191/3436/17 Про умисне вбивство - 12.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Постаренка Д.В. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року й ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040390001495, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 31 липня 2017 року близько 17:30, перебуваючи біля двору домоволодіння АДРЕСА_2, на ґрунті раніше виниклих неприязних стосунків, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, невстановленим колючо-ріжучим предметом наніс один удар в шию потерпілого ОСОБА_2 . Виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення свого умислу до кінця, ОСОБА_1 залишив місце злочину, а потерпілий ОСОБА_2 з метою отримання допомоги попрямував до свого місця проживання, що за адресою АДРЕСА_2, де помер через незначний проміжок часу від крововтрати.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 та захисника Піддубцева В.І., а також апеляційну скаргу прокурора Нікіфорова Ю.Ю. залишено без задоволення, а вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор Постаренко Д.В. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що місцевий суд, порушуючи вимоги ст. 337 КПК України, під час постановлення вироку вийшов за межі обвинувачення, при цьому сформулював нове обвинувачення про заподіяння ОСОБА_1 невстановленим колючо-ріжучим предметом одного удару в шию ОСОБА_2, тоді як в обвинувальному акті вказано, що такий удар нанесено належним ОСОБА_1 розкладним ножем. Зазначає, що такий ніж було вилучено у ОСОБА_1 під час затримання, крім того про заподіяння удару потерпілому встановленим ножем також вказує і свідок ОСОБА_3 . Крім того вказує, що місцевим судом недостатньо враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 злочину, який згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, не враховано суб`єктивного ставлення ОСОБА_1 до вчиненого злочину та його наслідків, який вину не визнав, не розкаявся, вибачення у потерпілої не попросив. Також не враховано думку потерпілої, яка наголошувала на призначенні засудженому максимально суворого покарання. Зазначає, що вказаних порушень апеляційним судом не усунуто та безпідставно вирок місцевого суду залишено без зміни. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 94, 370, 372, 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує про порушення апеляційним судом його права на захист, оскільки він заперечував щодо апеляційного розгляду кримінального провадження в режимі відеоконференції, оскільки хотів бути присутнім в залі суду. Крім того, зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту та однобічність досудового розслідування й судового розгляду. При цьому вважає, що його вина у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, у визначеному законом порядку та поза розумним сумнівом не доведена. Наголошує, що висновки суду містять суттєві суперечності, не узгоджуються між собою, зроблені на припущеннях, а судовий розгляд проведено з явним обвинувальним ухилом. Також оспорює допустимість здобутих під час досудового розслідування та судового розгляду доказів. Вважає, що місцевим судом порушено вимоги ст. 357 КПК України, оскільки у судовому засіданні безпосередньо не оглянуто жодного речового доказу. Крім того зазначає, що викладені у вироку показання потерпілої ОСОБА_4 не відповідають її дійсним поясненням. Вважає, що ухвала апеляційного суду є незаконною, необґрунтованою та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та засудженого не надходило.

У судовому засіданні прокурор Троян О.Л. заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого, при цьому підтримав касаційну скаргу прокурора Постаренка Д.В., просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Засуджений ОСОБА_1 та захисник Піддубцев В.І. підтримали касаційну скаргу засудженого та заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора Постаренка Д.В.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412- 414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Таким чином, доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність висновків судів, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, про надання неправильної оцінки здобутим доказам та показанням свідків, не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України, а тому у касаційному порядку не перевіряються.

Крім того, у касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину на підставі показань самого засудженого, потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .

Разом з тим, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 дані, що містяться у витязі з кримінального провадження № 12017040390001495 від 01 серпня 2017 року щодо внесення відомостей про злочин в ЄРДР, рапорті помічника чергового Синельниківського ВП ГУНП у Дніпропетровській області від 31 липня 2017 року про повідомлення на гарячу лінію 102 про злочин, протоколі огляду місця події від 31 липня 2017 року з ілюстраційною фототаблицею, а також постанові від 01 вересня 2017 року про визнання речовими доказами.

Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: лікарському свідоцтві про смерть № 236 від 01 серпня 2017 року; висновку судово-медичної експертизи трупа № 236 від 24 серпня 2018 року; заяві ОСОБА_3 від 02 серпня 2017 року щодо добровільної видачі предмету (спідньої білизни) для експертних досліджень; висновках експерта № 1093 від 14 серпня 2017 року, № 1094 від 16 серпня 2017 року, № 1095 від 16 серпня 2017 року, № 1169 від 21 серпня 2017 року, № 1170 від 29 серпня 2017 року; висновку судово-психіатричної експертизи № 187 від 21 вересня 2018 року.

Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Разом з тим, в ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів недопустимими.

А тому доводи касаційної скарги засудженого про порушення судом вимог статей 94, 370 КПК України та неправильну оцінку здобутих доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки таких порушень в ході касаційного розгляду не встановлено.

Разом з тим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо

ОСОБА_1 валіфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України, а саме умисне вбивство, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, є правильною.

З огляду на викладене, доводи засудженого, що його винуватість у вчиненні злочину поза розумним сумнівом не доведена, а висновки суду ґрунтуються на припущеннях та містять багато суперечностей, колегія суддів вважає безпідставними.

Стосовно доводів касаційної скарги засудженого про неточне відображення у тексті вироку показань потерпілої ОСОБА_4, слід зазначити наступне.

В ході дослідження звукозаписів судових засідань, що містяться на носії інформації, долученому до матеріалів кримінального провадження, колегією суддів не встановлено будь-яких суттєвих розбіжностей у свідченнях потерпілої, з тими показаннями, які відображено в мотивувальній частині вироку.

Оскільки у вироку суду повною мірою відображено фактичні обставини, здобуті в ході допиту потерпілої, порушень процесуального закону під час допиту потерпілої не встановлено, а тому доводи засудженого в цій частині колегія суддів вважає непереконливими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги засудженого про порушення судом вимог ст. 357 КПК України.

На переконання засудженого всі речові докази, які судом не було безпосередньо оглянуто під час судового розгляду, не можна вважати допустимими доказами, оскільки це не узгоджується з вимогами процесуального законодавства.

З таким твердженням засудженого колегія суддів погодитись не може.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою слідчого від 01 вересня 2017 року (т. 1 а. с. 193) у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 було визнано речовими доказами та долучено до провадження наступні предмети: камінь зі слідами речовини бурого кольору, вилучений поблизу двору № 14 на вул. Гоголя у смт Іларіонове Синельниківського району Дніпропетровської області; шорти сірого кольору та футболку рожевого кольору зі слідами речовини бурого кольору, в які був одягнутий ОСОБА_2 ; чорну футболку, спортивні штани чорного кольору, кросівки чорного кольору, в які був одягнутий ОСОБА_1 ; спідню білизну (труси), вилучені у свідка ОСОБА_3 ; зразки крові ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Зазначені речові докази передані на зберігання до камери схову Синельниківського ВП ГУНП у Дніпропетровській області, що підтверджується квитанцією № 110602 (т. 1 а. с. 194).

Вказані речові докази були предметом експертного дослідження. До матеріалів кримінального провадження долучені відповідні висновки експертів № 1093 від 14 серпня 2017 року (т. 1 а. с. 179-180), № 1094 від 16 серпня 2017 року (т. 1 а. с. 184-186), № 1095 від 16 серпня 2017 року (т. 1 а. с. 187-189), № 1169 від 21 серпня 2017 року, № 1170 від 29 серпня 2017 року (т. 1 а. с. 197-199).

Судом першої інстанції такі висновки експертів та постанову слідчого безпосередньо досліджено у судовому засіданні, визнано належними та допустимими доказами у кримінальному провадженні та покладено в основу обвинувального вироку.

При цьому, за наявності відповідних експертних висновків, місцевий суд не знайшов причин для доставки речових доказів у судове засідання та їх візуального огляду, що не може бути підставою для визнання таких речових доказів неналежними та недопустимими, про що вказує засуджений у своїй касаційній скарзі.

Крім того, у касаційній скарзі засуджений вказує про порушення апеляційним судом його права на захист. При цьому зазначає, що судове засідання в суді апеляційної інстанції було проведено в режимі відеоконференції, тоді як він заперечував проти розгляду кримінального провадження в такому режимі.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений ОСОБА_1 приймав участь в апеляційному розгляді справи та був присутнім у залі судових засідань 05 квітня 2019 року та 06 травня 2019 року. Участь засудженого ОСОБА_1 в судовому засіданні 22 травня 2019 року була забезпечена в режимі відеоконференції.

Під час перевірки аудіо- та відеозапису судового засідання 22 травня 2019 року засуджений ОСОБА_1 будь-яких заперечень щодо можливості продовження розгляду кримінального провадження в режимі відеоконференції перед апеляційним судом не висловлював. Крім того, будь-яких заяв чи клопотань про небажання засудженого брати участь в апеляційному розгляді у такому форматі матеріали кримінального провадження не містять.

Враховуючи викладене, порушень права засудженого ОСОБА_1 на захист колегією суддів не встановлено.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про порушення місцевим судом вимог статей 91, 337, 374 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку, зазначаючи формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, вказав, що ОСОБА_1, бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у виді смерті ОСОБА_2, невстановленим колючо-ріжучим предметом з шириною клинка на рівні поринулої частини не більше 10 мм, який мав гостре лезо та обух, товщиною біля 1,3 см, наніс ОСОБА_2 один тичковий колотий удар в напрямку зліва направо та дещо знизу догори, спереду назад в ділянку переднє-бокової поверхні шиї зліва.

Прокурор зазначає, що таке формулювання фактичних обставин, викладене у вироку, не відповідає змісту обвинувального акту. Досудовим розслідуванням встановлено, що тілесні ушкодження потерпілому засуджений ОСОБА_1 наніс розкладним ножем, який було вилучено у нього під час затримання. Крім того, про наявність такого ножа вказував свідок ОСОБА_3 . Прокурор вважає, що суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення самостійно, чим порушив вимоги процесуального закону.

Як вбачається зі змісту вироку, на переконання місцевого суду стороною обвинувачення не надано переконливих доказів того, що ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 ушкодження саме розкладним ножем, вилученим під час його затримання. До такого висновку місцевий суд дійшов на підставі висновку експерта № 1042 від 30 серпня 2017 року, відповідно до якого слідів крові, клітин з ядрами та мікрочастками тканини людини на ножі, вилученого у ОСОБА_1, не виявлено. При цьому судом зазначено, що за відсутності інших доказів лише показань свідка ОСОБА_3 не достатньо для ідентифікації знаряддя злочину.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст. 337, ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки, що в цілому узгоджується з диспозицією ч. 1 ст. 115 КК України та жодним чином не змінює (не збільшує і не зменшує) обсягу обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_1

А тому доводи прокурора у цій частині колегія суддів вважає непереконливими.

Відповідно до ст. 50, ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_1, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, виходив з того, що засуджений вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, його підвищену суспільну небезпечність, оскільки такий злочин призвів до тяжких наслідків - смерті людини. Суд взяв до уваги, що засуджений раніше не судимий, за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню доньку 2002 року народження.

Обставин, які б пом`якшували чи обтяжували покарання засудженому, під час судового розгляду не встановлено.

Не погоджуючись із призначеним ОСОБА_1 покаранням, прокурор вказує про невідповідність такого покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, чим фактично порушує питання, пов`язане із суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову, владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначенні "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Тобто, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

На переконання колегії суддів, призначене в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України засудженому ОСОБА_1 покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, та відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. А тому підстав вважати таке покарання явно несправедливим через його м`якість, про що прокурор вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Апеляційний суд в ході перевірки кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в порядку апеляційної процедури, ретельно перевірив доводи апеляційних скарг прокурора, засудженого та його захисника, надав на них вичерпну відповідь, належним чином обґрунтував рішення з наведенням докладних мотивів, з яких такі апеляційні скарги залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Враховуючи викладене, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги прокурора та засудженого необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.