512/599/17 Про замах на умисне вбивство потерпілої - 05.12.2019 Прийняття

Вимогу мотивовано неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотними порушеннями кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та, крім цього посиланнями, що доказами по даному кримінальному провадженню не підтверджується наявність в його діях складу інкримінованого йому злочину.

Стверджує, що його показання щодо відсутності наміру, бажання, мети та мотиву замаху на вбивство потерпілої ОСОБА_2 безпідставно не взято до уваги як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження, натомість обвинувачення ґрунтується на недопустимих доказах, в тому числі й на сумнівних, непослідовних, суперечливих показаннях самої потерпілої та свідків, які є її родичами та зацікавленими особами, а його винуватість у вчиненні замаху на умисне вбивство не доведена поза розумним сумнівом.

Зазначає, що судом першої інстанції у вироку було описано механізм спричинення ним тілесних ушкоджень ОСОБА_2 дерев`яною скалкою, не беручи до уваги, що саме остання спровокувала сварку, а згодом бійку та перша наносила йому удари, а тому, на думку засудженого, викладення механізму його дій не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, встановленим судом.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно спростовано вищезазначені доводи та ухвалу суду щодо вироку суду першої інстанції постановлено внаслідок поверхневого та неповного судового розгляду, з порушенням його конституційних прав та без додержання вимог кримінального процесуального законодавства.

В доповненнях до касаційної скарги засуджений серед іншого зазначав про, необґрунтованість судових рішень і порушував перед Судом питання виправлення всіх зазначених недоліків, зокрема, шляхом повторного допиту потерпілої, свідків, співставленням з особистими поясненнями та узагальненої їх оцінки з точки зору неупередженого на справедливого судочинства з наданням правильної кваліфікації його діям, врахувавши відсутність у нього умислу на вбивство, та висловив вимогу змінити оскаржувані рішення.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Балтського районного суду Одеської області від 30 січня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою.

Строк відбування покарання визначено відраховувати від дати набрання вироком законної сили та зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 14 липня 2017 року.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, ухвала якого оскаржується

За ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31 липня 2018 року постановлено апеляційні скарги ОСОБА_1 та захисника в його інтересах залишити без задоволення, а вирок Балтського районного суду Одеської області від 30 січня 2018 року - без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

12 липня 2017 року близько 19 години 00 хвилин, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в будинку АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, передбачаючи та бажаючи заподіяння ОСОБА_2 смерті, умисно наніс останній чисельні удари дерев`яною скалкою, кулаками рук та ногами в область життєво важливих частин тіла, а саме голови, внаслідок чого, згідно з даними висновку комплексної судово-медичної експертизи № 277 від 06 листопада 2017 року, спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми у формі геморагічного забою головного мозку важкого ступеня, перелом верхньо-щелепної та фронтальної пазухи зліва, трьох забійних ран голови, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя та за критерієм розладу здоров`я, пов`язаного із стійкою втратою загальної працездатності, не менш ніж на одну третину (не менше 30 %).

Після чого, ОСОБА_1 шматком тканини зв`язав ноги, а також руки потерпілої еластичним бинтом в зап`ястях та ліктях, попередньо завернувши їх за спину. В такому стані посадив її на стілець та прив`язав до нього, іншим шматком тканини перев`язав рота, скувавши таким чином її рухи та позбавивши можливості викликати на допомогу сторонніх осіб, однак злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки в цей час на подвір`я зайшла сусідка ОСОБА_3 та побачивши закривавлений рушник і почувши приглушений голос про допомогу останньої, покликала сусідів ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_5 . Зважаючи на те, що на їх стук ніхто не відкривав вхідних дверей, які були зачинені зсередини, останній їх виламав і вони потрапили всередину будинку де знайшли потерпілу ОСОБА_2 у вищеописаному стані, викликали швидку допомогу і поліцію.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор під час касаційного розгляду вважав доводи скарги засудженого необґрунтованими та просив залишити касаційну скаргу без задоволення. Засуджений та його захисник в судовому засіданні вимоги касаційної скарги з доповненнями ОСОБА_1 підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний кодекс України (2341-14)

4.1.1 Стаття 15. Замах на злочин

Частина 1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Частина 2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

4.1.2.Стаття 24. Умисел і його види

Частина 2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

4.1.3 Стаття 50. Поняття покарання та його мета

Частина 2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

4.1.4 Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

Частина 2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України (4651-17)

4.2.1 Стаття 23. Безпосередність дослідження показань, речей і документів

Частина 1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

4.2.2 Стаття 94. Оцінка доказів

Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частина 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

4.2.3 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.4 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 1. Ухвала суду апеляційної інстанції складається з:

2) мотивувальної частини із зазначенням:

мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

4.2.5 Стаття 433. Межі перегляду судом касаційної інстанції

Частина 1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Межі касаційного перегляду

З урахуванням меж перегляду Судом оскаржуваних судових рішень, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України (4651-17) (далі - КПК (4651-17) України), розгляд провадження здійснено в частині перевірки доводів викладених у касаційній скарзі з доповненнями про дотримання вимог кримінального процесуального закону щодо обґрунтованості та вмотивованості вироку та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині правової кваліфікації протиправного діяння та невідповідності призначених виду та строку покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Проте Суд позбавлений права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішень, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу [4.2.5].

Таким чином, переглядаючи судові рішення, Суд виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

5.2 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону

5.2.1 Щодо допущення судами нижчих ланок істотних порушень вимог КПК (4651-17) України

Так, відповідно до вимог кримінального процесуального закону судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви й підстави для його ухвалення [4.2.3].

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення [4.2.2].

Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, установлених судом і детально викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку, а вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим [4.2.1].

На підставі безпосередньо досліджених та належно оцінених доказів з точки зору належності, допустимості, зокрема показань потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та сукупності інших доказів у їх взаємозв`язку, суд дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, з чим погодився і апеляційний суд.

Доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин з викладенням власної версії події стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог КПК (4651-17) України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції [4.2.5].

Безпідставними є твердження в касаційній скарзі про те, що не було встановлено мотиву вбивства, оскільки суд у вироку прямо зазначив про вчинення злочину на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин.

Посилання в касаційній скарзі засудженого на недопустимість показань потерпілої та свідків, які є її сусідами та родичами, а тому зацікавленими особами є необґрунтованими, такі ж доводи були зазначені в апеляційній скарзі, на які було надано вичерпну відповідь в судовому рішенні суду апеляційної інстанції.

При розгляді кримінального провадження суд апеляційної інстанції навів у своєму рішенні суть доводів апеляційної скарги засудженого та захисника в його інтересах, які є аналогічними доводам касаційної скарги з доповненнями засудженого, всебічно їх перевірив, проаналізував і надав переконливу відповідь на кожен із них, навівши докладні мотиви свого прийнятого рішення, з якими погоджується і Суд.

Доводи касаційної скарги про порушення права на захист через заміну захисника, спростовуються даними матеріалів провадження, якими підтверджено здійснення під час кримінального провадження захисту обвинуваченого за призначенням захисниками, які були залучені відповідно до вимог ст. 49 КПК України.

Ухвала апеляційного суду є достатньо вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України [4.2.3, 4.2.4].

5.2.2 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2

ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України

Доводи, викладені засудженим у касаційній скарзі з доповненнями, про неправильне встановлення судами спрямованості умислу останнього, яке призвело до помилкової кваліфікації діяння як замаху на інкримінований йому злочин, не ґрунтуються на матеріалах провадження та є безпідставними з огляду на таке.

Так, замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння, і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України та роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" (v0002700-03) , замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі [4.1.1, 4.1.2].

Розмежовуючи поняття "замах на вбивство" та "умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження" необхідно з`ясувати зміст і спрямованість умислу винуватого, тобто вирішити питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяла винувата особа. Для цього необхідно враховувати сукупність усіх обставин вчиненого діяння і врахуванню підлягає не лише поведінка винуватого до, під час та після вчинення злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, кількість, характер і локалізація поранень (поранення життєво важливих органів), заподіяних потерпілому, а й спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину, причини припинення злочинних дій.

Верховний Суд України у правовому висновку, викладеному у постанові

від 31 січня 2013 року у справі № 5-32кс14 зазначив, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.

Про наявність прямого умислу можуть свідчити конкретні діяння винної особи, які завідомо для нього мали потягти за собою смерть потерпілого і не призвели до бажаного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі. Тобто злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона є закінченою та суб`єктивно реалізованою - особа зробила все необхідне, щоб досягти меті і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження, ОСОБА_1, діючи умисно, передбачаючи та бажаючи заподіяння смерті ОСОБА_2, під час сварки, наніс останній чисельні удари дерев`яною скалкою, кулаками рук та ногами в область голови. Продовжуючи свої злочинні дії, направлені на заподіяння смерті потерпілій, наздогнавши ОСОБА_2 на подвір`ї, затягнув до кухні та посадив на стілець, попередньо зачинивши вхідні двері будинку зсередини. Після чого, шматком тканини зв`язав ноги потерпілої та руки еластичним бинтом в зап`ястях та ліктях, попередньо завівши їх за спину та посадив її на стілець прив`язавши до нього, а іншим шматком тканини перев`язав рота, скувавши таким чином її рухи і спроможність взагалі до спілкування.

Згідно висновку комплексної судово-медичної експертизи № 277 від 06 листопада 2017 року, зокрема, виявлені тілесні ушкодження - забійні рани - могли утворитись від ударів дерев`яною скалкою, інші зовнішні ушкодження та перелами як від ударів скалкою, так і від ударів руками, ногами та місцем прикладення дії травмуючої сили була голова; після спричинення черепно-мозкової травми потерпіла не була здатна до активних дій (біг, ходьба, повзання); виявлені тілесні ушкодження могли привести до смерті в разі несвоєчасного надання медичної допомоги протягом часу, який залежав від фізіологічних відмінностей організму.

З огляду на встановлені обставини, характер, послідовність і динамічність дій ОСОБА_1, спрямованих на позбавлення життя іншої людини, поведінку до, під час і після вчинення злочину, локалізацію тілесних ушкоджень у потерпілої та механізм їх спричинення, знаряддя злочину, зокрема нанесення чисельних ударів руками, ногами, в тому числі дерев`яною скалкою в область голови, безпорадність та пасивність потерпілої вже будучи зв`язаною, крім того, ще й прив`язаною до стільця, та зачиненими вхідними дверима зсередини домогосподарства з ініціативи засудженого, свідчать про те, що у конкретно даному випадку останній діяв з прямим умислом на позбавлення життя потерпілої та вчинив для цього усі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що потягнуть її смерть.

Однак, смерть ОСОБА_2 не настала з причин, що не залежали від волі ОСОБА_1, оскільки потерпілій своєчасно було надано медичну допомогу, відповідно дії засудженого було правильно кваліфіковано як закінчений замах на умисне вбивство.

Таким чином, Суд констатує, що ОСОБА_1, завдавши ОСОБА_2 чисельних ударів в життєво-важливий орган - голову, діяв саме з прямим умислом на позбавлення життя останньої, однак смерть потерпілої не настала з причин, які не залежали від волі засудженого, а тому підстав про які мав річ

ОСОБА_1 щодо перекваліфікації його дії з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, Суд не вбачає.

5.2.3 Щодо невідповідності призначеного покарання засудженому через суворість

Суд першої інстанції, згідно з вимогами ст. 65 КК України, врахувавши повною мірою тяжкість вчиненого злочину, який, відповідно до положень ст. 12 КК України є особливо тяжким, особу засудженого, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, а також обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, з урахуванням положень

ст. 68 КК України, призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк вісім років, з урахуванням загальних засад призначення покарання, в тому числі його індивідуалізації, що Суд вважає справедливим і достатнім для виправлення засудженого, а також необхідним для запобігання вчиненню нових злочинів [4.1.3, 4.1.4].

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок, обґрунтовано зазначив, що судом першої інстанції в повній мірі дотримано вимог кримінального закону, на підставі чого він дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції від суспільств і призначив йому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України з врахуванням вимог ч. 2

ст. 15, ст. 68 КК України, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

5.3 Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Під час касаційного розгляду провадження Судом не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому підстави, передбачені ст. 438 КПК України для задоволення вимог касаційної скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_1 та скасування судових рішень, відсутні.