' 'p'

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 752/13790/15-к

провадження № 51-5283 км 18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд) у складі:

головуючого Святської О.В.,

суддів Вус С.М., Чистика А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.

прокурора Шевченко О.О.

захисника Свінціцького І.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Карпука Ю.А., який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 01 червня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100010003923, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Пасічна Надвірнянського району Івано-Франківської області, громадянина України, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, згідно ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 01червня 2018 року ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.115 КК і виправданий на підставі п.2 ч.1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Згідно пред`явленого обвинувачення ОСОБА_1 у невстановлений досудовим розслідування час з 21.04.2015 року по 22.04.2015 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння на території кладовища "Байкове", що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Байкова, 6-В, в ході конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, під час вживання алкогольних напоїв з ОСОБА_2, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_2, наніс йому не менше восьми ударів руками та ногами в різні частини тіла, після чого з метою вбивства ОСОБА_2 наніс невстановленим досудовим розслідуванням гострим предметом по типу клинка ножа три проникаючі удари в область його живота, від яких останній помер. В подальшому, усвідомивши свої злочинні дії, ОСОБА_1, з метою прикриття злочину, намагався сховати тіло ОСОБА_2 на території кладовища, протягнувши його близько 20 метрів, однак злякавшись, що його можуть побачити, залишив тіло ОСОБА_2 на алеї між могилами та з місця вчинення злочину зник. Згідно висновку Київського міського бюро судово-медичної експертизи №1133 від 04.08.2015 року на трупі ОСОБА_2 виявлено ушкодження: три проникаючі колото - різаних поранення живота, які виникли від дії гострого предмету, по типу клинка ножа, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень (по критерію небезпеки для життя) та знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті; чотири забійні рани на обличчі, садна та синці на обличчі; дрібні крововиливи під м`які оболонки тім`яної, лівої скроневої, правої скроневої часток та в кору правої скроневої частки головного мозку, виникли від дії тупого предмета; ступінь тяжкості черепно-мозкової травми, оцінити не є можливим, у зв`язку з неясністю клінічного перебігу та наслідків; має ознаки легкого тілесного ушкодження, яке спричиняє короткостроковий розлад здоров`я та не знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті; садна та подряпини на спині, мають ознаки легких тілесних ушкоджень та не знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті. Всі виявлені ушкодження є прижиттєвими та виникли незадовго до настання смерті в короткий проміжок часу, який становить біля 1-2 години. ОСОБА_2 заподіяно не менше восьми травмуючих впливів на тіло. Згідно висновку Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 1133 від 04.08.2015 року смерть ОСОБА_2 настала від проникаючих колото - різаних поранень живота з ушкодженням печінки та брижі тонкої кишки та розвитку шоку.

Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_1 в ході досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК як вбивство - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК представниками державного обвинувачення не доведена, в тому числі поза розумним сумнівом, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК ухвалив у даному кримінальному провадженні виправдувальний вирок, у зв`язку із тим, що не доведено, що дане кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 1 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 01 червня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду незаконними, такими що підлягають скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що судом першої інстанції при постановлені оскаржуваного вироку істотно порушено основні принципи судочинства щодо надання оцінки кожному доказу та їх сукупності, та як наслідок, неправильно застосовано кримінальний закон, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 . Також зазначає, що апеляційний суд, перевіряючи законність вироку суду першої інстанції не надав належної оцінки апеляційним доводам, не взяв до уваги експертний висновок психофізіологічного дослідження достовірності показів обвинуваченого. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій істотно порушені вимоги КПК (4651-17) , що призвело до необґрунтованого виправдання ОСОБА_1 ..

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні не підтримав касаційну скаргу та просив відмовити в її задоволенні.

Захисник вважав, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Заслухавши думку судді-доповідача, доводи прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказаним вимогам закону вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають, доводи прокурора, зазначені в касаційній скарзі, цього не спростовують.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Цих вимог закону судами першої та апеляційної інстанції дотримано.

З матеріалів провадження вбачається, що судом першої інстанції проведено розгляд кримінального провадження відповідно до положень ч.1 ст. 337 КПК в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. При цьому судом дотримано як принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, так і принципу диспозитивності, відповідно до якого суд, діючи виключно у межах своїх повноважень та компетенції, вирішив лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, зберігаючи при цьому об`єктивність та неупередженість, створивши при цьому умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання ними процесуальних обов`язків.

Оцінюючи зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, суд у вироку навів детальний ґрунтовний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Спростовуючи пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення, суд навів мотиви, за яких він взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, з яких підстав визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.

За приписами ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

В справі "Капо проти Бельгії" (Capeau v Belgium), 42914/98,13 січня 2005 року Європейський Суд з прав людини (далі ЕСПЛ) в п.25 відзначив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення .

За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції надав належну оцінку доказам, поданим органом досудового розслідування на підтвердження винуватості ОСОБА_1 та встановив, що надані прокурором письмові докази, а також показання обвинуваченого, свідків у судовому засіданні ні самі по собі, ні у своїй сукупності не доводять того, що кримінальне правопорушення вчинене саме обвинуваченим ОСОБА_1 .

Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд навів детальні мотиви, у зв`язку з чим погодився з висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає безпідставними і доводи касаційної скарги прокурора в частині порушення судами першої та апеляційної інстанцій дослідження та оцінки показів обвинуваченого ОСОБА_1 в ході перехресного допиту свідка ОСОБА_3

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_3 про те, що обвинувачений ОСОБА_1 у день події кримінального правопорушення спізнився на їх зустріч, був знервований, його руки та одяг були у крові, і при собі мав розкладний ніж без слідів крові, що опосередковано могло б ствердити версію сторони обвинувачення про те, що саме ОСОБА_1 вчинив вбивство ОСОБА_2, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що вони жодним чином не стверджують вини ОСОБА_1 у вчиненні вбивства за відсутності будь-яких інших належних доказів його винуватості у вчиненому. Показання обвинуваченого ОСОБА_1 в ході перехресного допиту свідка ОСОБА_3 про те, що 21.04.2015 року він намагався надати допомогу чоловіку, що лежав на кладовищі обличчям до землі, і саме у зв`язку із цим на рукавах одягу ОСОБА_1 могла залишитись кров цього чоловіка, безпосередньо дослідженими судом доказами не спростовуються, крім того, така версія обвинуваченого в ході судового розгляду стороною обвинувачення також не була спростована.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо неналежної оцінки судом першої інстанції висновків молекулярно-генетичної експертизи, якими, на думку прокурора підтверджено факт перебування ОСОБА_1 на місці події кримінального провадження, також не заслуговують на увагу.

Як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції, судом досліджені висновки молекулярно-генетичних експертиз №№916 мб від 17.07.2015 року, 917 мб від 17.07.2015 року, 923 мб від 26.05.2015 року, 924 мб від 03.08.2015 року, 931 мб від 06.05.2015 року, 925 мб від 31.07.2015 року, 914 мб від 05.05.2015 року, 940 мб від 12.05.2015 року, 927 мб від 31.07.2015 року, 928 мб від 31.07.2015 року, 1001 мб від 30.07.2015 року.

Однак судом першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, зазначені висновки не прийняті до уваги, оскільки вони ні самі по собі, ні у сукупності з іншими дослідженими судом доказами вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не доводять. Погоджується з такими висновками і колегія суддів.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо підміні понять проведених слідчих дій судом першої інстанції колегія суддів також вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

За змістом ч.3 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною 7 статті 223 КПК України, тобто в присутності понятих, і правил, передбачених статтею 236 цього Кодексу, якою регламентовано виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи.

Крім того, за правилами ст. 236 КПК за рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження, що здійснюється під час виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи.

За змістом ч.3 ст. 245 КПК відбирання біологічних зразків у особи здійснюється на правилами передбаченими ст. 241 КПК, тобто за правилами освідування особи, на підставі постанови прокурора, а у разі відмови особи добровільно їх надати - на підставі ухвали слідчого судді, суду за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому ст.ст. 160- 166 КПК, про відбирання біологічних зразків примусово.

Згідно з ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

У відповідності до положень ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; порушення права особи на захист.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцем події було кладовище.

Враховуючи це суд першої інстанції зазначив, що кабінет слідчого не є місцем події, фактично 24.04.2015 року у приміщенні кабінету №511 Голосіївського РУ ГУМВС України в місті Києві проводився обшук затриманого ОСОБА_1, під час якого було вилучено одяг та отримано біологічні зразки для експертизи. Крім того, суд зазначив, що огляд приміщення благодійного центру "Стефанія", який було проведено 24.04.2015 року, під час якого виявлено та вилучено пару кросівок, був здійснений з порушенням ч.2 ст. 237, ст. 233 КПК, оскільки був проведений без ухвали слідчого судді, та з порушенням вимог ст. 241 КПК. Надавши оцінку вищевказаним доказам, суд у вироку вказав, що протоколи огляду місця події від 24.04.2015 року та висновок молекулярно-генетичної експертизи №940 мб від 12.05.2015 року є такими, що отримані з порушенням прав ОСОБА_1, у зв`язку з чим обґрунтовано визнав їх недопустимими доказами. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції, погоджується з ним і колегія суддів.

Крім того, згідно з ч.3 ст. 42 КПК підозрюваний має право бути чітко і своєчасно повідомлений про свої права, а також отримати їх роз`яснення, на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій.

Суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що цих вимог закону слідчим дотримано не було, оскільки на момент проведення слідчої дії 24.04.2015 року ( відповідно до протоколу огляду місця події в кабінеті слідчого) ОСОБА_1 фактично був затриманий, тобто набув статусу підозрюваного. На користь цього свідчать дані у протоколі, в якому зазначено про участь підозрюваного ОСОБА_1, і показання свідка ОСОБА_3 про те, що їх обох затримали. Однак, усупереч вимогам ч.3 ст. 42, ч.1 ст. 52 КПК про свої права ОСОБА_1 повідомлений не був, участь захисника, яка є обов`язковою у даному кримінальному провадженні з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення відповідно до ст. 52 КПК, і який мав бути присутнім при проведенні слідчої дії, слідчим забезпечена не була.

Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, у протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, зазначено про нібито затримання ОСОБА_1 в 00 годин 45 хвилин 29.04.2015 року. Відповідно до цього протоколу підставою затримання зазначено - "якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин". Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо порушень прав затриманого ОСОБА_1, апеляційний суд зазначив, що вказані обставини щодо дати, часу і підстав затримання спростовуються показаннями обвинуваченого та свідка ОСОБА_3, даними у протоколі огляду місця події від 24.04.2015 року і свідчать про те, що ОСОБА_1 фактично незаконно був затриманий і утримувався працівниками міліції з 24.04.2015 року по 29.04.2015 року .

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").

Статтєю ст. 17 КПК визначено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про дотримання судом першої інстанції норм, установлених статтями 10, 22 КПК, який створив необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами не доведено того, що саме ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачувався органом досудового слідства, і виправдав його за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. З таким висновком суду погоджується і колегія суддів .

Підстави виправдання, зазначені у вироку, відповідають вимогам п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК.

Що стосується доводів прокурора про істотне порушення вимог КПК (4651-17) апеляційним судом, то вони також не знайшли свого підтвердження.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив усі її доводи та надав вичерпну та ґрунтовну відповідь на усі питання.

На підставі викладеного Суд дійшов до висновку, що доводи касаційної скарги прокурора є необґрунтованими, зводяться по суті до переоцінки доказів у кримінальному провадженні, яким дана оцінка в їх сукупності за внутрішнім переконанням суду. Судові рішення належним чином вмотивовані та відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора Карпука Ю.А. залишити без задоволення.

Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 01 червня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.В. Святська С.М. Вус А.О. Чистик