ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 643/9971/16-к

провадження № 51-799км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Данько Д.О.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Радіонової Л.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220470004753, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя м. Харкова, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Московського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст.115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 10 255 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 100 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни. Прийнято рішення про зарахування в строк покарання строк попереднього ув`язнення за період з 26 квітня 2018 року по 17 січня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_1 визнано винуватим в тому, що він умисно протиправно заподіяв смерть іншій людині за таких обставин.

13 червня 2016 року в період з 10:00 до 16:00 ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`янінняза місцем мешкання свого знайомого ОСОБА_3 на АДРЕСА_2, дізнався від останнього, що той причетний до вбивства у 2003 році його рідного брата. На ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, маючи умисел на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, з метою вбивства він ударив кулаком в обличчя ОСОБА_3 та під час виниклої між ними сварки, вихватив кухонний ніж з рук останнього, яким завдав йому численних ударів в обличчя. Внаслідок цього потерпілому було заподіяно пошкодженькісток черепа і головного мозку, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких настала його смерть.

Причина смерті потерпілого перебуває у прямому причинному зв`язку із заподіяними йому колото-різаними пораненнями правого ока з ушкодженнями кісток основи черепа і головного мозку, що призвело до розвитку гострого порушення мозкового кровообігу.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду першої інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність. При цьому просив застосувати до нього положення ч. 5 ст. 72 КК за період з 17 червня 2016 року по 26 квітня 2018 року та зарахувати строк тримання під домашнім арештом у строк відбування покарання. У судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що просить також скасувати і ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року.

На обґрунтування своїх доводів засуджений у скарзі зазначив про те, що:

- його вини у вчиненні умисного вбивства не доведено та не підтверджено доказами, наявними у провадженні;

- потерпілий довів його до стану хвилювання, коли повідомив інформацію про вбивство його брата, а потім погрожував вбити його та родичів, у зв`язку з чим він лише поштовхом чи ударом у ділянку голови відштовхнув ОСОБА_3, проте суд не врахував того, що він захищався від потерпілого, який накинувся на нього, коли він сидів у кріслі, і що з його сторони відсутні мотив і умисел на вбивство потерпілого;

- при постановленні вироку йому не було враховано відповідно до ч. 5 ст. 72 КК строку тримання під домашнім арештом у період з 17 червня 2016 року по 26 квітня 2018 року.

Крім того, зазначає у скарзі про те, що суд першої інстанції під час розгляду провадження щодо нього не призначив судово-психологічної експертизи із застосуванням детектора брехні, просить про його застосування при розгляді касаційної скарги.

У доповненні до касаційної скарги засуджений, не погоджуючись із оцінкою фактичних обставин, наданою судами першої та апеляційної інстанцій, посилається на інформацію про наявність на місці вчинення злочину відбитків пальців рук, залишених не встановленою слідством особою, проте точно зазначити аркуш провадження, на якому міститься ця інформація, він не може.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали вимоги касаційної скарги, а прокурор вважала судові рішення щодо ОСОБА_1 законними і просила залишити їх без зміни.

Від потерпілої надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких вона просить залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про перевірку вироку суду першої інстанції в касаційному порядку у зв`язку з неповнотою судового розгляду і невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині оцінки доказів щодо показань свідків, неповноти судового розгляду та щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам (у тому числі доводам щодо наявності на місці вчинення злочину відбитків пальців рук, залишених, на думку засудженого, не встановленою слідством особою), оскільки з урахуванням вищезазначених норм КПК (4651-17) такі доводи скарги не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Що стосується доводів обвинуваченого, викладених у касаційній скарзі, про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, то вони, на думку Суду, є необґрунтованими на таких підставах.

Як убачається з наданої копії вироку, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом та викладених у вироку.

Так, суд у вироку обґрунтовано зазначив про те, що сукупністю всіх обставин вчиненого діяння доведено зміст і спрямованість умислу обвинуваченого на умисне вбивство потерпілого, зокрема - знаряддям, яке він використовував при вчиненні злочину, - ножем, механізмом завдання ударів, оскільки обвинувачений завдав трьох ножових поранень потерпілому в око, що перебуває у прямому причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_3 та свідчить про наявність в обвинуваченого прямого умислу на позбавлення життя останнього.

Вирішуючи питання про умисел, суд у вироку вказав, що виходив із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, поведінки винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунків, поведінки обвинуваченого після вчинення злочинних дій.

З урахуванням зазначеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав у вироку, що версія обвинуваченого про те, що він ударив потерпілого рукою в ділянку обличчя у стані самооборони, захищаючи себе від його нападу, не знайшла свого підтвердження під час розгляду кримінального провадження.

За наявних у кримінальному провадженні доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що показання обвинуваченого в цій частині не відповідають дійсності, оскільки не узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні та є такими, які направлені на уникнення відповідальності за вчинене і є способом захисту обвинуваченого.

При цьому судом установлено і зазначено у вироку, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння, концентрація етилового спирту в його крові становила 3,8 промілле, що відповідає стану сильного алкогольного сп`яніння.

З урахуванням зазначеного при постановленні рішення суд урахував, що обвинувачений мав реальну можливість припинити конфлікт іншим чином, а саме відштовхнути потерпілого, піти чи покликати когось на допомогу, однак жодних інших дій для цього не вчинив, у зв?язку з чим суд дійшов до висновку про відсутність реальної загрози заподіяння шкоди життю чи здоров`ю ОСОБА_1 .

Таким чином, суд першої інстанції не встановив, що характер небезпеки для обвинуваченого досяг критичної межі та викликав у нього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому для негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання, а тому права на необхідну оборону під час вказаного конфлікту в обвинуваченого не виникло і в стані необхідної оборони він не перебував.

За таких обставин доводи в касаційній скарзі засудженого про те, що він змушений був захищатися від потерпілого, не є переконливими, оскільки спростовуються доказами, зазначеними у вироку суду першої інстанції.

Крім того, суд першої інстанції, постановляючи вирок, урахував показання обвинуваченого, з яких убачається, що він після завдання смертельних ударів потерпілому помив ніж, зачинив двері квартири та пішов додому і лише після виявлення трупа пояснив, що завдав ударів потерпілому, захищаючи себе і свою родину.

Ураховуючи зазначене, Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дії обвинуваченого були об`єднані єдиним умислом, носили усвідомлений цілеспрямований послідовний характер, вчинені на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків та спрямовані саме на умисне позбавлення життя потерпілого, а тому доводи у скарзі засудженого про відсутність у нього мети та умислу на вчинення умисного вбивства потерпілого є необґрунтованими.

На підставі викладеного Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та правильність кваліфікації його дій за цим законом.

Із ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що наведені засудженим та його захисником в апеляційних скаргах доводищодо вчинення злочину ОСОБА_1 у стані необхідної оборони та стосовно наявності підстав для закриття кримінального провадження, які аналогічні доводам у касаційній скарзі, належним чином перевірено і спростовано.

Так, апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційних скарг, погодився з критичною оцінкою, наданою судом першої інстанції показанням обвинуваченого про те, що у нього не було умислу на вбивство і його дії були спровоковані самим потерпілим, оскільки за наведених ним обставин він мав можливість уникнути сварки та залишити місце події.

При цьому суд зазначив в ухвалі, що обвинувачений підтвердив у своїх показаннях у суді апеляційної інстанції те, що не бачив у квартирі інших осіб, які б могли завдати вказаних у висновках експертизи тілесних ушкоджень ОСОБА_3, водночас ОСОБА_1 то погоджувався з тим, що саме від його дій помер потерпілий, то запевняв, що він цього не міг зробити.

Суд вважає переконливими висновки суду апеляційної інстанції про непідтвердження під час розгляду кримінального провадження як у суді першої, так і апеляційної інстанції доводів обвинуваченого про те, що він завдав потерпілому лише удару рукою в ділянку обличчя, перебуваючи у стані самооборони та захищаючи себе від нападу останнього.

При цьому апеляційний суд, ураховуючи спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію поранень, поведінку обвинуваченого після вчиненого злочину, які оцінюються як бажання настання смерті потерпілого, що є ознакою суб`єктивної сторони складу такого злочину, як умисне вбивство, обґрунтовано погодився з правовою кваліфікацією дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 115 КК.

Доводи у скарзі засудженого щодо наявності підстав для застосування до нього положень ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) та зарахування йому строку тримання під домашнім арештом у строк відбування покарання за період з 17 червня 2016 року по 26 квітня 2018 року не ґрунтуються на положеннях зазначеної норми КК, якою передбачено зарахування лише попереднього ув`язнення у виді тримання під вартою у строк покарання у виді позбавлення волі. Перерахування строку запобіжного заходу у виді домашнього арешту зазначеною нормою КК не передбачено.

ОСОБА_1, посилаючись у скарзі на те, що суд першої інстанції під час розгляду провадження щодо нього не призначив судово-психологічної експертизи із застосуванням детектора брехні, не зазначив, які норми КПК (4651-17) було порушено судом та яким чином зазначені порушення перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення. Крім того, прохання засудженого про застосування детектора брехні при розгляді його касаційної скарги не є предметом розгляду суду касаційної інстанції з урахуванням повноважень, визначених чинним КПК (4651-17) .

Тому, беручи до уваги зазначене, Суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення вимог, зазначених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Московського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.В. Король М.М. Лагнюк