доводи касаційних скарг щодо фактичних
обставин кримінального провадження, неповноти судового розгляду та оцінки доказів не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно
з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням,
яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ
з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних
доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
При перевірці кримінального провадження касаційним судом установлено,
що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2
ст. 115 КК, ч. 3 ст. 289 КК та кваліфікацію їх дій, судом першої інстанції здійснено відповідно до вимог ст. 94 КПК, із дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих злочинів ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом з точки зору їх належності
та допустимості, про що у вироку суду наведено докладні мотиви.
Винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_4, письмовими доказами
у кримінальному провадженні: рапортом Вітовського відділення поліції Корабельного відділу ГУНП в Миколаївській області від 10 січня 2018 року; протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення
від 10 січня 2018 року; протоколом огляду місця події від 10 січня 2018 року
та планом-схемою до нього, таблицею зображень до огляду місця події від 10 січня 2018 року; направленням на госпіталізацію та супровідним листом № 323
від 10 січня 2018 року; протоколом огляду предмету (речей) від 11 січня 2018 року та фототаблицею до нього; постановою про визнання у кримінальному провадженні речових доказів від 11 січня 2018 року; висновком судово-медичного експерта ОСОБА_5 № 24 від 22 лютого 2018 року, протоколом проведення слідчого експерименту від 29 січня 2018 року; такими речовими доказами, як сліди пошкоджень в районі шиї, на передній правій частині куртки та светра потерпілого ОСОБА_4 .
Рішення суду про винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, ґрунтується
на показаннях потерпілого ОСОБА_4, які узгоджуються з протоколом огляду місця розташування транспортного засобу від 15 січня 2018 року та фототаблицею до нього, додатковим протоколом огляду автомобіля від 16 січня 2018 року
з фототаблицею.
Потерпілий ОСОБА_3 у суді першої інстанції з впевненістю вказав на ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як на осіб, які здійснили напад на нього 10 січня 2018 року
та дав показання щодо вчинених ними дій. Показання, надані потерпілим в суді першої інстанції, аналогічні за своїм змістом тим показанням, що встановлені
з протоколу проведення слідчого експерименту від 29 січня 2018 року. Всі докази ретельно досліджено судом першої інстанції, перевірено в апеляційному суді
та, на вмотивовану думку суду, їх сукупність доводить висунуте ОСОБА_1
та ОСОБА_2 обвинувачення.
Твердження засуджених про порушення судом вимог ст. 374 КПК щодо викладення змісту обвинувачення колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПКобвинувальний акт має містити,
у тому числі, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення,
які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
З матеріалів провадження видно, що суд розглянув провадження в межах пред`явленого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення відповідно
до фактичних обставин кримінальних правопорушень, встановлених судом.
Доводи засуджених щодо відсутності прямого умислу на вчинення замаху
на умисне вбивство з корисливих мотивів спростовується матеріалами кримінального провадження, яким суд дав належну оцінку.
Так, на думку суду, слово "Давай" в показаннях потерпілого і фраза "Давай бери гроші" в поясненнях потерпілого в ході проведення слідчого експерименту
від 29 січня 2018 року, за своїм семантичним значенням є тотожними показаннями потерпілого про послідовність, характер та зміст вчинених засудженими дій,
що і викладено судом. Показання потерпілого в оскарженому вироку суду зазначені вірно та відповідають обвинувальному акту від 16 березня 2018 року.
Під час допиту в суді першої інстанції 27 квітня 2018 року потерпілий ОСОБА_3 показав, що ОСОБА_1 після нанесення йому удару ножем в шию вигукнув "Давай", після чого ОСОБА_2 почав утримувати ОСОБА_3 за голову, притискуючи до сидіння. ОСОБА_1 в цей час наніс один удар ножем в область тулубу потерпілого. Захищаючись, потерпілий ОСОБА_3 схопив лезо ножа рукою та відвернув його, ОСОБА_2 продовжував утримувати потерпілого
та намагався знайти в його кишенях кошти з метою заволодіння.
З протоколу проведення слідчого експерименту від 29 січня 2018 року
та відеозапису цієї слідчої дії, який був відтворений в судовому засіданні в суді першої інстанції, встановлено зміст пояснень потерпілого ОСОБА_4, який дав аналогічні показання, де зазначив, що під час завдання йому удару ножем засуджений ОСОБА_1 вигукнув "Давай бери гроші". Після відтворення
в судовому засіданні відеозапису слідчого експерименту і його перегляду учасниками провадження, у відповідь на питання прокурора потерпілий показав, що все так і було, і нічого додати не бажає.
Фактичні обставини провадження, встановлені судом, свідчать про послідовність, злагодженість, узгодженість, нерозривну єдність та взаємну обумовленість
дій засуджених, про розподіл засудженими між собою функцій співвиконавців,
про що свідчить, зокрема, їх розташування в салоні автомобіля потерпілого, наявність заздалегідь заготовленого знаряддя вчинення злочину, застосованого для заподіяння фізичної шкоди потерпілому, та вказують на те, що засуджені діяли за попередньою змовою, заздалегідь домовившись про спільне вчинення злочинів.
При кваліфікації дій винних суд правильно виходив з того, що злочин, передбачений ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинений
за попередньою змовою групою осіб, де засуджені є співвиконавцями замаху
на вбивство, діяли з єдиним умислом, спрямованим на заподіяння смерті потерпілому. За фактичних обставин справи, встановлених судом, ОСОБА_1 вчинив дії, які безпосередньо були спрямовані на заподіяння смерті потерпілому
та створили реальну загрозу її настання, а ОСОБА_2 здійснив дії щодо подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником.
Змістом корисливого мотиву в складі інкримінованого злочину, передбаченого
ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, є, зокрема, внутрішні спонукання винної особи,
її прагнення набути в зв`язку з вчиненням злочину майно, право на майно, майнові права, гроші, інші матеріальні блага або вигоди, або уникнути матеріальних витрат чи обов`язків (уникнути сплати боргу, оплати наданих послуг або виконаних робіт тощо). При цьому для кваліфікації злочину не має значення, чи вдалося винним реалізувати свої мотиви, достатньо встановити, що саме такі прагнення спонукали до вчинення злочину. Висновок суду про корисливі мотиви у інкримінованому злочині ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.
Суди виходили з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, попередньо погодивши свої дії, скориставшись застосованим фізичним насильством, небезпечним
для життя і здоров`я, безпосередньо після його застосування, заволоділи транспортним засобом "Opel Vectra", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, керування яким під час приведення в рух здійснював ОСОБА_2
Для кваліфікації злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, мотиви не мають значення, можуть бути будь-якими, в тому числі і корисливими.
Отже, за встановлених судом обставин, дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2
за ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 3 ст. 289 КК кваліфіковано правильно.
Посилання засуджених на те, що тілесні ушкодження, заподіяні потерпілому,
не є небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх спричинення, і тому безпідставними є твердження сторони обвинувачення про наявність у них прямого умислу на спричинення смерті потерпілому, а відтак і складу злочину в їх діях, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, спростовується наступним.
Застосоване засудженими фізичне насильство є способом вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Поняттям фізичного насильства
як способу вчинення злочину охоплюється як сам протиправний вплив
на потерпілого, так і наслідки такого впливу. Небезпечність для життя і здоров`я такого насильства визначається його здатністю створювати реальну загрозу заподіяння значної шкоди здоров`ю, смерті, яка в конкретних об`єктивно предметних умовах вчинення злочину реалізується в заподіянні конкретних наслідків. За своїм змістом насильство вважається небезпечним для життя і здоров`я коли потерпілому заподіюється фізична шкода у виді умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, смерті, а також насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення, внаслідок яких створюється реальна загроза заподіяння таких наслідків, коли наслідки не настають з причин, що не залежать від волі винної особи (внаслідок щасливого збігу обставин для потерпілого, втручання третіх осіб тощо), а характер вчинених дій, їх спрямованість на ураження життєвоважливих органів, застосовані знаряддя свідчать про високу вірогідність їх настання.
Питання про зміст і спрямованість умислу засуджених при кваліфікації їх дій судом вирішено правильно з огляду на сукупність всіх встановлених фактичних обставин вчиненого діяння, зокрема, використаного знаряддя вчинення злочину, сили
і кількості нанесених ударів, локалізації поранень на тілі потерпілого, причин припинення злочинних дій та причин, що обумовили неможливість доведення умисного заподіяння смерті до кінця, поведінки винних і потерпілого,
що передувала події, їх стосунків, висновки про що належним чином вмотивовані
в оскаржених рішеннях. Суд дійшов правильного висновку про те, що умисел
є прямим і конкретизованим, оскільки характер застосованого насильства свідчить про усвідомлення винними суспільно-небезпечного характеру своїх
дій, передбачення ними високої вірогідності заподіяння смерті, що з огляду
на локалізацію нанесених ОСОБА_1 ушкоджень та прагнення ОСОБА_2 унеможливити потерпілому опір під час їх нанесення, наближається
до передбачення ними неминучості її настання,і відповідно обґрунтував бажання винних заподіяти смерть ОСОБА_3 в судовому рішенні.
Судами надана правильна кримінально-правова оцінка встановленим фактичним обставинам. Нанесення ОСОБА_1 сильного удару ножем в шию потерпілого, який пробив комір куртки і горловину светра, та заподіяв потерпілому легке тілесне ушкодження, не призвів до заподіяння смерті з причин, що не залежали
від волі засуджених, а подальший опір потерпілого та залишення ним автомобіля унеможливило подальшу реалізацію умислу, що дає належні підстави кваліфікувати їх дії як незакінчений замах на злочин за ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2
ст. 115 КК.
Застосування ножа було складовою частиною застосованого фізичного насильства, направленого на заволодіння майном потерпілого, що підтверджує правильність кваліфікації дій засуджених за ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК,
як незакінчений замах на умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене
за попередньою змовою групою осіб.
Тому відсутність у висновку експерта № 24 від 24 січня 2018 року посилання
на те, що завдані потерпілому тілесні ушкодження є небезпечними для життя
чи здоров`я в момент їх спричинення не є підставою для визнання недоведеною наявності в діях засуджених й ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, оскільки вони скористались насильством для негайного заволодіння транспортним засобом відразу після його застосовування.
Однією із засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода
в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, відповідно до частин 1, 2, 6 ст. 22 КПКкримінальне провадження здійснюється
за принципом змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав
та виконання процесуальних обов`язків.
Твердження засуджених щодо їхньої відсутності в автомобілі потерпілого було спростовано судами першої та апеляційної інстанції з посиланням на належні
та допустимі докази. Під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції засуджені заявляли, що в день вчинення кримінальних правопорушень щодо потерпілого перебували у м. Миколаєві, кожен окремо, проте в подальшому при апеляційному розгляді кримінального провадження, а також у касаційних скаргах, засуджені обмежились лише загальним посиланням на те, що не перебували на місці вчинення кримінальних правопорушень. Таким доводам засуджених судами першої та апеляційної інстанції дана належна оцінка.
Доводи касаційних скарг засуджених про порушення апеляційним судом засади безпосередності дослідження доказів та неврахування висновків Верховного суду України, викладених у постанові від 21 січня 2016 року (справа № 5-249кс15),
є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 КПК суд може прийняти як доказ показання осіб,
які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Виходячи з вказаних положень КПК (4651-17) , доказами є відомості, що містяться
в показаннях, які хоч раз були предметом безпосереднього дослідження
суду будь-якої інстанції та у встановленому законом порядку набули ознак доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише
за клопотанням учасників судового провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази,
які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання
під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що таких клопотань від учасників судового провадження
не надходило.
Таким чином, вищевказані доводи касаційних скарг є безпідставними, оскільки апеляційний суд погодився з оцінкою доказів, які були досліджені судом першої інстанції безпосередньо та оцінені з точки зору допустимості, належності
та достатності, не надаючи їм іншої оцінки. Ухвала апеляційного суду
є мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 418, 419 КПК.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК,
ч. 3 ст. 289 КК, належно мотивовані, їх дії кваліфіковані правильно. Підстави
для закриття кримінального провадження чи направлення кримінального провадження на новий розгляд відсутні.
Покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог
ст. 65 КК, з належним врахуванням ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких, та обставин
їх скоєння, ступеню реалізації злочинного наміру та причин, внаслідок яких умисне вбивство не було доведено до кінця, з врахуванням відсутності пом`якшуючих
та обтяжуючих вину обставин та осіб засуджених.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку,
що призначене ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення нових злочинів і є співрозмірним вчиненому.
Істотних порушень кримінального та кримінального процесуального законів,
які були б підставами для скасування чи зміни вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, судом не встановлено.
За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити
без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_1
та ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді
Г.М. Анісімов О.Л. Булейко І.В. Іваненко