661/1950/16-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий помер, скоєне в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин - 26.11.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 15 січня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Нова Каховка Херсонської області, жителя АДРЕСА_1, у силу ст. 89 КК такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новокаховського міського суду Херсонської області від 17 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за ч. 2 ст. 121 КК у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу цього кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що він 16 квітня 2016 року о 14.00 год, перебуваючи у приміщенні будинку АДРЕСА_1, в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_3, не менш ніж два-три удари кулаком в живіт, в результаті чого заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 потерпілий ОСОБА_3 помер КЗ "Центральна міська лікарня м. Нова Каховка".

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 15 січня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що висновок про виправдання ОСОБА_1 ґрунтується на недопустимих доказах, отриманих з порушенням порядку збирання та закріплення доказів встановленим КПК (4651-17) . Вказує на те, що висновки комісійних судово-медичних експертиз отримані з порушенням статей 223, 242 КПК, результати яких не відкриті стороні обвинувачення в порядку ст. 290 КПК. Також, зазначає, що апеляційний суд не надав оцінки показанням свідків сторони обвинувачення та в порушення ст. 22 КПК поставив сторони у нерівні умови щодо подання ними доказів і доведення їх переконливості в суді. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки не містить обґрунтованих відповідей на доводи апеляції прокурора.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПКвстановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було. У цій справі суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції встановив, що доказами, наданими органом досудового розслідування, не підтверджується винуватість ОСОБА_1 у заподіянні ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілогота виправдав його за ч. 2 ст. 121 КК.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали кримінального провадження за доводами апеляції прокурора, дійшов висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість виправдувального вироку щодо ОСОБА_1, тобто визнав, що цей вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до вимог ст. 370, 374 КПК, навівши в своїй ухвалі докладні мотиви на спростування доводів апеляції прокурора.

Перевіривши матеріали кримінального провадження щодо виправданого ОСОБА_1, за доводами касаційної скарги прокурора, які фактично є аналогічними доводам його апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Зокрема, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, з якими обґрунтовано погодився й апеляційний суд, що зібрані у кримінальному провадженні докази не підтверджують висунутого ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК, а версія обвинувачення ґрунтується на припущеннях.

Так, висновки суду першої інстанції про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, який інкримінувався ОСОБА_1, ґрунтуються на повно досліджених доказах, зокрема, на показаннях свідків обвинувачення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які в судовому засіданні повідомили, що обставини злочину їм взагалі не відомі, а про причетність обвинуваченого до смерті ОСОБА_3 дізналися з чужих слів.

Крім того, згідно даних висновків комісійної судово-медичної експертизи № 81-к від 13 вересня 2016 року, смерть ОСОБА_3 настала в результаті тупої травми органів зачеревного простору у вигляді розриву сечоводу і лоханки лівої нирки, що призвело до масивної урогематоми, яка ускладнилася розвитком фібринозно-гнійного перетоніту і інтоксикації; причиною розвитку перитоніту є не травма селезінки, а черевна урогематома зліва, яка утворилася в результаті розриву лівої нирки; при цьому між розривом лівої нирки і смертю ОСОБА_3 є прямий причинний зв`язок; морфологічні властивості перитоніту у ОСОБА_3 вказують на те, що він міг розвинутися не менше ніж за 3-4 доби до його смерті.

Також відповідно до висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи № 1/К від 07 лютого - 16 травня 2017 року, безпосередньою причиною смерті ОСОБА_3 встановлено перитоніт розвинений внаслідок розриву лівої кістозно зміненої нирки, що утворився за 4-5 діб до моменту її видалення при проведенні оперативного втручання 16 квітня 2017 року. Вищезазначений розрив нирки ймовірніше за все утворився внаслідок загального струсу тіла, що може бути при падінні з висоти або з вертикального чи близько до такого положення тіла на площину. Даний розрив нирки має ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя та перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті.

Як в судовому засіданні повідомив експерт Бєднов О.Г., який підтримав висновок повторної комісійної судово-медичної експертизи, смерть ОСОБА_3 настала саме внаслідок загальної інтоксикації організму внаслідок накопиченої рідини в черевній порожнині у кількості 2 000 мл, а не конкретно від розриву нирки чи селезінки. Розрив нирки у потерпілого стався у зв`язку з її кістозністю за 4-5 днів до настання смерті.

Аналогічні відомості в судовому засіданні повідомив лікар ОСОБА_11, який 16 квітня 2017 року в ОСОБА_3 діагностував "розлитий перитоніт" та під час проведення операції виявив розрив нирки і селезінки, а також у шлунку велику кількість рідини - 2 літри, яка утворилась внаслідок вищезазначених пошкоджень. Така кількість рідини утворюється за час не менше доби і не могла утворитися за 3-6 годин.

Наведені докази повністю спростовують дані висновків судово-медичних експертиз № 97-НК від 18 квітня 2016 року та 7/97 НК від 25 червня - 29 червня 2016 року щодо обставин та часу отримання ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких він помер та не узгоджуються з обставинами інкримінованого виправданому ОСОБА_1 злочину.

Показання потерпілої ОСОБА_12, свідків обвинувачення ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9 та ОСОБА_15, дані протоколу огляду місця події від 18 квітня 2016 року та протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_13, а також дані висновків судово-токсикологічної експертизи № 1023 від 22 квітня 2016 року та судово-імунологічної № 127 від 25 квітня 2016 року, суд визнав допустимими, однак недостатніми для переконливого висновку про вчинення інкримінованого ОСОБА_1 злочину за обставин, викладених в обвинуваченні, оскільки сукупність наведених доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку не свідчить про завдання ОСОБА_1 ударів ОСОБА_3, що призвели до смерті останнього.

За таких обставин, касаційний суд погоджується з висновками судів першої інстанції та апеляційної інстанцій про те, що стороною обвинувачення не доведено наявності в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що ОСОБА_1 обґрунтовано виправданий судом за ч. 2 ст. 121 КК через недоведеність вчинення ним вказаного кримінального правопорушення, оскільки обвинувачення ґрунтується переважною мірою на припущеннях.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи прокурора про недопустимість висновків комісійних судово-медичних експертиз в якості доказів, оскільки вони проведені у відповідності положенням ст. 242 КПК, а саме компетентними експертними установами, за дорученням суду, наданим за клопотанням прокурора, а результати відкриті протилежній стороні кримінального провадженні у належний спосіб, з дотриманням вимог встановлених ст. 290 КПК.

З матеріалів провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій, дотримались вимог статей 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Сторонам було забезпечено рівні права та свободи у наданні речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК (4651-17) .

Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК. При цьому, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких визнав її необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну ухвали апеляційного суду, не встановлено. Отже підстав для скасування судового рішення апеляційної інстанції, як про це йдеться у касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року,

Ухвалу Херсонського апеляційного суду від 15 січня 2019 рокущодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції - без задоволення.