161/10541/17 Про визнання особи невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.186 КК України та виправдання за недоведеністю скоєння ним кримінального правопорушення - 28.11.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120170300010001496, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу, 01 жовтня 2015 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, покарання відбув,

який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 186 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, 31 березня 2017 року близько 00 години 30 хвилин, маючи не зняту і не погашену судимість за вчинення умисних тяжких корисливих злочинів, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи повторно, умисно, за попередньою змовою із невстановленою досудовим слідством особою, проникли до будинку ОСОБА_2, що по АДРЕСА_2, де із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, відкрито викрали грошові кошти та майно ОСОБА_2 на загальну суму 42016,88 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та просить призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що апеляційний суд всупереч ст. 404 КПК України, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит понятих, свідків та дослідженні інших доказів, чим порушив принципи безпосередності та змагальності. Крім того, вказує, що суд доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення належним чином не перевірив та в ухвалі не зазначив підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою, як того вимагає ст. 419 КПК України. Вказує на невідповідність судового рішення вимогам ст. 370 КПК України, через незаконність та необґрунтованість.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.

Згідно ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу (2341-14) , сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

Винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, чого у даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися норм, установлених статтями 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону.

За змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, статей 91, 94 КПК України суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження обвинувачення лише на підставі їх безпосереднього дослідження.

Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності винуватості та право на захист.

Наведених вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися.

Крім того, судами в повній мірі дотримано пункт 1 статті 6 Конвенції, а саме: "Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом,, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення."

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, ретельно дослідив докази сторони обвинувачення, зокрема: показання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, протоколи слідчого експерименту від 21 червня 2017 року, пред`явлення особи для впізнання від 07 квітня та 07 травня 2017 року, проведених з участю потерпілого ОСОБА_2, а також інші письмові докази у провадженні, надав кожному з них належну правову оцінку й дійшов обґрунтованого висновку, що у своїй сукупності досліджені докази свідчать про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні.

В даному випадку обвинувачення ґрунтувалось виключно на показаннях потерпілого, та похідних від них доказах, отриманих в результаті слідчих дій за участю потерпілого, протоколу пред`явлення для впізнання та слідчого експерименту.

Тобто показання потерпілого були вирішальними - доказом такої значущості та важливості, який, вірогідно, міг стати вирішальним для результату розгляду справи тому, що інших обвинувальних доказів зібрано не було.

Суди достатньо вжили заходів, здатних забезпечити справедливу та належну оцінку достовірності таких доказів.

Із матеріалів провадження вбачається, що допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 спростував свої показання, які він давав на досудовому слідстві, вказавши, що ОСОБА_1 за зростом не відповідає особам, які скоїли на нього напад, а також те, що обличчя нападаючих він не бачив, тим самим заперечив причетність ОСОБА_1 до вчиненого. Не вказали на його причетність до злочину і свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які в суді пояснили походження у них викраденого у потерпілого телефону - придбання у невстановленої особи.

Заслуговує на увагу те, що згідно ч.4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Крім того, суд дійшов висновку, що протокол слідчого експерименту від 21 червня 2017 року, а також протоколи пред`явлення особи для впізнання від 07 квітня та 07 травня 2017 року, є недопустимими, оскільки були здобуті з істотним порушенням прав та свобод особи. При цьому, жодних інших належних та допустимих доказів, які б доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, стороною обвинувачення суду надано не було.

З огляду на наведене, суди дійшли переконання, що аналіз доказів, здобутих стороною обвинувачення, лише підтверджує факт вчинення грабежу по відношенню до потерпілого ОСОБА_2, проте, жодним чином не доводять безпосередньої участі ОСОБА_1 у вчиненні даного злочину.

Посилання прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 404 КПК України є не прийнятними.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.

Із матеріалів провадження видно, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів стороною обвинувачення наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.

Водночас, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України докладні мотиви на спростування усіх доводів апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи обвинувачення в цій частині теж є безпідставними.

Варто зазначити, що посилання прокурора у касаційній скарзі на практику Європейського Суду з прав людини є недоречними, адже Європейський суд забезпечує неухильне дотримання і виконання норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) її державами-учасницями, саме щодо захисту порушених прав і свобод людини, а не прав сторони обвинувачення - прокурора, який діє в інтересах держави. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) прийнята відповідно до Загальної декларації прав людини з метою додержання країнами-підписантами та забезпечення на своїй території прав та основоположних свобод людини.

Стаття 19 Конвенції передбачає, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.

Натомість, статтею 131-1 Конституції визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює:1)підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.