644/2675/16-к Про таємне викрадення чужого майна, скоєне з корисливих мотивів - 12.12.2019 Прийняття

Любінського М.Ю. в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 травня 2018 року й ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12016220530000272, за обвинуваченням

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше

не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 травня

2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн.

На підставі пункту "а" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році"

звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання.

Згідно з вироком неповнолітню ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона в ніч з 24 січня 2016 року на 25 січня 2016 року, будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 у

ОСОБА_2, діючи з умислом на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що за нею ніхто не спостерігає, таємно викрала належний ОСОБА_2 планшет "Nexus7 ASUS-1B16" в корпусі чорного кольору вартістю 1 650 грн. Після цього

ОСОБА_1 з місця скоєння злочину зникла, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник,посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог захисник вказує на неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що місцевий суд не встановив достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 одноосібно вчинила інкримінований їй злочин. Крім цього, вказує на порушення права засудженої на захист.

При цьому стверджує, що суд першої інстанції в основу обвинувального вироку поклав припущення та непрямі докази на підтвердження винуватості

Також вважає, що на стадії досудового розслідування у даному кримінальному провадженні були порушені норми ст. ст. 226, 227, 488 КПК України про, що свідчить відібрання у ОСОБА_1 одноосібних пояснень без участі захисника.

На зазначені порушення ним було вказано і в апеляційній скарзі, проте апеляцій суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам його скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу, прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженої, її захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги захисника Любінського М.Ю. вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Доводи сторони захисту, викладені в касаційній скарзі щодо отримання первинних пояснень від неповнолітньої ОСОБА_1 без участі захисника, що призвело до порушення права на захист та вплинуло на законність ухваленого вироку, колегія суддів відхиляє з тих підстав, що пояснення у розумінні вимог

ст. ст. 93, 95 КПК України не являються доказом у кримінальному провадження та отримані пояснення не досліджувались і не оцінювалися судом при ухваленні вироку.

Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом

не встановлено достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 одноосібно вчинила інкримінований їй злочин та те, що суд першої інстанції, на підтвердження винуватості засудженої, в основу вироку поклав припущення та непрямі докази, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість засудженої у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законними та вмотивованими.

Судом правильно зроблений висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, на підставі показань самої засудженої ОСОБА_1, допит якої в суді першої інстанції був проведений у повній відповідності до вимог кримінального процесуального закону, за участю захисника та законного представника, показань потерпілого ОСОБА_2, показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, які підтвердили обставини крадіжки ОСОБА_1 планшета, який належав потерпілому ОСОБА_2 за вказаним місцем та часом.

Обґрунтовано покладені в основу вироку показання свідка ОСОБА_5, який суду пояснив, що він купив планшет саме у ОСОБА_1 за 500 грн. Вказані показання свідків є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами.

Стаття 86 КПК України встановлює, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Дотримуючись вказаних вимог закону, судом досліджено письмові доказами, на підтвердження винуватості засудженої, яким надано належну оцінку.

Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженої за ч. 1 ст. 185 КК України.

З таким рішенням суду першої інстанції погодився апеляційний суд та погоджується і колегія суддів.

Разом з цим, твердження захисника про те, що судом першої інстанції було порушено право засудженої ОСОБА_1 на захист спростовується матеріалами кримінального провадження, зокрема тим, що допит неповнолітньої ОСОБА_1 в суді першої інстанції був проведений у повній відповідності до вимог кримінального процесуального закону, за участю захисника та законного представника, тобто з додержанням права на захист. Крім цього, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, слідчі дії за участю неповнолітньої підозрюваної ОСОБА_1, протоколи про проведення яких були надані суду стороною обвинувачення, були проведені за участю захисника та законного представника.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим на які захисник послався у касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційна скарга захисника має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.