596/2264/14 Про замах на умисне вбивство, умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень та незаконне поводження зі зброєю - 11.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Шлапака М.Я. на вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 14 березня 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014210070000075, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2014 року за ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Підволочиський районний суд Тернопільської області вироком від 16 квітня 2015 року засудив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. Також цим вироком його виправдано за ч. 2 ст. 190, ст. 395 КК.

Апеляційний суд Тернопільської області ухвалою від 04 листопада 2015 року вирок місцевого суду змінив, постановив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК ОСОБА_1 шляхом часткового складання покарання у виді позбавлення волі на строк 6 місяців за вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2014 року та покарання, призначеного за цим вироком, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 вересня 2016 року скасував ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 листопада 2015 року та в порядку ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального Кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 квітня 2015 року стосовно ОСОБА_1 і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Збаразький районний суд Тернопільської області вироком від 14 березня 2019 року засудив ОСОБА_1 :

- за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців;

- ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин;

- ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_1 за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК ОСОБА_1 шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2014 року у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці, більш суворим покаранням, призначеного за цим вироком, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.

Також цим вироком ОСОБА_1 виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ст. 395 КК.

Зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 11 вересня 2014 року по 04 листопада 2015 року та з 08 жовтня 2018 року по день набрання цим вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.Початок строку відбування покарання постановлено рахувати з 18 липня 2014 року.

Вирішено питання речових доказів та судових витрат.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він у березні 2014 року в м. Києві отримав у невстановленої особи пістолет моделі "Stalker 914 - S", що є короткоствольною вогнепальною зброєю - гладкоствольним самозарядним пістолетом виробництва Туреччини калібру 9 мм, а також вісім патронів, та, не маючи передбаченого законом дозволу, порушуючи правила поводження зі зброєю, постійно носив та зберігав її при собі до 18 липня 2014 року.

11 травня 2014 року о 04:00 ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_2 під час сварки завдав ОСОБА_2 близько 10 ударів кулаками у верхню частину тіла та голову, заподіявши їй легких тілесних ушкоджень.

18 липня 2014 року о 12:00 ОСОБА_1 з метою вчинення умисного вбивства, приїхав на автомобілі таксі до будинку № 72 за вказаною адресою, взявши із собою пістолет моделі "Stalker 914-S" та вісім патронів, перебуваючи на кухні вказаного будинку, приставив пістолет до потиличної ділянки голови ОСОБА_5 та здійснив постріл, від якого потерпіла присіла на підлогу.

Потім ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_2 здійснив ще два постріли з відстані близько трьох метрів у голову ОСОБА_5, яка була на підлозі, закривши обличчя долонями рук. Побачивши, що ОСОБА_5 втекла з будинку, ОСОБА_1 з метою умисного вбивства здійснив постріл із відстані близько 30 см у тім`яну ділянку голови ОСОБА_2, заподіявши їй легких тілесних ушкоджень. Одразу після цього засуджений з метою доведення свого умислу на вбивство ОСОБА_5 до кінця вибіг на вулицю та здійснив ще два постріли в останню. Однак засуджений свого злочинного наміру, спрямованого на умисне вбивство ОСОБА_2 та ОСОБА_5, не зміг довести до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки остання втекла з будинку по допомогу, а він з метою уникнення відповідальності покинув місце злочину.

В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_1, спрямованих на вбивство ОСОБА_5 та ОСОБА_2, їм заподіяно легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачено в тому, що він 19 грудня 2013 року, зловживаючи довірою ОСОБА_6, дізнавшись номер його платіжної банківської картки ПАТ КБ "Приватбанк", за обставин, наведених у вироку, здійснив переказ грошових коштів у сумі 340 грн з цієї картки на рахунок платіжної картки ОСОБА_7, після чого останній зняв ці кошти зі своєї картки та віддав йому.

Також органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачено в тому, що він, будучи належним чином ознайомлений із ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року, якою стосовно нього встановлено адміністративний нагляд на строк 1 рік та певні обмеження, порушуючи встановлені судом обмеження, без поважних причин не з`являвся на реєстрацію до Гусятинського РВ УМВС України в Тернопільській області, тобто самовільно залишив місце проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 17 липня 2019 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 залишив без зміни.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення змінити, перекваліфікувати його дії на ч. 2 ст. 125 КК і виправдати за ч. 1 ст. 263 КК через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що не мав умислу на вбивство ОСОБА_2 та ОСОБА_5, оскільки в пістолеті ще залишились кулі, а також сам припинив свої дії, залишивши місце злочину. Вказує на суворість призначеного йому покарання. Вважає, що не весь термін його попереднього ув`язнення за попереднім вироком зараховано у строк відбування покарання.

У касаційній скарзі захисник Шлапак М.Я., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про зміну судових рішень стосовно ОСОБА_1 . На обґрунтування своїх вимог вказує про відсутність у засудженого умислу на вбивство ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а тому дії його підзахисного необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК. Стверджує, що ОСОБА_1, за умови перекваліфікації його дій, повністю відбув призначене покарання у виді позбавлення волі.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Шлапак М.Я. підтримав касаційні скарги та просив змінити судові рішення стосовно ОСОБА_1 . Прокурор касаційні скарги засудженого та захисника не підтримав і просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження ОСОБА_2 та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 125 КК у касаційних скаргах не оспорено.

Разом із тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК, підтверджені зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до ст. 94 КПК.

Зокрема, такий висновок місцевий суд обґрунтував показаннями в судовому засіданні потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_1 неодноразово погрожував їм фізичною розправою, а 18 липня 2014 року, приїхавши до них додому з пістолетом, вистрілив у голову ОСОБА_5, потім здійснив ще два постріли в неї, а коли остання втекла з будинку, засуджений впритул здійснив постріл у голову ОСОБА_2 та побіг за ОСОБА_5, стріляючи їй вслід; свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та експерта ОСОБА_14 .

Вказані показання узгоджені між собою та підтверджені: даними, що містяться в протоколах огляду від 19 липня 2014 року мобільного телефону потерпілої ОСОБА_2, згідно з яким з 22 травня по 17 липня 2014 року засуджений зі свого телефону неодноразово надсилав повідомлення з образами та погрозами фізичної розправи потерпілим; огляду місця події від 18 липня 2014 року під час якого вилучено пістолет "Stalker 914-S"; висновками експертів від 23 липня 2014 року № 267 і 268; від 11-15 серпня № 465 і 466; від 22 липня 2014 року № 463 і 464; від 28 серпня-01 вересня 2014 року № 208 і 209; висновком балістичної експертизи від 02 серпня 2014 року № 1-659/14; судово-хімічної експертизи від 05 серпня 2014 року № 2-594/14, дактилоскопічної експертизи від 15 серпня 2014 року № 4-27/14, судово-хімічної експертизи від 05 серпня 2014 року № 2/570/14, зміст яких докладно відображено у вироку.

Крім того, суд взяв до уваги висновок балістичної експертизи від 30 липня 2014 року № 1-657/14, згідно з яким вилучений у ОСОБА_1 пістолет є короткоствольною вогнепальною зброєю - гладкоствольним самозарядним пістолетом, виготовленим шляхом переробки (видалення обмежувача зі ствола і заглушування газовідвідного отвору) сигнального (шумового) пістолета моделі "Stalker 914-S" калібру 9 мм, промислового виготовлення, виробництва Туреччини. Дана вогнепальна зброя працездатна і придатна для стрільби 9 мм сигнальними (шумовими) набоями (при цьому пістолет працює лише в режимі ручного перезарядження), 9 мм травматичними патронами з еластичними кулями "несмертельної дії" та до проведення пострілів свинцевими кулями, шляхом роздільного спорядження, при цьому кулі отримують енергію, достатню для враження людини.

Доводи ОСОБА_1 і його захисника про відсутність умислу на вбивство ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а також виправдання за ч. 1 ст. 263 КК були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними. Колегія суддів погоджується з таким висновком судових інстанцій, оскільки він ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" (v0002700-03) , суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював правову позицію про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Також місцевий суд правильно взяв до уваги показання в судовому засіданні експерта ОСОБА_14 про те, що вилучений у ОСОБА_1 пістолет є короткоствольною вогнепальною зброєю - гладкоствольним самозарядним пістолетом "Stalker 914 -S", яким після переобладнання можливо здійснювати постріли свинцевими і гумовими кулями. При цьому кулі отримують кінетичну енергію, достатню для враження людини. Травматичною зброєю заборонено стріляти з невеликої відстані у голову та статеві органи людини.

Крім того, згідно із вимогами безпеки керівництва з експлуатації пристроїв з відстрілу патронів, споряджених метальними снарядами несмертельної дії, заборонена стрільба у живу ціль, якщо відстань до неї менша ніж 3,5 м, а також прицільна стрільба в голову, шию, статеві органи, груди у жінок та вагітних жінок.

З урахуванням наведеного поведінка ОСОБА_1 до вчинення злочину, а саме тривалі неприязні відносини між ним та ОСОБА_2 і ОСОБА_5, його постійні погрози фізичною розправою і вбивством на адресу останніх, а також спосіб вчинення злочину і знаряддя - пістолет (вогнепальна зброя), з якого засуджений здійснив прицільні постріли з близької відстані у голови потерпілих у сукупності свідчать про те, що він за даних обставин діяв з прямим умислом на вбивство потерпілих. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що засуджений усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій та їх смертельні наслідки, однак свого умислу на вбивство потерпілих до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі.

Отже, дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК.

З матеріалів кримінального провадження видно, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, урахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, один із яких є особливо тяжким злочином, дані про особу винного, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, його характеристику, рецидив злочину та думку потерпілих про призначення йому суворого покарання. З урахуванням усіх обставин справи суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій статей, за якими його засуджено.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Також судом правильно прийнято рішення про початок строку відбування призначеного покарання ОСОБА_1 з 18 липня 2014 року з урахуванням строку його попереднього ув`язнення, як за цим так і за попереднім вироком, а тому і ці твердження касаційної скарги засудженого є необґрунтованими.

Апеляційний суд належним чином перевірив доводи, наведені в апеляційних скаргах сторони захисту та визнав висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень обґрунтованим, а правову кваліфікацію його дій правильною. На усі доводи засудженого і його захисника надав відповіді та обґрунтовано залишив їх без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що були би підставою для зміни оскаржених судових рішень у кримінальному провадженні не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 14 березня 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 липня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і захисника Шлапака М.Я. - без задоволення.