755/12637/18 Про замах на таємне викрадення чужого майна - 12.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Заріцької О.А. на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у кримінальному провадженні № 12018100040007077 від 26 липня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 26 липня 2018 року приблизно об 11:00, перебуваючи у приміщенні супермаркету "BILLA", який знаходиться по вул. Будівельників, 40 в м. Києві, керуючись корисливим мотивом, повторно, таємно намагався викрасти майно, що належить ПП "Білла-Україна", на загальну суму 688 грн., однак був затриманий співробітниками служби охорони вказаного супермаркету.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку місцевого суду і ухвали апеляційного суду з подальшим призначенням нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому прокурор вказує, що місцевий суд повною мірою не врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого засудженим злочину, особу засудженого, та, як наслідок, безпідставно застосував до засудженого положення ст. 75 КК України, а апеляційний суд, переглядаючи вирок, в порушення вимог ст. 419 КК України, не спростував доводи апеляційної скарги прокурора, а тому прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримав в повному обсязі, засуджений заперечував щодо її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Як установлено частиною 1 ст. 438 КПК України, одними з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюється, а тому у касаційному порядку не перевіряється.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_1, а також звільняючи останнього від відбування такого покарання, виходив з того, що засуджений раніше судимий, намагався вчинити злочин середньої тяжкості, має на утриманні батька інваліда ІІ групи та неофіційно працевлаштований. Судом враховано відсутність негативних характеристик за місцем проживання засудженого ОСОБА_1, а також те, що останній на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання засудженому ОСОБА_1, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які б обтяжували покарання, в ході судового розгляду не встановлено.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, врахував обставини вчиненого злочину, дані про особу засудженого, наявність у останнього утриманців та прийшов до висновку про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Крім того, твердження прокурора про необґрунтоване застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурором фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативними, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову, владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема, "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення "інші обставини справи", або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Колегія суддів вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідає принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку є достатнім і необхідним для виправлення останнього.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження апеляційним судом ретельно перевірено доводи апеляційної скарги прокурора, надано на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивовано рішення з наведенням докладних мотивів, з яких таку апеляційну скаргу залишено без задоволення, при цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора Заріцької Олени Анатоліївни - без задоволення.