212/616/17-к Про порушення Правил дорожнього руху та скоєння на перехресті наїзду на пішохода, який рухався по пішохідному переходу зліва направо стосовно напрямку руху вказаного автомобіля, внаслідок чого останній загинув від отриманих тілесних ушкоджень - 17.12.2019 Прийняття

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 листопада2016 року близько 17:45, керуючи автомобілем "KiaCeed" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Електрозаводській у м. Кривому Розі в напрямку об`їзної дороги,грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, всупереч вимогам п. 1.3, п. 1.5, п. 2.3(б), п. 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, діючи необережно, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити пішохода, не зменшив швидкості та не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу ОСОБА_3, який рухався по пішохідному переходу зліва направо стосовно напрямку руху вказаного автомобіля, та скоїв наїзд на останнього.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, від яких цього ж дня помер.Порушення ОСОБА_1 вимог п. 18.1 ПДР (1306-2001-п) перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням ДТП і заподіянням смерті потерпілому ОСОБА_3

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 14 січня 2019 року залишив вирок без зміни.

Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

У доповненні до скарги засуджений просить перевірити правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової кваліфікації оцінки обставин справи з дослідженням законності процедури отримання доказів обвинувачення та:

- встановити і визнати недоведеними обставини обвинувачення засудженого ОСОБА_1, встановлені в оскаржених судових рішеннях на підставі недопустимих доказів;

- скасувати судові рішення та закрити провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості засудженого і вичерпанням можливості їх отримати, оскільки за наявності підстав для закриття цього провадження його не було закрито;

- на підставі вимог ч. 3 ст. 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) скасувати рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовної заяви з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у порядку цивільного провадження;

- вирішити питання про зняття арешту та повернення транспортного засобу власнику без застосування штрафних санкцій.

Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд першої інстанції:

- не керувався під час розгляду провадження вимогами кримінального процесуального закону, судовою практикою, роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України та практикою Європейського суду з прав людини;

- призначив проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого, який відбувся 3 жовтня 2017 року, проте не дослідив повноти проведених слідчих дій,не надав вказівки про використання саме того транспортного засобу, на якому відображено сліди ушкоджень, не витребував висновків присутніх на слідчому експерименті судових експертів, надав неправильну правову оцінку результатам слідчого експерименту, який підтверджував факт вчинення наїзду на певній відстані від пішохідного переходу;

- не врахував, що складений слідчим протокол огляду місця події (огляду транспортного засобу) від 1 жовтня 2017 року без участі спеціалістів судової автотехнічної та судово-медичної експертиз ставить під сумнів наявність достатніх відомостей для можливості досягнення мети проведення слідчих (розшукових) дій;

- невмотивовано визнав допустимим доказом суб`єктивні висновки свідка ОСОБА_4, які не знайшли свого фактичного підтвердження за результатами слідчого експерименту за участю обвинуваченого;

- не надав правової оцінки ступеню вини потерпілого ОСОБА_3, невідповідності його дій вимогам ПДР (1306-2001-п) , а саме зміні руху та різкому прискоренню постраждалого в діагональному напрямку в бік руху транспортного засобу;не дослідив причинного зв`язку: чим саме завдано шкоду у вигляді смерті людини - у результаті дії джерела підвищеної небезпеки чи внаслідок умислу потерпілого;

- при призначенні комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту в частині зазначення, поставлених для вирішення судово-медичної експертизи питань, вказав експерту розпочинати дослідження на підставі упередженої думки щодо винуватості обвинуваченого;

- безпідставно визнав допустимими доказами результати експертних досліджень, проведених на підставі ухвали суду першої інстанції від 13 листопада 2017 року;

- на підставі сумнівних, суперечливих та фальсифікованих доказів погодився з версією сторони обвинувачення щодо вчинення наїзду на пішохода ОСОБА_3 на пішохідному переході, що суперечить висновку комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи про неможливість встановити місце наїзду та про перебування потерпілого перед фронтальною частиною транспортного засобу в момент наїзду, за відсутністю в матеріалах кримінального провадження висновків судової експертизи з приводу дослідження механізму зіткнення із пішоходом ОСОБА_3 ;

- не звернув увагу, що замість призначеної судом комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної експертизи проведено комплексну автотехнічну та транспортно-трасологічну експертизу та порушено розумні строки її виконання;

- не врахував фальсифікації органами досудового розслідування доказів обвинувачення, а саме того, що слідчий приховував від суду фотодокази, які вказують на дійсний механізм слідоутворення на транспортному засобі, при призначенні судово-автотехнічної експертизи слідчий вказав завідомо неправдиві та неповні дані про параметри і стан дорожньої обстановки й обставини щодо дій усіх учасників події, з яких має виходити експерт при проведенні досліджень;

- без належного обґрунтування відхилив клопотання сторони захисту про визнання недопустимим доказом висновку комплексної комісійної судово-медичної експертизи №135 від 17 серпня 2018 року, який містить суперечливі припущення щодо механізму отриманих ОСОБА_3 ушкоджень та за процедурою проведеного дослідження відповідає виключно комісійній судово-медичній експертизі, а не комплексній;

- не довів причинного зв`язку між виникненням шкідливих наслідків - пофазового отримання тілесних ушкоджень та настання смерті потерпілого ОСОБА_3 внаслідок події ДТП та діями обвинуваченого ОСОБА_1, що не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом";

- неправомірно поклав на обвинуваченого ОСОБА_1 відповідальність з відшкодування моральної шкоди без оцінювання ступеня вини потерпілого ОСОБА_3 та без урахування наявності або відсутності підстав для задоволення цивільного позову;

- на порушення вимог п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК за відсутності в матеріалах кримінального провадження підтвердження про сплату або посилання у позовній заяві на підстави звільнення позивача від сплати належного судового збору суд першої інстанції частково задовольнив позовну заяву потерпілої ОСОБА_2 ;

- не звернув увагу на безпідставну перекваліфікацію слідчим кримінального провадження щодо нього з ч. 1 ст. 286 на ч. 2 ст. 286 КК, що свідчить про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.

Суд апеляційної інстанції:

- не дотримався засад безпосередності, не досліджував повторно показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які не узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_6 в частині факту установлення місця наїзду на пішохідному переході, упереджено надав неправильну правову оцінку результатам слідчого експерименту;

- не надав об`єктивної оцінки допущеним істотним порушенням вимог ч. 3 ст. 332 КПК за процедурою постановлення судом першої інстанції ухвали про призначення комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи;

- не надав належної оцінки грубому порушенню судом першої інстанції засад презумпції невинуватості за змістом запитання №2, поставленого на вирішення експертизи в ухвалі від 13 листопада 2017 року;

- дійшов суб`єктивного висновку, що смерть потерпілого настала не пізніше ніж через десять хвилин після події ДТП, що не узгоджується з висновком судово-медичної експертизи, при цьому не виключається вірогідність отримання потерпілим ОСОБА_3 прижиттєвих тілесних ушкоджень, які могли призвести до настання його смерті з інших причин - неналежного надання невідкладної медичної допомоги або внаслідок втручання третіх осіб;

- своїх висновків належним чином не мотивував, безпідставно визнав доводи обвинуваченого ОСОБА_1 такими, що не підтверджують його невинуватості, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку;

- не навів мотивів визнання окремих доказів на спростування обвинувачення та доведення обставин завдання шкоди потерпілому ОСОБА_3 внаслідок умислу потерпілого недопустимими чи неналежними.

Суди першої та апеляційної інстанцій:

- у судових рішеннях конкретно не зазначили, на підставі яких доказів та вихідних даних відповідно до переліку п.п.1.3 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних дослідженьвід 26 грудня 2012 року № 1950/5 (далі - Інструкції) призначено комплексну експертизу, результати якої визнано такими, що відповідають дійсним обставинам події;

- залишили поза увагою, що прокурор та слідчий не забезпечили залучення до огляду речового доказу - транспортного засобу сторони захисту як ініціатора проведення вказаних слідчих дій, чим порушили вимоги ст. 223 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) );

- допустили істотні порушення прав і основоположних свобод, а саме порушення права на захист, порушення принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості, надали однобічну правову оцінку обставинам ДТП.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надійшло.

У судовому засіданні:

- засуджений підтримав вимоги касаційної скарги;

- прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

У касаційних скаргах порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Мотивуючи свою скаргу, засуджений ОСОБА_1 оспорює зазначені обставини та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлено судове рішення, що, на його думку, привело до застосування закону про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню. Надаючи власну оцінку доказам, засуджений по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Разом із тим, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, будучи допитаними в судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 показав, що в момент ДТП була темна пора доби, недостатня видимість у напрямку руху та обмежена оглядовість, він дотримувався швидкості 40-60 км/год.Зазначив, що потерпілий ОСОБА_3 своєю правою ногою вдарив по лівій фарі автомобіля і через це його відкинуло на автомобіль.

Суд у вироку вказав, що показання обвинуваченого ОСОБА_1 у судовому засіданні були непослідовні та суперечливі. Спочатку він пояснював, що бачив двох пішоходів, які йшли у швидкому темпі, потім зазначав, що потерпілий ОСОБА_3 прискорив свій темп, а в подальшому взагалі стверджував, що потерпілий підскочив і вдарив своєю правою ногою по лівій фарі автомобіля. Також є розбіжності в показаннях обвинуваченого в частині гальмування: спочатку він посилався на неможливість гальмування в зазначеній ситуації, тоді як під час слідчого експерименту надав свої зауваження щодо гальмування до зіткнення з пішоходом.

Суд першої інстанції встановив, що показання обвинуваченого повністю спростовуються сукупністю наявних у провадженні належних і допустимих доказів, зібраних органами досудового розслідування та одержаних судом під час судового провадження внаслідокпроведення слідчих дій за дорученням суду.

Зокрема, допитаний у судовому засіданні свідок-очевидець події ОСОБА_4 пояснив, що був пасажиром таксі під керуванням ОСОБА_1, інших транспортних засобів на дорозі не було, оглядовість була не обмежена, пішоходів було добре видно з автомобіля за 150 метрів. Удар відбувся по лівій фарі передньої частини автомобіля, був фронтальним, а не боковим, внаслідок цього удару потерпілого кинуло на лобове скло, а потім на землю. ОСОБА_1 почав гальмувати, коли ОСОБА_3 уже впав на землю. Ці показання свідка узгоджуються з його показаннями, наданими в ході слідчого експерименту за його участю.

Свідок-очевидець події ОСОБА_6 пояснив, що вони з двоюрідним братом ОСОБА_3 перетинали пішохідний перехід, пройшли ліву смугу, а коли ОСОБА_3 перейшов роздільну смугу, його збив автомобіль. Удар відбувся по лівій фарі автомобіля, ОСОБА_3 підкинуло на автомобіль, потім ще раз був удар головою об лобове скло, а потім потерпілого відкинуло на землю, він лежав на роздільній смузі. Ці показання свідка узгоджуються з його показаннями, наданими в ході слідчого експерименту за його участю.

При цьому суд не взяв до уваги показання свідків сторони захисту ОСОБА_5 і ОСОБА_7, оскільки вони не були очевидцями події і їх показання не містять інформації щодо пред`явленого обвинувачення, не спростовують його і не підтверджують.

Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_1 також об`єктивно підтверджується дослідженими в судовому засіданні та взятими до уваги доказами, зокрема протоколами огляду місця події, слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, обвинуваченого ОСОБА_1, висновками судової медичної, судової автотехнічної, комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертиз та іншими доказами, які узгоджуютьсяміж собою.

Зокрема, при постановленні вироку с уд першої інстанції врахував:

- протокол огляду місця ДТП від 19 листопада 2016 року з ілюстративною таблицею, в якому зазначено обстановку місця ДТП; на схемі до протоколу зафіксовано сліди на дорожньому покритті та їх розташування, дорожню розмітку; виявлено пошкодження на автомобілі "Kia Ceed": розбиті передня ліва фара, переднє лобове скло в нижньому лівому куті, пошкоджений передній бампер, наявні зчоси пилу на передньому капоті;

- висновок експерта від 21 листопада 2016 року № 2077, складений за результатами проведення судово-медичної експертизи за фактом смерті ОСОБА_3, згідно з яким виявлено комплекс тілесних ушкоджень у потерпілого, його смерть настала від закритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалася переломами кісток черепа та ускладнилася набряком та набуханням головного мозку; всі виявлені тілесні ушкодження прижиттєві та виникли незадовго до настання смерті у проміжок часу, який становить від хвилин до десятка хвилин, від дії тупих твердих предметів, якими могли бути виступаючі частини транспортного засобу, з подальшим падінням потерпілого на капот, далі відкиданням та падінням на тверде нерівне дорожнє покриття, що могло бути за умов та обставин ДТП; при судово-токсикологічному дослідженні крові трупа етилового спирту не виявлено;

- повідомлення ТОВ "Криворіжелектромонтаж" від 19 січня 2017 року № 27, з якого вбачається, що 19 листопада 2016 року аварійного відключення зовнішнього освітлення на вул. Електрозаводській не було, ремонтні роботи та роботи з заміни ламп зовнішнього освітлення не проводилися;

- висновок судової автотехнічної експертизи від 20 січня 2017 року № 130-17, за змістом якого водій автомобіля "Kia Ceed" ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_3, дії водія не відповідали вимогам п. 18.1 ПДР (1306-2001-п) , внаслідок чого відбулася ДТП.

Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 4 січня 2017 рокуза участю ОСОБА_1 останній відмовився від проведення експерименту за відсутності наближених до ДТП умов. Оскільки цей протокол не містить фактичних даних щодо обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для цього провадження, суд обґрунтовано не прийняв його як доказ.

У ході судового розгляду суд, задовольнивши клопотання сторони захисту і прокурора, ухвалами від 4 та 8 вересня 2017 року доручив слідчому відділу розслідування злочинів в сфері транспорту СУ ГУНП в Дніпропетровській області в порядку ст. 333 КПК провести слідчий експеримент за участю обвинуваченого та огляд транспортного засобу "KiaCeed".

Зокрема, в ухвалі про проведення слідчих дій (слідчого експерименту) суд доручив долучити до участі у слідчому експерименті, у тому числі, спеціаліста-автотехніка і судмедексперта; провести експеримент в умовах, максимально наближених до умов ДТП, із застосуванням фотофіксації; дослідити зміну дорожньої обстановки, яка передувала моменту зіткнення, з використанням транспортного засобу такої ж марки та наближеного за технічними характеристиками до транспортного засобу, яким керував обвинувачений під час ДТП; в ході експерименту встановити розміщення учасників ДТП у проміжок часу з моменту виходу їх на дорожню смугу до моменту контакту з відображенням механізму зіткнення потерпілого з автомобілем, а також співставити механізм ушкодження транспортного засобу з отриманими потерпілим тілесними ушкодженнями.

За наслідками ухвали від 4 вересня 2017 року було проведено слідчий експеримент від 3 жовтня 2017 року за участю ОСОБА_1, який враховано судом при ухваленні вироку.

У судовому засіданні 8 вересня 2017 року суд, постановляючи ухвалу про доручення проведення огляду транспортного засобу,не встановив необхідності залучення спеціалістів для проведення огляду автомобіля. Як убачається з журналу та аудіозапису судового засідання (т. 1, а.п. 237-240), засуджений і захисник не заявляли про свою обов`язкову участь під час цієї слідчої дії.

Посилаючись у касаційній скарзі на те, що прокурор та слідчий не забезпечили залучення до огляду транспортного засобу сторони захисту як ініціатора проведення вказаних слідчих дій, чим порушили вимоги ст. 223 КПК, засуджений не вказав, у чому полягає незаконність цього протоколу та яким чином за встановлених судом обставин з урахуванням сукупності всіх досліджених доказів це вплинуло або могло вплинути на законність прийнятого рішення, зважаючи на те, що обвинувачений не був позбавлений можливості в судовому засіданні подавати зауваження з приводу досліджених доказів та доводити перед судом їх непереконливість. За таких обставин Суд не вбачає підстав для висновку про те, що вказане порушення є істотним та тягне скасування судових рішень.

Ураховуючи проведення в ході судового розгляду слідчого експерименту за участі обвинуваченого та огляду транспортного засобу, суд за клопотанням прокурора, обвинуваченого та його захисника ухвалою від 13 листопада 2017 року призначив комплексну судово-медичну, транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизу, вказавши на необхідність урахування даних за результатами проведення зазначених слідчих дій, поставивши відповідні питання та надавши в ухвалі всі необхідні вихідні дані згідно з вимогами Інструкції, у тому числі п.п. 1.3 (т. 2, а.п. 37-39). Суд не зазначив в ухвалі всіх питань, поставлених обвинуваченим та його захисником, оскільки визнав це недоцільним. Суд включив до переліку питань до експерта питання № 5, зазначене в клопотанні обвинуваченого та його захисника, а також надав експертам 2 варіанти вихідних даних, урахувавши зауваження обвинуваченого: 1 варіант - вихідні дані, надані прокурором; варіант 2 - вихідні дані, надані обвинуваченим. Тому порушення ч. 3 ст. 332 КПК не вбачається.

При цьому вихідні дані для проведення експертизи згідно з Інструкцією повинні зазначатися не в судових рішеннях, про що наполягає у касаційній скарзі засуджений, а в ухвалі про призначення експертизи, що й було виконано судом у вищевказаній ухвалі.

Доводи у скарзі про порушення принципу презумпції невинуватості у зв`язку з тим, що суд в ухвалі від 13 листопада 2017 року про призначення комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи поставив на вирішення цієї експертизи питання № 2: "невиконання яких вимог ПДР (1306-2001-п) убачається в діях водія автомобіля "Kia Ceed" ОСОБА_1, які могли знаходитися у причинному зв`язку з настанням події ДТП?", на думку Суду, є необґрунтованими, оскільки експертизи ґрунтувалися на сукупності досліджених обставин та їх висновки були як про наявність, так і про відсутність порушень. Так, експерти вказали, порушення яких пунктів ПДР (1306-2001-п) вбачається (пунктів 12.3, 18.1), а яких - не вбачається (п. 12.2).

З матеріалів провадження видно, що суд неодноразово звертав увагу установи, яка проводила експертизу, на необхідність дотримання строків проведення експертизи, на що отримав листа, в якому директор цієї установи зазначав про складність досліджень та велику завантаженість експертів з автотехнічних досліджень.

За результатами досліджень комплексна транспортно-трасологічна та автотехнічнаекспертиза у висновку № 5441/5442-17 від 14 червня 2018 року підтвердила висновки судової автотехнічної експертизи від 20 січня 2017 року № 130-17 про те, що дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 18.1 ПДР (1306-2001-п) , внаслідок чого відбулася ДТП.

При цьому суд, ураховуючи положення ст. 337 КПК щодо меж судового розгляду, не взяв до уваги висновку експерта від 14 червня 2018 року в частині встановлення під час експертного дослідження того, що в діях водія автомобіля "Kia Ceed" ОСОБА_1 убачаються невідповідності технічним вимогам п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) , які з технічної точки зору перебувають в причинному зв`язку з наїздом на пішохода ОСОБА_3, оскільки водій автомобіля мав технічну можливість запобігти технічному характеру настання ДТП, на підставі того, що порушення ОСОБА_1 вимог п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) не включено в обсяг пред`явленого обвинувачення.

Зазначене дослідження було проведено за двома заданими варіантами розвитку подій ДТП згідно з вихідними даними, наданими ОСОБА_1, та вихідними даними, наданими прокурором. При цьому експертом було констатовано, що за обох цих варіантів вихідних даних у діях обвинуваченого вбачається невідповідність вимогам ПДР (1306-2001-п) , яка з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку із наїздом на пішохода ОСОБА_6

Проведення комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи ухвалою від 13 листопада 2017 року було доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідницького інституту судових експертиз. Однак відповідно до висновку № 5441/5442-17 від 14 червня 2018 року проведено комплексну судову автотехнічну та транспортно-трасологічну експертизу. У своєму висновку експерти не надали відповіді на питання №1 у зв`язку з відсутністю в інституті фахівців відповідної галузі знань (судової медицини).

Як убачається з ухвали від 1 серпня 2018 року, оскільки призначену судом комплексну судово-медичну, транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизу не було проведено в повному обсязі, а саме не вирішено питання № 1, яке віднесено до компетенції фахівців судової медицини, суд визнав за доцільне направити матеріали кримінального провадження для продовження проведення зазначеної в ухвалі експертизи, проведення якої в невиконаній частині доручив експертам КЗ "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичних експертиз".

Суд у вироку надав оцінку законності такого рішення та правомірності визначення іншої експертної установи, якій направив кримінальне провадження для продовження проведення комплексної експертизи, що не суперечить вимогам Інструкції.

Судово-медична експертиза з висновком від 17 серпня 2018 року № 135 (т. 2, а.п. 94-111) є одночасно і комісійною, оскільки проведена комісією експертів, що є фахівцями в одній галузі знань, і комплексною, адже вирішує спільне (інтеграційне) з комплексною транспортно-трасологічною та автотехнічною експертизою (висновок № 5441/5442-17 від 14 червня 2018 року) завдання (питання).

Відповідно до висновку від 17 серпня 2018 року № 135 судово-медичним експертом було пофазово визначено черговість і механізм виникнення тілесних ушкоджень, виявлених на трупі ОСОБА_3 .

Експерт ОСОБА_10 пояснив суду, що при проведенні дослідження було встановлено стадії механізму ДТП, починаючи з первинного контакту, про всі отримані тілесні ушкодження пофазово зазначено у висновку. Показання обвинуваченого ОСОБА_1 під час слідчого експерименту про те, що потерпілий ОСОБА_3 був повернутий під час первинного контакту правою стороною до транспортного засобу, не суперечать установленим обставинам під час експертизи щодо напрямку і механізму виникнення тілесних ушкоджень.

На підставі наявних у матеріалах провадження доказів, у тому числі висновків судово-медичних експертиз від 21 листопада 2016 року № 2077, від 27 січня 2017 року № 2077/2,від 17 серпня 2018 року № 135, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між отриманими потерпілим у результаті ДТП тілесними ушкодженнями та його смертю, тому доводи у скарзі засудженого про можливе настання смерті потерпілого з інших причин - неналежного надання невідкладної медичної допомоги або внаслідок втручання третіх осіб, не знайшли свого підтвердження та їх обґрунтовано не було враховано судом при постановленні вироку.

Клопотання сторони захисту про визнання висновків експертиз № 5441/5442-17 від 14 червня 2018 року та №135 від 17 серпня 2018 року недопустимими, доводи яких зводяться до незгоди з висновками про винуватість ОСОБА_1 та підтримання своєї версії про завдання обвинуваченим удару ногою по автомобілю, що визнана судом неспроможною, були досліджені судом разом із висновками експертиз.

Таким чином, суд першої інстанції ретельно перевірив надану обвинуваченим версію механізму ДТП, провів слідчий експеримент за участю обвинуваченого та за отриманими вихідними даними призначив комплексну судово-медичну, транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизу. На підставі аналізу вищевказаних доказів, виходячи з конкретних обставин провадження, суд дійшов висновку, що причиною виникнення ДТП є порушення ОСОБА_1 вимог п. 18.1 ПДР (1306-2001-п) . При цьому суд у вироку докладно виклав, у чому саме полягали порушення норм ПДР (1306-2001-п) та який зв`язок є між ними та суспільно небезпечними наслідками ДТП.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання обвинуваченого на те, що потерпілий ОСОБА_3 переходив проїжджу частину дороги поза пішохідним переходом і що він підскочив на автомобіль, ударивши при цьому його ліву фару своєю правою ногою, не встановивши умислу потерпілого як підставу виникнення ДТП, оскільки вони спростовуються вищевказаними показаннями свідків та висновками експертиз.

З такими висновками погоджується і Суд та вважає, що за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК кваліфіковано правильно.

При цьому відповідно до витягу з кримінального провадження № 12016040000000879 19 листопада 2016 року (тобто у день вчинення злочину) до ЄРДР внесено повідомлення про кримінальне правопорушення за правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 286 КК про вчинення водієм автомобіля "Kia Ceed" ОСОБА_1 наїзду на невстановленого пішохода, який перетинав проїжджу частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу. Внаслідок ДТП невстановлений пішохід був травмований та під час доставлення до лікарні від отриманих травм помер у машині швидкої медичної допомоги. Оскільки потерпілий помер від отриманих травм до внесення даних до ЄРДР, то дії обвинуваченого правомірно кваліфіковано органом досудового слідства за ч. 2 ст. 286 КК, а тому доводи у касаційній скарзі про порушення закону в частині кваліфікації дій засудженого при внесенні даних до ЄРДР є неспроможними.

Також суд у вироку дослідив, що потерпілою ОСОБА_2 було подано цивільний позов про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн, які вона обґрунтувала тим, що втратила єдину дитину, смерть якої принесла їй невимовне душевне потрясіння, вона почала страждати на безсоння, стала дратівливою, має постійні нервові зриви та мигрені, втратила бажання жити, працювати, спілкуватися з людьми. Вона втратила єдину опору в житті, підтримку та віру в майбутнє.

З урахуванням характеру правопорушення, фізичних і душевних страждань потерпілої, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також інших обставин, які мають істотне значення, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визнав доцільним задовольнити позов частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 400 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

При цьому суд розглянув позовну заяву потерпілої без сплати нею судового збору, оскільки відповідно до пунктів 2, 6 ч. 1 ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, смертю фізичної особи; а також у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінального провадження та ретельно проаналізувавши доводи в апеляційній скарзі обвинуваченого, які аналогічні наведеним у касаційній скарзі, надав їм належну оцінку.

Зокрема, в ухвалі апеляційного суду обґрунтовано зазначено про безпідставність доводів засудженого щодо невстановлення судом місця наїзду на пішохода ОСОБА_3, оскільки у висновку комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 5441/5442-17 від 14 червня 2018 року зазначено, що із слідової інформації, зафіксованої у наявній в матеріалах справи схемі до протоколу огляду місця ДТП від 19 листопада 2016 року, встановити місце зіткнення у виді геометричної точки з конкретними координатами неможливо, хоча можна стверджувати, що воно розташоване перед початком осипу скла на проїзній частині. Такий висновок експерта не виключає можливості встановлення місця наїзду на пішохода з інших джерел, у тому числі з показань свідків-очевидців події ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Крім того, у вищезазначеній схемі осип скла починається на відстані 2,8 м після місця проїзду автомобілем "Kia Ceed" дорожньої розмітки 1.14.1 "зебра", тобто ця розмітка розташована саме на короткій відстані перед початком осипу скла, а отже експертний висновок не тільки не спростовує показання цих свідків, але й узгоджується із ними. На тих самих підставах апеляційний суд не взяв до уваги і посилання в апеляційній скарзі засудженого на те, що в межах судового розгляду не було точно встановлено, на якій саме відстані від лівого та правого узбічь був розташований автомобіль під його керуванням умомент наїзду на пішохода.

Доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_1 про те, що він фактично не мав можливості завчасно виявити пішохода, який був одягнутий у темний одяг без світловідбиваючих елементів, апеляційний суд не врахував з огляду на те, що згідно з показаннями свідка ОСОБА_4 останній, будучи пасажиром автомобіля обвинуваченого, добре бачив пішоходів на відстані 150 м, а отже міг їх бачити, проявивши належну уважність, і обвинувачений ОСОБА_1 .

Оскільки апеляційний суд не змінив оцінки доказів, їх безпосереднє дослідження під час апеляційного розгляду не було обов`язковим.

Апеляційний суд установив, що наведену стороною захисту версію механізму пригоди (пішохід ОСОБА_3 зробив три швидких широких кроки вперед та вдарив правою ногою по лівій фарі автомобіля, внаслідок цього його відкинуло на вказаний автомобіль, а потім на дорогу) було ретельно перевірено судом першої інстанції та ґрунтовно визнано неспроможною з огляду на те, що вона суперечить дійсним фактичним обставинам справи, які підтверджуються сукупністю досліджених судом доказів, що узгоджуються між собою, у тому числі з показаннями свідків-очевидців події, та поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_1 .

Як зазначив в ухвалі апеляційний суд, і з цим погоджується Суд, обвинувачений ОСОБА_1 в апеляційній (і касаційній) скарзі виходить з власного тлумачення норм процесуального закону та суб`єктивного аналізу й переоцінки окремих доказів, при цьому аналіз і оцінку доказів та фактичних обставин здійснює тенденційно, вибірково, зі спотворенням їх змісту, відокремлено від інших обставин та доказів, ігноруючи всю їх сукупність та системність. Доводи скарги зводяться до власних суб`єктивних міркувань обвинуваченого оціночного характеру з приводу правильності питань, поставлених перед експертами, вихідних даних, наданих експертам, та самих експертних висновків і суперечать іншим дослідженим судом доказам, зокрема показанням свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6, якими спростовується механізм пригоди за версією сторони захисту.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій надали вичерпні обґрунтовані відповіді на питання, поставлені в касаційній скарзі, з якими погоджується і Суд.

У цілому твердження у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 про те, що суди не взяли до уваги, що його показання під час досудового розслідування та у суді підтверджуються його ж показаннями під час слідчого експерименту за його участю, не спростовують правильності висновків суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого.

Що стосується доводів у скарзі про те, що суд не врахував фальсифікації органами досудового розслідування доказів обвинувачення, а саме того, що слідчий приховував від суду докази, а при призначенні експертизи вказав завідомо неправдиві та неповні дані, то Суд вважає ці доводи необґрунтованими з урахуванням принципу змагальності сторін, який передбачає самостійне обстоювання сторонами обвинувачення та захисту своїх правових позицій і законних інтересів, та визначених меж судового розгляду, відповідно до яких судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

На думку Суду, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, судовий розгляд проведено повно та об`єктивно, порушення права на захист, а також порушення принципу змагальності сторін та свободи у поданні ними своїх доказів, з урахуванням проведення за клопотаннями сторони захисту повторних слідчих дій - слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_1, огляду транспортного засобу, комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, не виявлено.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зауважив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені, і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи "Ван де Хурк проти Нідерландів", 61, "Болдеа проти Румунії", 30, "Морейра Феррейра проти Португалії", 84).

Зважаючи на встановлені судом обставини та беручи до уваги показання свідків-очевидців події, а також те, що експертами надано висновки саме з урахуванням даних, наданих обвинуваченим під час слідчого експерименту, і в основу висновків експертів не було покладено формулювання питання про винуватість обвинуваченого, посилання на неврахування принципу презумпції невинуватості у даному випадку також не спростовує правильності висновків суду про доведеність винуватості засудженого та кваліфікацію його дій.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте даних, які б свідчили, що судом допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі та доповненні до неї.