450/1343/17 Про замах на таємне викрадення чужого майна, скоєне з корисливих мотивів - 10.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Гордона Ігоря Михайловича на ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017140270000142, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 15 і частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 15 і частиною 2 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі частини 1 статті 71 КК шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 08 лютого 2018 року ОСОБА_1 за сукупністю вироків остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 23 січня 2017 року приблизно о 21:00, перебуваючи в приміщенні магазину "Bershka", який розташований у приміщенні ТРЦ "Кінг Крос Леополіс" за адресою: вул. Стрийська, 30, с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, повторно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, таємно викрав куртку вартістю 999 грн, що належить ТОВ "Бершка Україна", поклавши її у свій рюкзак.

Однак ОСОБА_1 хоча і вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але ним злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки він був затриманий з викраденим майном за межами вказаного магазину.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 травня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції в порядку глави 39 Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) (далі - КПК (4651-17) ) у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що в рамках іншого кримінального провадження в період з грудня 2018 року по січень 2019 року проведено судово-психіатричну експертизу щодо ОСОБА_1, відповідно до висновку якої останній потребує застосування примусових заходів медичного характеру. Зазначає, що під час апеляційного розгляду ним було заявлено клопотання про витребування вказаного висновку судово-психіатричної експертизи з метою вирішення питання щодо застосування до засудженого примусових заходів медичного характеру. Вважає, що апеляційний суд відмовив у задоволенні цього клопотання всупереч вимогам кримінального процесуального закону, не зазначивши мотивів такої відмови та взагалі не згадавши про це клопотання та хворобу засудженого в оскаржуваному рішенні.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який просив касаційну скаргу задовольнити, прокурора, яка частково підтримала касаційну скаргу, обговоривши доводи в касаційній скарзі та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як убачається з касаційної скарги, висновків про доведеність винуватості засудженого, правильність кваліфікації його дій за частиною 2 статті 15 і частиною 2 статті 185 КК, подію кримінального правопорушення, вид і розмір призначеного покарання захисник не оспорює та не заперечує.

Доводи захисника у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_1 потребує застосування примусових заходів медичного характеру, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи, проведеної в рамках іншого кримінального провадження, а апеляційний суд усупереч вимогам кримінального процесуального закону відмовив у задоволенні його клопотання про витребування цього висновку експертизи для вирішення питання щодо застосування до засудженого примусових заходів медичного характеру, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Частиною 3 цієї статті також передбачено, що не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

При цьому главою 39 КПКвизначено процесуальний порядок розгляду кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Так, у статті 503 КПК, яка міститься у цій главі, визначено, що якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими цією главою.

Із матеріалів кримінального провадження видно, що судом першої інстанції розглядалося кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбачуваного частиною 2 статті 15 і частиною 2 статті 185 КК, яке мало місце 23 січня 2017 року, в загальному порядку, а не в порядку глави 39 КПК (4651-17) . Тобто питання щодо застосування медичних заходів судом не вирішувалося.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 244 від 11 травня 2017 року, який міститься в матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_1 у період інкримінованих йому дій та на момент проведення цієї експертизи психічним захворюванням чи недоумством не страждав, не виявляв будь-яких тимчасових чи інших хворобливих розладів психічної діяльності, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Згідно із цим висновком ОСОБА_1 не потребував застосування примусових заходів медичного характеру.

Засуджений звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій не погоджувався з вироком суду першої інстанції виключно в частині призначеного йому покарання, жодних інших питань в апеляційній скарзі він не порушував.

Водночас згідно з даними аудіозапису судового засідання апеляційного суду від 04 лютого 2019 року, зафіксованого на технічному носії, що міститься в матеріалах кримінального провадження, під час апеляційного розгляду захисником Гордоном І.М., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, було заявлено клопотання (яке міститься в матеріалах кримінального провадження) про витребування висновку судово-психіатричної експертизи № 11 від 30 січня 2019 року щодо ОСОБА_1, проведеної в рамках іншого кримінального провадження, з метою вирішення питання щодо застосування до засудженого примусових заходів медичного характеру в цьому кримінальному провадженні.

Апеляційний суд, вислухавши думку учасників судового провадження, відмовив у задоволенні вказаного клопотання та, переглянувши вирок місцевого суду в межах апеляційної скарги засудженого, постановив рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги останнього.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні вказаного клопотання захисника, не порушив вимог кримінального процесуального закону, оскільки судово-психіатричну експертизу, на яку посилається захисник, було проведено в межах іншого кримінального провадження та вже після постановлення вироку в цьому провадженні, а засуджений на момент вчинення злочину в зазначеному кримінальному провадженні не перебував у стані неосудності та до постановлення вироку не хворів на психічну хворобу, що позбавило би його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Так, апеляційним судом виконано покладені на нього процесуальним законом завдання, зокрема, до завдань апеляційного суду відноситься перевірка законності вироку (ухвали), тобто дотримання судом першої інстанції у ході провадження у справі норм процесуальних і матеріальних галузей права його обґрунтованість і відповідність висновків суду, викладених у вироку (ухвалі), фактичним обставин кримінального провадження і наявним у кримінальному провадженні доказам, на яких ґрунтується висновок суду першої інстанції.

Тобто в апеляційного суду не було підстав для задоволення такого клопотання захисника.

До того ж колегія суддів вважає, що оскільки судово-психіатричну експертизу, на яку покликається захисник, проведено в іншому кримінальному провадженні, то питання щодо застосування до ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру повинно вирішуватися судом саме в рамках того кримінального провадження, в якому і було проведено таку експертизу, а не в межах цього кримінального провадження.

Що стосується вказівки захисника про те, що в рішенні апеляційного суду не викладено мотивування відмови в задоволенні його клопотання про витребування висновку судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_1 з метою вирішення питання про застосування до останнього примусових заходів медичного характеру, то, на думку колегії суддів, такі посилання є безпідставними, адже кримінальним процесуальним законом не встановлено вимог до суду апеляційної інстанції щодо викладення у своєму рішенні мотивів відмови в задоволенні вказаного клопотання захисника, заявленого під час перегляду вироку районного суду лише в частині призначеного засудженому покарання.

Крім того, захисник на підтвердження своїх доводів направив на адресу Верховного суду копію виписки-епікризу із медичної картки засудженого ОСОБА_1 для долучення до матеріалів кримінального провадження.

Однак, Верховний Суд звертає увагу, що цей медичний документ не є висновком експертизи та не є доказом у кримінальному провадженні, оскільки не був предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, оскільки Верховний Суд у відповідності до статті 433 КПК не досліджує докази у кримінальному провадженні, то не може і оцінити та перевірити надану захисником копію виписки-епікризу із медичної картки засудженого.

Ухвала ж апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.

Посилання захисника у касаційній скарзі на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час перевірки матеріалів кримінального провадження не підтвердилися.