369/1457/17 Про відкрите викрадення чужого майна (грабіж) - 18.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Лібермана Станіслава Григоровича на вирок Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110200005146, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК та засудженому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

У вироку вирішено питання стосовно речових доказів.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 грудня 2016 року приблизно о 16 годині, з проникненням у житло ОСОБА_2 на АДРЕСА_2, відкрито заволодів майном потерпілої на загальну суму 1018 грн.

Вироком Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року вирок Києво- Святошинського районного суду Київської області від 8 жовтня 2018 року відносно ОСОБА_1 в частині призначеного йому покарання скасовано та ухвалено свій вирок, яким ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (в редакції від 26 листопада 2015 року) у строк відбування покарання ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення з 5 грудня 2016 року по 13 лютого 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, які її подала

За змістом касаційної скарги захисник Ліберман С.Г. посилається на невідповідність призначеного апеляційним судом покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, вважаючи цю підставу грубим порушення кримінального процесуального закону, просить вирок апеляційного суду відносно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи такі доводи захисник посилається на неналежне врахування апеляційним судом даних про особу ОСОБА_1, який позитивно характеризується, працевлаштований, має стійкі соціальні зв`язки; його стану здоров`я; того, що внаслідок вчиненого злочину не настало тяжких наслідків для потерпілої, а у справі відсутній цивільний позов.

Позиції інших учасників судового провадження

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Захисник Ліберман С.Г. надіслав до суду касаційної інстанції заяву, в якій просив розглянути касаційну скаргу за його відсутності.

У судовому засіданні прокурор, яка представляла державне обвинувачення під час касаційного розгляду зазначила, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись правилами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає оспорюване рішення у межах касаційної скарги, в якій висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, правильність юридично-правової оцінки діяння за ч. 3 ст. 186 КК не заперечується.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У касаційній скарзі не наведено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні апеляційним судом вироку, які, відповідно до положень ст. 412 КПК тягнуть скасування оскаржуваного захисником судового рішення. Не зазначає захисник і про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визначення якому надано у ст. 413 КПК.

Статтею 420 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Вирок суду апеляційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 420 КПК повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке, хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суди при призначенні покарання мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути належним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Апеляційний суд розглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який просив скасувати вирок суду першої інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1 внаслідок м`якості, та ухвалив новий вирок, яким призначити засудженому покарання у межах санкції цього закону і яке слід відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість викладених в апеляційній скарзі доводів прокурора щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення та його особі через м`якість. Апеляційний суд задовольнив вимоги прокурора, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасував з підстав неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Обґрунтовуючи свій висновок, апеляційний суд звернув увагу, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, урахував обставини вчиненого злочину, особу обвинуваченого, відсутність тяжких наслідків для потерпілої внаслідок вчиненого, наявність соціальних зв`язків, стан здоров`я обвинуваченого та факт його працевлаштування. При цьому апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції формально послався у вироку на ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, який відповідно до ч. 4 ст. 12 КК є тяжким, не врахував обставини вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, зокрема зухвалий та умисний характер його дій, залишив поза увагою невизнання ним своєї вини, відсутність пом`якшуючих покарання обставин, наявність рецидиву злочину.

З огляду на наведене, урахувавши положення ч. 2 ст. 65 КК щодо індивідуалізації покарання, апеляційний суд визнав обґрунтованими посилання прокурора на безпідставність застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК.

Урахувавши, окрім наведеного, особу ОСОБА_1, який має постійне місце реєстрації та проживання, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працює, зваживши на стан його здоров`я, апеляційний суд визнав за необхідне призначити покарання у виді позбавлення волі у розмірі, наближеному до мінімальної межі інкримінованого йому кримінального правопорушення, призначивши таке покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке визначив відбувати реально.

Наведеним спростовуються доводи захисника у касаційній скарзі про недотримання апеляційним судом при постановленні вироку вимог закону щодо призначення покарання.

Крім того, слід звернути увагу, що захисник конкретно не зазначає у касаційній скарзі, що саме він вважає суворим покаранням і не висуває конкретних вимог чи то про пом`якшення покарання до строку, якомога наближеного до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 186 КК, чи то про застосування ст. 69 КК. Не вказує захисник і про незастосування до засудженого положень ст. 75 КК, як на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирок апеляційного суду є законним, обґрунтованим й умотивованим, в якому належно викладено підстави скасування вироку місцевого суду та мотиви призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Оскаржене судове рішення відповідає вимогам 370, 374, 407, 420 КПК (4651-17) .

Отже, відсутні підстави вважати, що призначене апеляційним судом ОСОБА_1 покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через суворість, а також що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не застосувавши до ОСОБА_1 правил статей 69 чи 75 КК.

З огляду на зазначене підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Лібермана Станіслава Григоровича - без задоволення.