725/3215/17 Про хуліганство, скоєне за попередньою змовою групою осіб та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий помер у лікарні - 17.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Бандуровського Б.П. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 05 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017260020000512, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що згідно ст. 89 КК не має судимостей,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК,

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08 червня 2018 року до покарання у виді позбавлення волі засуджено:

- ОСОБА_4 : за ч. 2 ст. 121 КК - на строк 9 років; за ч. 4 ст. 296 КК - на строк 4 роки; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років;

- ОСОБА_1 : за ч. 1 ст. 121 КК - на строк 5 років; за ч. 2 ст. 296 КК - на строк 3 роки; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- ОСОБА_3 : за ч. 2 ст. 296 КК - на строк 2 роки 6 місяців;

- ОСОБА_5 : за ч. 4 ст. 296 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк 2 роки 6 місяців.

Цим же вироком ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 304 КК, і виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК через відсутність у діянні складу кримінального правопорушення, а ОСОБА_3 на тій же підставі виправдано за ч. 2 ст. 121 КК.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь Чернівецької ОДА 71 955,92 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо зарахування обвинуваченим строку попереднього ув`язнення у строк покарання, заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та неповнолітнього ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони 16 квітня 2017 року близько 22:30, діючи спільно за попередньою домовленістю, на території паркової зони поблизу провулку Смотрицького в м. Чернівцях, грубо порушуючи громадський порядок, зухвало, безпричинно увірвались до місця, де відпочивали ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_10, при цьому ОСОБА_4 ударив по голові ОСОБА_6 дерев`яною палицею, заздалегідь заготовленою для нанесення тілесних ушкоджень, заподіявши тяжкого тілесного ушкодження у виді перелому кісток черепа із забоєм головного мозку, від чого ОСОБА_6 упав на землю, а ОСОБА_4 разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжили бити його та ОСОБА_7 кулаками й ногами по різних частинах тіла, заподіявши потерпілим легких тілесних ушкоджень у виді синців та саден. ОСОБА_1 тричі ударив ОСОБА_7 ногою в живіт, завдавши тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, у виді розриву селезінки. В цей же час ОСОБА_5 бив дерев`яною палицею, заздалегідь заготовленою для нанесення тілесних ушкоджень, по спині та ногах ОСОБА_9, до побиття якого також приєднався ОСОБА_3, завдавши ударів по спині ногами й кулаками, чим обоє заподіяли потерпілому легких тілесних ушкоджень у виді синців та саден на різних частинах тіла. Внаслідок ускладнення від отриманого тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер у лікарні.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги захисника Мацьоцького О.І. та обвинуваченого ОСОБА_4, а скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_8 задовольнив частково, скасував вирок місцевого суду й ухвалив свій вирок, яким засудив до покарання у виді позбавлення волі:

- ОСОБА_4 : за ч. 2 ст. 121 КК - на строк 7 років; за ч. 4 ст. 296 КК - на строк 4 роки; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- ОСОБА_1 : за ч. 2 ст. 121 КК - на строк 7 років; за ч. 4 ст. 296 КК - на строк 4 роки; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- ОСОБА_3 : за ч. 2 ст. 121 КК - на строк 7 років; за ч. 4 ст. 296 КК - на строк 4 роки; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- ОСОБА_5 : за ч. 4 ст. 296 КК - на строк 4 роки.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь Чернівецької ОДА 71 955,92 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 88 970,20 грн і 500 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 8005,61 грн і 100 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

Вирішено питання щодо зарахування обвинуваченим строку попереднього ув`язнення у строк покарання, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та неповнолітнього ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони 16 квітня 2017 року близько 22:30, діючи спільно за попередньою домовленістю, на території паркової зони поблизу провулку Смотрицького в м. Чернівцях, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, увірвались до місця, де відпочивали ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7, і з хуліганських спонукань безпричинно почали завдавати останнім трьом численних ударів дерев`яними палицями, заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень, кулаками й ногами. При цьому ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 з великою силою завдавали ударів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, щоб позбавити їх можливості захиститись, у той час коли ОСОБА_9 палицею бив ОСОБА_5, до якого приєднався і ОСОБА_1 Хуліганські дії ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 тривали близько 7 хвилин, після чого вони втекли з місця злочину.

Внаслідок хуліганських дій ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_7 завдано легких тілесних ушкоджень у виді синців, саден, струсу головного мозку, тяжкого тілесного ушкодження у виді розриву селезінки, а потерпілому ОСОБА_6 - легких тілесних ушкоджень у виді синців, а також тяжких тілесних ушкоджень у виді перелому лобної кістки та забою головного мозку, від яких останній ІНФОРМАЦІЯ_4 помер у лікарні. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заподіяли ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень у виді синців.

Судові рішення щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у касаційному порядку не оскаржуються.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах захисники Бандуровський Б.П. та Мазур О.Л., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушують питання про скасування вироку апеляційного суду відповідно щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3, просять призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Захисники зазначають, що за результатом апеляційного розгляду суд не встановив нових доказів та обставин, не врахував показань обвинувачених, висновків експертів, помилково кваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК і призначив кожному з них занадто суворе покарання без урахування тяжкості вчиненого злочину, даних про особи обвинувачених та пом`якшуючих обставин, які давали підстави для застосування положень ст. 69 КК.

Крім наведеного, захисник Бандуровський Б.П. стверджує, що тяжкого тілесного ушкодження, від якого настала смерть потерпілого ОСОБА_6, заподіяв ОСОБА_4 з особистих мотивів. Вважає, що в обвинувачених не було попередньої змови на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6, кожен із них діяв самостійно. На думку захисника, не підтверджено доказами і висновку про те, що хуліганство ОСОБА_1 вчинив із використанням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, відповідно, цей злочин має бути кваліфіковано не за ч. 4, а за ч. 2 ст. 296 КК, як це зробив місцевий суд.

Захисник Мазур О.Л. також стверджує, що апеляційний суд здійснив розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_3 без участі представників служби у справах дітей і призначаючи неповнолітньому обвинуваченому покарання не дотримався вимог ст. 103 КК, оскільки не врахував умов його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку й інші особливості його особи.

Позиції учасників судового провадження

Захисники та засуджений підтримали подані касаційні скарги, а прокурор заперечувала проти їх задоволення, вважала оскаржений вирок апеляційного суду законним та обґрунтованим.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилаються захисники у касаційних скаргах, не може бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновки апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки апеляційний суд обґрунтував: показаннями, даними в суді обвинуваченими ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, які не заперечували факту вчинення хуліганських дій із побиттям потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7, показаннями останніх двох та свідка ОСОБА_10 про обставини злочинів, під час вчинення яких обвинувачені били потерпілих дерев`яними палицями та гайковим ключем. Крім цього, свої висновки апеляційний суд обґрунтував також іншими доказами, зокрема даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз тощо.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих їм злочинів і правильно кваліфікував їх дії за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК.

Зокрема, за результатом апеляційного розгляду, в ході якого апеляційний суд відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК повторно дослідив докази, було встановлено, що обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_3 діяли спільно, узгоджено, допомагаючи один одному, одночасно завдали удари по різних частинах тіл потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6, діючи таким чином, щоб позбавити зазначених осіб будь-якої можливості захистити себе. Про узгодженість їх дій та спрямованість умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень свідчить і застосування обвинуваченими при нанесені тілесних ушкоджень заздалегідь заготовлених предметів - дерев`яних палиць та "штахетників", а також локалізація та кількість тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілих.

Згідно висновку експерта від 25 квітня 2017 року № 434 стац та від 26 червня 2017 року № 773д всі тілесні ушкодження у ОСОБА_7 виникли в результаті дії твердих тупих предметів, від не менш як 14-ти кратної травмуючої дії.

Згідно висновку експертизи від 23 червня 2017 року № 338д тілесні ушкодження у ОСОБА_6 виникли від не менш як 13-тикратної травмуючої дії тупих (тупого) твердих (твердого) предметів (предмета). Тілесних ушкоджень було завдано з достатньою (великою) силою для їх виникнення, при чому розташування потерпілого та нападника під час нанесення ударів та заподіяння тілесних ушкоджень змінювалося, тобто ушкодження наносилися під різними кутами.

Показання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо непричетності до спільного, групового нанесення тілесних ушкоджень заздалегідь заготовленими предметами ОСОБА_7 та ОСОБА_6, що призвело до смерті останнього, та спричинення ОСОБА_7 тяжкого тілесного ушкодження апеляційний суд обґрунтовано визнав суперечливими й такими, що спростовуються послідовними показаннями потерпілих та свідка, які узгоджуються з іншими доказами та не містять істотних суперечностей.

Отже, доводи захисника Бандуровського Б.П. щодо заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 виключно ОСОБА_4 з особистих мотивів (ексцес виконавця), а не в групі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 й безпідставності кваліфікації інкримінованого останньому хуліганства за кваліфікуючою ознакою "із застосуванням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень", є необґрунтованими. При цьому злочинні дії ОСОБА_1 обґрунтовано кваліфіковані за ознакою "вчинені групою осіб", а не за "попередньою змовою групою осіб", оскільки диспозиції статей інкримінованих обвинуваченому злочинів не містять відповідної кваліфікуючої ознаки.

Апеляційний суд розглянув подані апеляційні скарги з дотриманням вимог ст. 405 КПК, в ході розгляду повторно дослідив докази, надав їм іншу юридичну оцінку, що згідно ст. 407 КПК входить до компетенції цього суду, за результатом розгляду ухвалив новий вирок. Порушень норм процесуального закону, про що зазначають захисники в касаційних скаргах, не встановлено.

Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що апеляційний суд належним чином повідомляв представників служби у справах дітей та уповноважений підрозділ органів Національної поліції про розгляд справи щодо неповнолітнього ОСОБА_3, проте вони в судове засідання не з`явилися. Посилання захисника Мазура О.Л. на недотримання апеляційним судом вимог ст. 500 КПК безпідставне, оскільки вказана норма процесуального закону визначає порядок судового розгляду питання щодо застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру. Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний розгляд кримінального провадження було проведено за участю представника неповнолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_11 та його захисника Мазура О.Л., порушень прав неповнолітнього ОСОБА_3 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, які були би підставою для скасування судового рішення, не встановлено.

Призначаючи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покарання, апеляційний суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, оскільки урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є тяжкими, дані про особу обвинувачених, які раніше не судимі, їх молодий вік, ОСОБА_3 на час вчинення злочинів був неповнолітним, ставлення до вчиненого, думку потерпілих щодо призначення покарання.

При цьому у вироку апеляційний суд зазначив про визнання ОСОБА_1 своєї вини (ч. 2 ст. 296 КК), однак обґрунтовано не визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину обставинами, що пом`якшують покарання, оскільки, як убачається зі змісту касаційної скарги його захисника та пояснень обвинуваченого в судових засіданнях судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, він не визнав вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК. Відшкодування ОСОБА_1 завданої ОСОБА_7 шкоди, з огляду на те, що шкода потерпілій ОСОБА_8 ним не відшкодована, не може бути визнано достатньою підставою для застосування положень ст. 69 КК.

Дотримався апеляційний суд і вимог ст. 103 КК при призначенні покарання неповнолітньому ОСОБА_3 урахувавши, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 КК, умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості його особи згідно досудової доповіді фахівця із питань соціальної роботи із суб`єктами пробації ОСОБА_12, зокрема й відомості про те, що існує висока ймовірність вчинення ОСОБА_3 повторних кримінальних правопорушень, а його виправлення неможливе без ізоляції від суспільства (т. 6, а.п. 51-58).

Підстав для застосування до них положень ст. 69 КК апеляційний суд не встановив, не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 положень вказаної норми кримінального закону і колегія касаційного суду.

Оскаржений вирок апеляційного суду в частині доведення винуватості та призначення покарання засудженим відповідає вимогам статей 374, 420 КПК, є обґрунтованим і вмотивованим, підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані захисниками касаційні скарги слід залишити без задоволення.

Разом із тим, ч. 1 ст. 129 КПК передбачено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Як убачається з оскаржуваного вироку, апеляційний суд задовольнив цивільний позов ОСОБА_7 та стягнув на його користь солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 8005,61 грн і 100 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно незважаючи на те, що орган досудового розслідування ОСОБА_5 не ставив у провину заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_7, а останній свої позовні вимоги до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обґрунтовував виключно заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень унаслідок хуліганських дій.

Апеляційний суд не дотримався вимог п. 2 ч. 3 ст. 374, ч. 2 ст. 420, КПК (4651-17) , не навів підстав для задоволення цивільного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5, безпідставно задовольнив указаний позов, хоча мав відмовити в його задоволенні виходячи з вищенаведеного.

Частина 2 ст. 433 КПК визначає, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

З огляду на зазначене колегія суддів на підставі ч. 2 ст. 433 КПК вважає за необхідне змінити оскаржуваний вирок у частині вирішення цивільного позову ОСОБА_7, відмовити останньому в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 . Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_7 було заявлено до обвинувачених солідарно, визначені апеляційним судом суми підлягають стягненню з ОСОБА_3 .