145/530/17 Про умисне вбивство, скоєне у стані алкогольного сп'яніння на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин - 18.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гавриленка М.К. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 лютого 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020320000310, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 лютого 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 38055 грн. й 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; на користь потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по 300 000 грн. моральної шкоди кожному.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 30 грудня 2016 року о 20.00 год., будучи в стані алкогольного сп`яніння, за місцем свого проживання по АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки із ОСОБА_5, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, з метою умисного протиправного заподіяння смерті останньої завдав їй чисельних ударів руками в голову й тулуб, спричинивши потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці події.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено. Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26.11.2015 року (838-19) ) ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення в строк відбуття покарання з 31 грудня 2016 року по день набрання вироком законної сили (23 квітня 2019 року) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_1 .

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії його підзахисного за ч.1 ст.115 КК України, адже він не мав умислу на вбивство. Вважає, що дії засудженого охоплюються складом злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, тобто заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої.

Також не погоджується з розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь потерпілих. При цьому посилається на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогамст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогамст. 419 КПК України не надано належну оцінку доводам його апеляційної скарги, зокрема щодо неправильної кваліфікації дій його підзахисного, безпідставного не врахування судом першої інстанції обставин, які пом`якшують покарання, та призначення покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через суворість. Стверджує, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 404 КПК України повторно не дослідив докази.

У зв`язку з цим, захисник просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_1 та перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України й призначити йому більш м`яке покарання в межах санкції цієї норми закону та зменшити суму відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу.

Прокурор заперечує щодо задоволення скарги.

У заперечені потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просять судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення. Також зазначили, що за станом здоров`я не будуть брати участь в судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 ККУкраїни, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

Такий висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, місцевий суд зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до процесуального законодавства, зокрема на підставі показань самого засудженого, який не заперечував нанесення потерпілій ударів кулаком та руками в обличчя;свідків, а також даних, що містяться у протоколах слідчих дій та інших матеріалах провадження.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника щодо неправильної кваліфікації дій його підзахисного з огляду на відсутність в останнього наміру вбивати потерпілу, то вони є безпідставними з огляду на наступне.

Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Як видно з матеріалів провадження, висновок суду щодо спрямованості умислу засудженого на вбивство ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Зокрема, судом було встановлено, що ОСОБА_1 свідомо навмисно завдавав удари потерпілій ОСОБА_5 по обличчю та в голову, а також у грудну клітину та живіт, тобто у життєво важливі органи, прикладаючи при цьому значну фізичну силу, що призвело до сполучної травми тіла у виді закритої черепно-мозкової травми, закритої тупої травми грудної клітини та закритої тупої травми живота, що знаходиться у прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілої, оскільки саме від заподіяних останній тілесних ушкоджень, які зазначені у висновку судово-медичної експертизи, настала її смерть.

Отже, наведене свідчить про правильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України. Крім того, аналогічні за змістом доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_1 не мав умислу на вбивство ОСОБА_5, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням відповідних мотивів визнав їх необґрунтованими.

При цьому, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, належним чином проаналізував усі доводи апеляційної скарги захисника й на кожний з доводів дав повну та вичерпну відповідь. Зокрема, апеляційний суд, погоджуючись із кваліфікацією дій ОСОБА_1, виходив із способу, кількості, характеру і локалізації поранень, які були завданні потерпілій; поведінки винного і потерпілої, що передували події; їх стосунків, та навів відповідні мотиви про відсутність підстав для задоволення скарги щодо перекваліфікації дій ОСОБА_1 із ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України.

Окрім того, суд апеляційної інстанції, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_1 покарання, дійшов обґрунтованого висновку, що місцевий суд не порушив загальних засад при призначенні покарання, передбачених ст. 65 КК України.

Суд апеляційної інстанції із урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного, обставини, що обтяжує покарання, а також думки потерпілих, які вимагали суворого покарання для обвинуваченого, погодився із рішенням місцевого суду щодо виду й розміру призначеного ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років. Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Призначене ОСОБА_1 покарання ґрунтується на положеннях ст. ст. 50і 65 ККУкраїни, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів. Тому підстав вважати покарання, призначене ОСОБА_1, явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

Посилання захисника на необхідність зменшення розміру відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих також не вбачаються достатньо обґрунтованими.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд узяв до уваги конкретні обставини провадження та докази, досліджені й оцінені в судовому засіданні, а також тяжкість наслідків вчиненого правопорушення, тривалий характер і обсяг моральних страждань, яких зазнали потерпілі, у зв`язку зі смертю матері та доньки.

Із огляду на те, що втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції Українивизнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, на думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, яку спричинено потерпілим і яка має бути їм відшкодована, суд визначив розумно і справедливо.

Крім цього, безпідставними є доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції повторно не дослідив докази, що має бути підставною для скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як вбачається з матеріалів провадження та технічного носія інформації, на якому зафіксоване судове засідання за 22 квітня 2019 року, учасники судового провадження в суді апеляційної інстанції такого клопотання не заявляли.

З огляду на це, колегія суддів касаційного суду вбачає, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 лютого 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Гавриленка М.К. -- без задоволення.