644/4388/15-к Про відкрите заволодіння чужим майном, скоєне застосовуючи до потерпілого насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров`я, скоєння розбою та замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів - 19.11.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Шевчик Л. А. на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року в кримінальному провадженні № 12014220530000524 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 186 КК - на строк 4 роки, за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 12 років з конфіскацією майна, за ч. 2 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано в строк відбуття покарання термін попереднього ув`язнення з 20 травня 2014 року по день набрання вироком законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі ДУ "Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В. Т. Зайцева" витрати на лікування потерпілої ОСОБА_2 в сумі 15557,93 грн.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на її користь завдану матеріальну шкоду в сумі 15000 грн та моральну шкоду в сумі 500 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Як установив районний суд, 5 березня 2014 року близько 23:00 біля буд. АДРЕСА_2 ОСОБА_1 із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я, відкрито заволодів сумкою потерпілої ОСОБА_3 із речами, чим заподіяв останній матеріальної шкоди на суму 210 грн.

Він же, 18 травня 2014 року близько 15:10 перебуваючи у стані наркотичного сп`яніння в квартирі своєї знайомої ОСОБА_2 в м. Харкові вчинив на неї розбійний напад, під час якого намагався вбити потерпілу. Вимагаючи від останньої грошові кошти ОСОБА_1 завдав їй кухонним ножем 12 ударів по верхніх та нижніх кінцівках, а також 2 удари ножем у спину та один удар в грудну клітку, спричинивши ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень. При цьому ОСОБА_1 заволодів золотими виробами потерпілої та погрожуючи їй вбивством дізнався у неї код від сейфу де вона зберігало гроші, після чого також заволодів її грошовими коштами у сумі 17 000 грн. Скориставшись тим, що ОСОБА_1 відкрив сейф та почав перераховувати гроші припинивши насильство, потерпіла виповзла з квартири у під`їзд та покликала на допомогу сусідів, які викликали швидку медичну допомогу. Побачивши, що потерпіла перебуває у під`їзді та покликала на допомогу сусідів ОСОБА_1 з причин, які не залежали від його волі, не довів до кінця свій умисел на вбивство ОСОБА_2 і зник з місця злочину разом із її майном на загальну суму 21432, 50 грн.

При перевірці судового рішення Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 29 березня 2018 року залишив вказаний вирок без зміни.

У порядку ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII (838-19) ) апеляційний суд зарахував ОСОБА_1 у строк покарання термін його попереднього ув`язнення по справі з 20 травня 2014 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а період його перебування під вартою з 21 червня 2017 року по 29 березня 2018 року на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України № 2046-VIII від 18 травня 2017 року (2046-19) ) зарахував у цей строк з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, засуджений ОСОБА_1 та захисник Шевчик Л. А. просять скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, згадані судові рішення в частині визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, і закрити кримінальне провадження за відсутністю в діянні складу злочину; а в іншій частині оспорювані вирок та ухвалу змінити, зокрема пом`якшити призначене за правилами ст. 70 КК покарання, а також зменшити розмір стягнутої на користь потерпілої матеріальної та моральної шкоди.

На думку сторони захисту, суд безпідставно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки кваліфікація цих злочинів за їх сукупністю можлива лише при наявності закінченого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 КК, а не замаху на його вчинення.

При цьому акцентують увагу на тому, що висновки місцевого та апеляційного судів про наявність у ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілої не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджуються зібраними у справі доказами, а тому вважають, що кваліфікація судом його дій за ч. 2 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК є невірною.

Також, сторона захисту вважає, що суд неправильно визначив суму матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 .

Крім того, засуджений та захисник вказують на невірне застосування судом апеляційної інстанції положень ч. 5 ст. 72 КК, унаслідок чого засудженому неправильно було визначено строк попереднього ув`язнення, що підлягав зарахуванню у строк відбуття покарання.

Позиція учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Шевчик Л. А. свої касаційні скарги підтримали.

Прокурор заперечив у задоволенні касаційних скарг і просив залишити судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Оскільки висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК та правильність кваліфікації його дій за вказаним епізодом в касаційних скаргах не оспорюються, суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не переглядає.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності досудового розслідування і судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Доводи, наведені у касаційних скаргах засудженого та захисника, є аналогічними тим доводам, що були викладені ними в апеляційних скаргах та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, на які цей суд надав умотивовані відповіді у своєму рішенні.

У касаційній скарзі засуджений не заперечує факту завдання потерпілій ушкоджень з метою отримання коштів, однак зазначає, що наміру вбивати останньої не мав. Вказує, що якби мав намір позбавити життя потерпілу, то у тих обставинах йому нічого не заважало довести свій умисел до кінця.

Відповідно доч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.

Згідно роз`яснень, що містяться в абз. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" (v0002700-03) - "якщо відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК, як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити. При цьому треба мати на увазі, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання)".

Так, як вбачається з пояснень потерпілої ОСОБА_2, засуджений погрожуючи ножем, наказав зняти з себе золото, вона зняла дві каблучки, а два ланцюжки з кулоном ОСОБА_1 зірвав з неї сам, не зважаючи на те, що він вже забрав золоті вироби, завдав їй кілька ударів ножем, а коли вона спробувала втекти з квартири наздогнав в коридорі, схопив за волосся та затягнув в кімнату, завдавши два удари в спину та один удар в груди. Зважаючи на погрозу вбивства, намагаючись врятувати своє життя вона повідомила засудженому код сейфу. Скориставшись тим, що ОСОБА_1 відволікся на перерахування грошей, почала повзти до дверей, відкрила їх, тримаючись за перила вийшла на сходовий майданчик, кричала, розбила скло, щоб її почули. ОСОБА_1 вибіг за нею, хотів затягти в квартиру, але почувши, що по сходах хтось підіймається, побіг вниз.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи потерпіла ОСОБА_2 отримала 2 колото-різаних поранення грудної клітини, розташовані по задній поверхні груді, які не проникають в грудну порожнину, 12 колото-різаних ран, які розташовані на руках та ногах, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад 6 днів, але не більше 3-х тижнів; одне колото-різане поранення правої половини грудної клітини, розташоване в ділянці правої молочної залози, яке проникає в грудну порожнину та ускладнилось в свої течії розвитком гемопневмотораксу, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.

На думку колегії суддів, чисельність ударів, завданих засудженим, показання потерпілої щодо неодноразових висловлювань останнім про намір її вбити, знаряддя злочину, інтенсивність та тривалість злочинних дій свідчать про умисел ОСОБА_1 на вбивство і про те, що він усвідомлював суспільну небезпеку свого діяння, передбачав суспільно-небезпечні наслідки у виді смерті ОСОБА_2 та бажав їх настання.

Цей злочин ОСОБА_1 не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпіла скориставшись тим, що він відкривши сейф відволікся і не контролює її, змогла покликати на допомогу сусідів, а тому кваліфікація його дій судом за ч. 2 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК є вірною.

Доводи захисника Шевчик Л. А. про безпідставність подвійної кваліфікації судом дій ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки смерть потерпілої ОСОБА_2 не настала, не ґрунтуються на вимогах кримінального закону та суперечать роз`ясненням, наведеним в п. 10 Постанови Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" та в п. 11 Постанови Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності".

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Районний суд призначив ОСОБА_1 покарання з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, і з урахуванням тяжкості вчинених злочинів та даних про особу засудженого таке покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Доводи у касаційних скаргах сторони захисту про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи при визначені розміру викрадених із сейфу потерпілої коштів, та відповідно, розміру матеріальної шкоди, стягнутої з засудженого на її користь, в силу ст. 438 КПК не є предметом касаційної перевірки.

Цивільний позов в частині стягнення із засудженого моральної шкоди на користь потерпілої вирішено судом з урахуванням засад розумності, справедливості та співмірності заявлених вимог глибині моральних страждань спричинених потерпілій унаслідок вчинених злочинів.

Підстав для втручання у це рішення колегія суддів не вбачає.

Посилання захисника та засудженого в касаційних скаргах на неправильне застосування апеляційним судом положень ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) заслуговують на увагу, однак, як вбачається з матеріалів справи, це питання вже вирішено Жовтневим районним судом м. Харкова в порядку статей 537, 539 КПК, який ухвалою від 19 лютого 2019 року задовольнив клопотання засудженого та на підставі цього Закону зарахував ОСОБА_1 у строк покарання термін його попереднього ув`язнення у справі з 21 червня 2017 року до 29 березня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при постановленні своїх рішень.

Доводи, наведені в касаційних скаргах захисника та засудженого, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, і не ставлять під сумнів законність цих рішень.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну або скасування оспорюваних судових рішень.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційних скарг колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Шевчик Л. А. залишити без задоволення, а вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 щодо ОСОБА_1 - без зміни.