457/1322/17 Про порушення Правил дорожнього руху, скоєння наїзду на двох пішоходів, внаслідок чого, один з яких отримав тяжкі тілесні ушкодження, а іншій - легкі тілесні ушкодження, що викликали короткочасний розлад здоров`я - 12.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Станька Т. Р. на вирок Трускавецького міського суду Львівської області від 3 травня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140140000587, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, такої, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на неї певні обов`язки. Стягнуто з ОСОБА_1 : на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 100000 грн та 9148,02 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу; на користь потерпілого ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 10000 грн; в дохід держави витрати за проведення експертиз - 2474 грн. Питання щодо речових доказів вирішено судом відповідно до вимог закону.

Згідно з вироком 28 вересня 2017 року приблизно о 15:38 ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки Volkswagen Transporter, (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухалась по вул. І. Мазепи у м. Трускавці Львівської області та всупереч вимогам Правил дорожнього руху України, а саме п. 1.5., п. 2.3 (підпункту "б"), п. 12.3, п. 18.1, вимогам дорожнього знаку 5.35.1 "пішохідний перехід", всупереч дорожній розмітці 1.14.1 "зебра", не надала перевагу пішоходам ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які переходили дорогу по нерегульованому пішохідному переходу, напроти буд. № 23 по вул. І. Мазепи зліва на право відносно автомобіля та здійснила наїзд на останніх. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_3 - легкі тілесні ушкодження, що викликали короткочасний розлад здоров`я.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженої, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення, призначивши ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу, зменшити розмір витрат на надання правової допомоги та скасувати рішення в частині стягнення моральної шкоди й залишити цивільні позови потерпілих без розгляду. На думку захисника, суди не врахували обставини, що пом`якшують покарання та безпідставно не застосували положення ст. 69 КК, а також неправильно вирішили цивільні позови потерпілих в частині стягнення моральної шкоди.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити. Представник потерпілих та прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 434 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 286 КК захисником у касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно з положеннями ст. 65 КК суди, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку та матеріалів кримінального провадження, ці вимоги суд виконав та обґрунтував у мотивувальній частині рішення висновок про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, про що свідчить нижченаведене.

Зокрема, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної, котра за місцем проживання та колишнім місцем роботи характеризується позитивно, раніше не судима, у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, добровільно відшкодувала потерпілим завдані матеріальні збитки, розлучена та одна виховує двох неповнолітніх дітей. Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття, обставин, які його обтяжуються судом не встановлено.

Також, суд звернув увагу на досудову доповідь, відповідно до якої існує ймовірність виправлення ОСОБА_1 без призначення покарання у виді позбавлення або обмеження волі.

З урахуванням вищенаведеного, суд призначив ОСОБА_1 мінімальне покарання, передбачене у санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК з іспитовим строком тривалістю 2 роки, який є достатнім для того, щоб засуджена в умовах здійснення контролю за її поведінкою довела своє виправлення.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, підстав для застосування ст. 69 КК та, зокрема, призначення іншого, більш м`якого виду покарання про, що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Перевіривши вирок за апеляційною скаргою засудженої ОСОБА_1, доводи якої є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі захисника Станька Т. Р., апеляційний суд обґрунтовано визнав їх неспроможними та з наведенням відповідних мотивів ухваленого рішення правильно залишив вирок місцевого суду без зміни.

Зокрема, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про призначення ОСОБА_1 основного покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК, та додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

При цьому, суд зазначив про правильність призначення ОСОБА_1 додаткового покарання, враховуючи те, що остання, керуючи транспортним засобом, вчинила наїзд на потерпілих на пішохідному переході у денну пору доби без будь-яких для водія перешкод, в результаті чого ОСОБА_2 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень.

З огляду на наведене, у касаційній скарзі захисника відсутні достатні дані та переконливі доводи, які би спростовували висновки судів і давали підстави визнати призначене засудженій покарання явно несправедливим через суворість.

Крім того, на думку колегії суддів, доводи захисника про неправильне вирішення цивільних позовів потерпілих в частині стягнення моральної шкоди з засудженої, а не з страховика, є необґрунтованими, враховуючи нижченаведене.

Як убачається з матеріалів справи потерпілі звернутись з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди саме до засудженої ОСОБА_1 та відповідно до письмового пояснення представника ПрАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" потерпілі до товариства жодних документів щодо стягнення матеріальної чи моральної шкоди не надавали.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення на користь потерпілих моральної шкоди, встановив, що така шкода знаходиться в прямому причинному зв`язку із вчиненим злочином та врахувавши всі обставини справи дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Зокрема, урахувавши те, що потерпіла ОСОБА_2 зазнала сильних фізичних та душевних страждань, що були наслідком дорожньо-транспортної пригоди, перенесла складене лікування, отримала значні фізичні травми та в майбутньому їй буде потрібне медичне лікування тощо, а потерпілий ОСОБА_3 зазнав значних фізичних переживань та те, що стан здоров`я останнього і його дружини погіршився, суд, дотримуючись вимог розумності й справедливості дійшов висновку про стягнення з засудженої в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 - 100000 грн та 10000 грн на користь ОСОБА_3 .

Також, обґрунтовано суд стягнув з засудженої ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника, в сумі 9150 грн, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявні документи, що підтверджують понесені потерпілою витрати на таку правову допомогу.

Крім того, доводи захисника щодо неправильного стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, які аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі засудженої ОСОБА_1, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.

Зокрема, у своєму рішенні цей суд вказав, що саме ОСОБА_1 є належним цивільним відповідачем у даному кримінальному провадженні, оскільки безпосередньо від вчиненого нею злочину було заподіяно потерпілим моральну шкоду, а доводи засудженої щодо необхідності зменшення розміру витрат на правову допомогу, яку понесла потерпіла, є безпідставними, оскільки не підтверджуються жодним доказом.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Трускавецького міського суду Львівської області від 3 травня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.