1-07/07 Про замовлення та організацію умисного вбивства двох осіб з мотивів особистої неприязні - 13.11.2019 Прийняття

1. 15 січня 2008 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив вирок, яким засудив ОСОБА_1 (далі також - заявник) за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 1, 4, 6, 11, 12 частини другої статті 115, частиною другою статті 125 Кримінального кодексу (далі - КК) України, до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю (далі - вирок). Цим же вироком засуджені ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

2. За вироком заявник визнаний винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин :

2.1. У грудні 2004 року ОСОБА_2 замовила й організувала умисне вбивство ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з мотивів особистої неприязні, оскільки вважала їх винуватими у руйнуванні сімейних стосунків зі своїм співмешканцем ОСОБА_4 . Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_2 підбурила до вчинення цього злочину заявника та ОСОБА_3, які виступили виконавцями вбивства.

2.2. 10 грудня 2004 року близько 19 год заявник і ОСОБА_3 на виконання замовлення ОСОБА_2, за попередньою змовою з нею та між собою, з метою позбавлення життя ОСОБА_5 і ОСОБА_6, озброєні наданими ОСОБА_2 ножами, прибули до належного сім`ї ОСОБА_5 домоволодіння АДРЕСА_1 . У приміщенні літньої кухні заявник, діючи з особливою жорстокістю, завдав ОСОБА_5 не менше двадцяти двох ударів, а ОСОБА_6 - не менше восьми ударів ножем у різні частини тіла. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_5 і ОСОБА_6 померли на місці події.

2.3. Крім того, заявник помилково сприйняв присутню у домоволодінні сім`ї ОСОБА_5 ОСОБА_7 за одну з осіб, яких він мав убити на замовлення ОСОБА_2, у зв`язку з чим завдав ОСОБА_7 одного удару ножем у грудну клітку та заподіяв легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

3. 12 серпня 2008 року Верховний Суд України постановив ухвалу (далі - ухвала), якою вирок щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та заявника змінив шляхом виключення передбаченої пунктом 6 частини другої статті 115 КК України кваліфікуючої ознаки злочину - вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів, і застосування судом за цим законом додаткового покарання - конфіскації майна, а в іншій частині вирок Апеляційного суду Одеської області залишив без змін.

4. 16 квітня 2019 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі "Алахвердян проти України" (Alakhverdyan v. Ukraine, заява № 12224/09) (далі - рішення ЄСПЛ), яке набуло статусу остаточного.

5. ЄСПЛ констатував порушення Україною під час досудового розслідування у цій справі щодо заявника вимог підпункту "с" пункту 3 та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) з огляду на таке:

5.1. 12 грудня 2004 року заявник написав явку з повинною, після чого з ним того ж дня було проведене відтворення обстановки й обставин події у процесуальному статусі свідка без участі захисника, попри наявність фактичних і юридичних підстав офіційно обвинуватити заявника у вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин.

5.2. На час проведення зазначених процесуальних дій санкцією закону України про кримінальну відповідальність за такий злочин передбачалося покарання у виді довічного позбавлення волі, що зумовлювало необхідність забезпечення підозрюваного (обвинуваченого) кваліфікованою правовою допомогою, якої той не отримав.

5.3. Мала місце невідповідність національного судового провадження вимогам статті 6 Конвенції у частині використання судами на обґрунтування висновків про винуватість заявника у вчиненні вбивства даних явки з повинною і результатів відтворення обстановки й обставин події, проведених з порушенням конвенційних прав.

6. Заявник подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд судових рішень (далі - заява про перегляд судових рішень), в якій просив скасувати вирок Апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2005 року, ухвалу Верховного Суду України від 21 березня 2006 року, вирок Апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2008 року, ухвалу Верховного Суду України від 12 серпня 2008 року та направити справу на новий судовий розгляд.

7. Заявник стверджував, що використання під час постановлення обвинувального вироку як частини доказової бази результатів процесуальних дій за його участю, проведених за відсутності адвоката, - явки з повинною та показань під час відтворення обстановки й обставин події 12 грудня 2004 року - є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

8. У судовому засіданні засуджений і захисник підтримали вимоги й обґрунтування заяви про перегляд судових рішень. Захисник, зокрема, зазначив, що з урахуванням висновків ЄСПЛ необхідно визнати недопустимими доказами як дані явки з повинною та протоколу відтворення обстановки й обставин події за участю заявника від 12 грудня 2004 року, так і похідні від них відомості, зафіксовані у подальших визнавальних показаннях заявника як підозрюваного й обвинуваченого, зокрема на очних ставках з ОСОБА_2 і свідками, під час відтворення обстановки й обставин події у статусі підозрюваного, у процесуальних документах про виявлення та вилучення у вказаних заявником місцях фрагментів спаленого одягу і светра зі слідами крові, а також установлені за результатами експертиз цих речових доказів. З огляду на викладене, на переконання захисника, вирішення питання про допустимість і достатність для висновків про доведеність чи недоведеність обвинувачення решти доказів потребує їх повторного дослідження та переоцінки у межах змагальної судової процедури. Проте Верховний Суд, на відміну від суду першої інстанції, позбавлений процесуальних повноважень вчиняти ці дії.

9. Прокурор наголосила на необхідності залишити заяву без задоволення, а судові рішення - без змін. Звернула увагу, що вирок та ухвала у частині засудження заявника за умисне вбивство ґрунтуються не лише на його власних визнавальних показаннях, а й на сукупності інших доказів, порядок одержання яких не пов`язаний з визнаними ЄСПЛ порушеннями конвенційних прав заявника. Додатково зазначила, що ЄСПЛ не вважав становище заявника під час відібрання явки з повинною та першого допиту особливо вразливим, не піддав сумніву добровільність його зізнання в убивстві і врахував факт зміни заявником показань лише через тривалий час після написання явки з повинною та проведення першого відтворення обстановки й обставин події, хоча, починаючи з наступного дня після цього, він був забезпечений кваліфікованою правовою допомогою.

10. 13 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову (далі - постанова), якою заяву про перегляд судових рішень задовольнила частково:

10.1. Вирок та ухвалу в частині засудження заявника за пунктами 1, 4, 11, 12 частини другої статті 115 КК України змінила: виключила з вироку й ухвали посилання як на докази на дані:

- явки з повинною заявника;

- протоколу відтворення обстановки і обставин події за участю заявника як свідка;

- протоколів допитів заявника як підозрюваного й обвинуваченого;

- протоколу відтворення обстановки і обставин події за участю заявника як підозрюваного;

- протоколів очних ставок між заявником і ОСОБА_2, свідками ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у частині показань заявника;

- протоколу виїмки за місцем проживання заявника светра зі слідами речовини бурого кольору;

- висновків судово-імунологічної та судово-медичної генотипоскопічної експертиз за результатами дослідження цього речового доказу;

- висновку криміналістичної експертизи паливно-мастильних матеріалів за результатами дослідження фрагментів спаленого одягу, виявлених і вилучених у домоволодінні ОСОБА_3;

- висновку судово-психіатричної експертизи заявника у частині пояснень заявника експерту про участь у вчиненні злочинів.

10.2. У решті судові рішення в цій частині і у повному обсязі в частині засудження заявника за частиною другою статті 125 КК України залишила без змін.

11. Мотивувала постанову так :

11.1. Як визнав ЄСПЛ, наслідки початкових показань заявника, за допомогою яких було одержано й частину інших доказів на підтвердження його обвинувачення у вбивстві, перешкодили заявнику надалі ефективно відмовитися від зазначених свідчень ( 63 рішення ЄСПЛ). Тому не можна вважати допустимими доказами і всі подальші визнавальні показання заявника як підозрюваного й обвинуваченого, зокрема під час відтворення обстановки і обставин події 14 грудня 2004 року та на очних ставках із ОСОБА_2, свідками ОСОБА_8 і ОСОБА_9 . На цей висновок не впливає те, що допити заявника як підозрюваного й обвинуваченого, відтворення обстановки та обставин події за його участю від 14 грудня 2004 року й очна ставка між ним і ОСОБА_2 проводилися за участю захисника після роз`яснення заявникові передбачених законом процесуальних прав (т. 1, а. с. 119-127, 164-168, 220-225; т. 2, а. с. 1-11, 51-57, 98, 99; т. 4, а. с. 141-145). А під час очних ставок зі свідками ОСОБА_8 і ОСОБА_9 заявник, який був уже офіційно затриманий за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 115 КК України, всупереч вимогам пункту четвертого частини першої статті 45 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 (1001-05) року) не був забезпечений кваліфікованою правовою допомогою (т. 2, а. с. 51-57).

11.2. Не ґрунтується на вимогах кримінально-процесуального закону врахування Верховним Судом України на підтвердження доведеності пред`явленого заявнику обвинувачення його пояснень під час проведення судово-психіатричної експертизи, які за змістом є аналогічними початковим визнавальним показанням (т. 3, а. с. 213-215). Тим більше, що мета відповідного експертного дослідження обмежувалася вирішенням питання про осудність заявника, а не встановленням фактів вчинення ним протиправних дій.

11.3. Виключення з вироку й ухвали доказів не впливає на законність і обґрунтованість висновків суду в частині визнання заявника винуватим у вчиненні злочинів, за які його засуджено, кримінально-правової кваліфікації його дій і призначення покарання. Відповідні висновки ґрунтуються на сукупності інших доказів, зміст яких докладно наведено у вироку і які були досліджені в судовому засіданні, ретельно перевірені й оцінені судом відповідно до вимог статті 67 КПК 1960 року. Невідповідності процедури одержання цих засобів доказування вимогам Конвенції ЄСПЛ не встановив.

11.4. Початкові показання засудженого ОСОБА_3 та показання потерпілої ОСОБА_7 узгоджуються з дослідженими судом на підставі статті 306 КПК 1960 року показаннями свідка ОСОБА_9 під час досудового слідства про те, що 12 грудня 2004 року приблизно о 19 год. заявник і ОСОБА_3 приходили додому до ОСОБА_2, де перебувала і зазначена свідок, заявник був дуже наляканий, поводився нервово й одразу попросив ОСОБА_9 залишити їх із ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 195-202, т. 2, а. с. 43-46, 55-57, 64-66).

11.5. На користь висновку про безпосереднє заподіяння заявником ножових поранень потерпілим свідчили й оголошені в судовому засіданні на підставі статті 306 КПК 1960 року показання під час досудового слідства свідка ОСОБА_10 - матері ОСОБА_3, яка, на прохання останнього, прала штани заявника та бачила, що вони були забруднені речовиною, схожою на кров (т. 2, а. с. 84-86, т. 10, а. с. 100-зворот).

11.6. Відомості, зазначені ОСОБА_7 і ОСОБА_3, узгоджувалися зі слідовою картиною, зафіксованою у протоколі огляду місця події, та з даними висновків судово-медичних і медико-криміналістичних експертиз щодо характеру, кількості, локалізації завданих ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, механізму, знарядь їх заподіяння та причинно-наслідкового зв`язку ножових поранень, завданих ОСОБА_5 і ОСОБА_6, з їхньою смертю (т. 1, а. с. 6-13; т. 3, а. с. 5-10, 18-26, 34; т. 4, а. с. 6-9, 18-20, 42-47).

11.7. Доводи заявника та його захисника щодо обмови заявника ОСОБА_3 внаслідок застосування недозволених методів слідства, недостовірності показань ОСОБА_7, наявності в обох засуджених алібі суди ретельно перевірили й аргументовано спростували у вироку та ухвалі. Тому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що в порядку виключного (екстраординарного) судового провадження на підставі, передбаченій пунктом другим частини першої статті 400-12 КПК 1960 року, не здійснюється повторний перегляд судових рішень, а їх законність і обґрунтованість перевіряється лише з точки зору впливу встановленого ЄСПЛ недотримання Україною міжнародних зобов`язань на загальну справедливість судового розгляду. З огляду на зазначене, керуючись принципом юридичної визначеності, Велика Палата Верховного Суду у межах відповідного провадження не перевіряла правильності оцінки судами доказів, кримінально-правової кваліфікації діянь, дотримання вимог кримінально-процесуального закону та не вирішувала інші питання, не пов`язані з констатованими ЄСПЛ порушеннями визначених Конвенцією прав заявника.

11.8. Обставини цієїсправи істотно відрізняються від обставин, покладених в основу рішень ЄСПЛ від 20 квітня 2015 року у справі "Яременко проти України (№ 2)" (Yaremenko v. Ukraine (no. 2), заява № 66338/09) і від 1 червня 2017 року у справі "Шабельник проти України (№ 2)" (Shabelnik v. Ukraine (no. 2), заява № 15685/11). Такі відмінності мають істотне значення з погляду юридичних наслідків допущеного у цій кримінальній справі недотримання вимог Конвенції.

11.9. Практика ЄСПЛ не свідчить про безумовну відсутність у компетентної національної судової установи повноважень за результатами перегляду рішень судів з підстав констатованих ЄСПЛ порушень конвенційних прав особи змінити ці рішення лише у частині використання доказів, одержаних у результаті відповідних порушень, без призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

11.10. Зміна вироку за змістом передбачає менший ступінь втручання у це судове рішення порівняно з прийняттям Верховним Судом власного рішення, повноваження прийняти яке прямо передбачено спеціальними нормами процесуального права. Здійснення відповідної зміни у порядку екстраординарного судового провадження не призведе до обмеження процесуальних прав особи, встановлених національним законом і визначених міжнародними стандартами.

11.11. Хоча в основі визнаних ЄСПЛ порушень конвенційних прав заявника лежать окремі суттєві процедурні помилки, однак вони не ставлять під сумнів результатів усього судового провадження, не свідчать про невідповідність вимогам Конвенції вироку щодо заявника як у цілому, так і в частині визнання заявника винуватим в умисному вбивстві, а отже, не дають підстав вважати його засудження несправедливим.

12. Суддя Великої Палати Верховного Суду Яновська О. Г. висловила збіжну окрему думку, в якій вказала на таке:

12.1. Існують умови, за дотримання яких можливою є зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. До цих умов слід віднести такі :

12.1.1. Рішенням міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

12.1.2. Встановлені порушення вплинули на загальну справедливість судового розгляду.

12.1.3. Встановлені порушення мали наслідком обмеження, звуження або позбавлення прав заявника, пов`язаних із процесом доказування (збором та оцінкою доказів, представленням і доведенням позиції перед судом).

12.1.4. Виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує дослідження доказів та не зумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів.

12.1.5. Внаслідок застосування доктрини "плодів отруєного дерева" сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази тих доказів, які отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих, що були отримані завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.

12.2. Лише за дотримання зазначених умов суд, переглядаючи справу за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, може змінити судове рішення, не застосовуючи для виправлення порушень Конвенції додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді скасування постановлених судових рішень і не відновлюючи юридичне становище, яке заявник мав до визнання його судом винуватим у вчиненні злочину.

13. Судді Великої Палати Верховного Суду Анцупова Т. О., Британчук В. В., Гриців М. І., Лященко Н. П., Прокопенко О. Б., Ситнік О. М. та Уркевич В. Ю. також висловили окрему думку, в якій наголосили на такому :

13.1. ЄСПЛ вказав, що суди не розглянули аргументи заявника про порушення його права на захист, коли він давав первинні визнавальні показання 12 грудня 2004 року, які вплинули на подальший хід розслідування й остаточне засудження заявника ( 66). ЄСПЛ констатував, що Уряд переконливо не довів, що за конкретних обставин справи загальну справедливість кримінального провадження не було непоправно порушено обмеженням доступу до захисника 12 грудня 2004 року ( 67). За таких висновків ЄСПЛ виключення з вироку й ухвали посилання на певні докази із залишенням у решті судових рішень без змін, не усунуло загальної несправедливості кримінального провадження. Усунути таку несправедливість могло лише скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у компетентний суд першої інстанції.

13.2. Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення у справі шляхом виключення з них посилання як на докази на дані явки з повинною заявника, протоколу відтворення обстановки й обставин події за участю заявника як свідка та на деякі інші дані, похідні від двох перших ("плоди отруйного дерева"), визнавши їх недопустимими. Проте, не було наведено мотивів, чому не виключаються показання потерпілої ОСОБА_7, щодо якої заявник дав інформацію у зазначеній явці з повинною та під час відтворення обстановки й обставин події (вказав, що вона, зі слів ОСОБА_3, - "односельчанка", була присутня під час вбивства двох жінок, і що її заявник поранив тоді ножем).

13.3. Велика Палата Верховного Суду ввійшла в оцінку доказів у справі (оцінку фактів), зробивши висновок про достатність для визнання заявника винуватим доказів, що залишаються після виключених. У такий спосіб, фактично, знову розглянула справу, на що повноважень, передбачених КПК 1960 (1001-05) року та чинним Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК 2012 (4651-17) року), не мала. Питання допустимості та достатності доказів має досліджуватися окремо лише під час повноцінного судового розгляду. Це не може відбуватися під час перегляду судових рішень за виключними обставинами, адже потребує безпосереднього дослідження доказів, допиту певних осіб, зокрема заявника (частина перша статті 257 КПК 1960 року).

13.4. У справі "Яременко проти України (№ 2)" ЄСПЛ констатував, що розгляд справи Верховним Судом України у порядку виключного провадження стосувався встановлення вини заявника у вчиненні кримінального правопорушення у розумінні статті 6 Конвенції та призвів до повторної оцінки фактів справи, а у підсумку - до нового рішення у справі ( 64). Верховний Суд України вирішив, що первинні визнавальні показання заявника були єдиними порушеннями у кримінальній справі щодо нього, та що виключення цих доказів не вплине на переконливість решти доказів у справі. На думку ЄСПЛ, це останнє питання саме по собі вимагає ретельного розгляду доказів у цій справі в межах повного нового розгляду, а не в рамках дуже обмеженого перегляду, здійсненого Верховним Судом України ( 66). Аналогічних висновків дійшов ЄСПЛ і у справі "Шабельник проти України (№ 2)" ( 47, 53, 56).

ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована

14. Далі я висловлю деякі міркування як щодо неможливості застосування для оцінки постанови висновків ЄСПЛ, зроблених у рішеннях у справах "Яременко проти України (№ 2)", "Шабельник проти України (№ 2)", так і щодо показань потерпілої ОСОБА_7 і можливих варіантів тлумачення приписів КПК 1960 (1001-05) і 2012 років про повноваження суду за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами та про межі перегляду судових рішень у такому провадженні.

(і) Чи існують паралелі між діями Великої Палати Верховного Суду у цій справі та діями Верховного Суду України, оціненими ЄСПЛ у справах "Яременко проти України (№ 2)" і "Шабельник проти України (№ 2)"?

15. Можливість застосування окремих висновків, висловлених ЄСПЛ у рішеннях у справах "Яременко проти України (№ 2)" і "Шабельник проти України (№ 2)", у кримінальних справах інших заявників, щодо яких ЄСПЛ встановив порушення Україною міжнародних зобов`язань, залежить саме від подібності ситуацій відповідних заявників.

16. У постанові Велика Палата Верховного Суду правильно наголошує на тому, що обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин у справах "Яременко проти України (№ 2)" і "Шабельник проти України (№ 2)". В останніх несправедливість провадження у Верховному Суді України ЄСПЛ констатував не через саме по собі прийняття судового рішення про зміну вироку шляхом виключення посилання на окремі засоби доказування за результатами перегляду, процедура якого не передбачала повноважень Верховного Суду України досліджувати й оцінювати докази, а, насамперед, через повторне врахування доказів, порядок одержання яких не відповідав вимогам Конвенції ("плоди отруйного дерева").

17. Більше того, справи "Яременко проти України (№ 2)" і "Шабельник проти України (№ 2)" також суттєво відрізняються між собою.

17.1. У рішенні в справі "Яременко проти України (№ 2)":

17.1.1. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що розгляд справи Верховним Судом України у порядку виключного провадження стосувався встановлення вини у вчиненні кримінального правопорушення та призвів до повторної оцінки фактів справи, а у підсумку - до нового рішення у справі ( 56, 64). Причому це рішення та визнання заявника винуватим здебільшого ґрунтувалось на використанні доказів, отриманих з порушенням Конвенції ( 66), що було встановлено у попередньому рішенні ЄСПЛ від 12 червня 2008 року у справі "Яременко проти України" (Yaremenko v. Ukraine, заява № 32092/02).

17.1.2. Існували серйозні твердження, які органи влади так і не спростували, що всі визнавальні покази були отримані під примусом. З огляду на вказане ЄСПЛ вважав, що під час провадження з перегляду справи заявника Верховний Суд України лише закріпив порушення прав особи на справедливий судовий розгляд, на захист, на мовчання та права не свідчити проти себе. Тому держава порушила підпункт "с" пункту 3 і пункт 1 статті 6 Конвенції ( 66, 67).

17.1.3. Тобто, ЄСПЛ звернув увагу на те, що за наслідками перегляду Верховним Судом України справи заявника визнання цим судом останнього винуватим у вчиненні злочинів здебільшого ґрунтувалось на повторному використанні доказів, отриманих з порушенням Конвенції, тобто тих, що були "плодами отруйного дерева".

17.2. У рішенні в справі "Шабельник проти України (№ 2)":

17.2.1. ЄСПЛ констатував відповідні порушення Конвенції за одним із двох епізодів злочинної діяльності заявника (стосовно розбійного нападу та вбивства К.). Порушень Конвенції у частині притягнення до кримінальної відповідальності за другий епізод злочинної діяльності (викрадення, вбивство, захоплення як заручника та вимагання викупу за С.) ЄСПЛ не встановив (див. також пункти 34 і 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 1-13/2002).

17.2.2. ЄСПЛ зауважив, що усвідомлює той факт, що у цій справі провадження у Верховному Суді України суттєво відрізнялось від того, що розглядалось у справі "Яременко проти України (№ 2)". Зокрема, у той час як в останній Верховний Суд України продовжив чіткі посилання на зізнавальні показання, отримані з порушенням конвенційних прав, у справі пана Шабельника Верховний Суд України, залишаючи без змін вирок, не зробив жодного прямого посилання на будь-які показання підсудного працівникам правоохоронних органів. Крім того, на відміну від справи "Яременко проти України № 2", у справі "Шабельник проти України (№ 2)" провадження відбувалось у межах двох дуже чітких етапів, другим з яких було касаційне провадження, яке здійснювалось згідно зі стандартними кримінально-процесуальними нормами, відповідно до яких Верховний Суд України мав широкі повноваження для розгляду як питань права, так і питань фактів ( 48, 49).

17.2.3. Проте спосіб, в який здійснювалось провадження у цій справі, суперечив вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції: колегія суддів Верховного Суду України посилалась на протоколи огляду місця події та показання свідків, не надавши жодної відповіді на аргументи заявника про те, що єдина доказова цінність цих протоколів і показань свідків полягала у підтвердженні викладу заявником обставин у його зізнавальних показаннях, що були виключені з доказової бази ( 51); та ж колегія суддів, не направивши справу на повний повторний розгляд, використала твердження лікарів-психіатрів у висновку судово-психіатричної експертизи з метою встановлення того, що заявник вчинив actus reus, незважаючи на те, що сфера застосування відповідної експертизи була обмежена встановленням осудності заявника та його психічного стану у відповідний період. Такий спосіб посилання на зазначений висновок експертизи, на думку ЄСПЛ, також призвів до порушення вимог справедливого суду ( 53).

(іі) Чи є показання потерпілої, залишені Великою Палатою Верховного Суду у доказовій базі, одним із "плодів отруйного дерева"?

18. У пунктах 52, 53, 55, 56, 62-66 постанови Велика Палата Верховного Суду вказує на допустимість показань потерпілої ОСОБА_7 .

18.1. Однак заявник надав інформацію щодо цієї потерпілої в явці з повинною та під час відтворення обстановки і обставин події як свідок, а Велика Палата Верховного Суду посилання на дані цієї явки з повинною та протоколу відтворення обстановки і обставин події виключила з вироку й ухвали як одні з "плодів отруйного дерева" ("fruit of the poisonous tree").

18.2. У постанові не вказано, чи були би отримані з огляду на наведену обставину показання потерпілої ОСОБА_7 за відсутності інформації, одержаної незаконним (з порушенням конвенційних прав заявника) шляхом. Можна припустити, що, маючи ножове поранення, ця потерпіла мала інтерес повідомити все, що їй відомо, про заявника та подію, учасником якої вона була. Проте з матеріалів справи навряд чи можна достеменно встановити, чи надавала ця потерпіла показання не внаслідок того, що про неї згадав заявник у явці з повинною та під час відтворення обстановки і обставин події як свідок.

18.3. З огляду на вказане стосовно показань потерпілої ОСОБА_7 можу погодитися з суддями Великої Палати Верховного Суду Анцуповою Т. О., Британчуком В. В., Грицівим М. І., Лященко Н. П., Прокопенком О. Б., Ситнік О. М. і Уркевичем В. Ю . Але, вочевидь, не можна дійти висновку про те, що саме через врахування цих показань провадження щодо заявника у Великій Палаті Верховного Суду стало несправедливим у цілому.

(ііі) Чи мала Велика Палата Верховного Суду повноваження змінювати вирок і ухвалу?

19. Цікавим аспектом постанови у справі № 1-07/07 (як і в інших аналогічних справах) є визначення меж повноважень Великої Палати Верховного Суду за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами.

20. Якщо застосувати так звані філологічне (за способом) і буквальне (за "обсягом") тлумачення приписів згаданих у постанові статей 400-21, 400-22 КПК 1960 року та статті 467 КПК 2012 року, то можна дійти висновку, що суд за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом має право тільки на такі дії:

20.1. За статтями 400-21 - 400-23 КПК 1960 року:

20.1.1. Скасувати оскаржуване рішення повністю або частково і прийняти нове судове рішення (на підставі частини третьої статті 400-22 КПК 1960 року у разі повного або часткового задоволення заяви про перегляд судового рішення);

20.1.2. Скасувати оскаржуване рішення повністю або частково і направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення (на підставі частини третьої статті 400-22 КПК 1960 року у разі повного або часткового задоволення заяви про перегляд судового рішення);

20.1.3. Відмовити у задоволенні заяви про перегляд судового рішення, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (частина перша статті 400-23 КПК 1960 року).

20.2. За статтею 467 КПК 2012 року:

20.2.1. Скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу (при ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції).

20.2.2. Залишити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами без задоволення.

20.2.3. Скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.

21. Натомість Велика Палата Верховного Суду вирок і ухвалу у частині засудження заявника за пунктами 1, 4, 11, 12 частини другої статті 115 КК України змінила.

22. ЄСПЛ ніколи не вказував на те, що сама по собі зміна судових рішень за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами порушує гарантії справедливого судового розгляду. А практика Верховного Суду щодо можливості зміни судового рішення у процедурі його перегляду за виключними обставинами є прогнозованою (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 1-13/2002 і від 17 квітня 2019 року у справі № 1-23/05).

23. Свого часу у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, заяви № 29458/04 і № 29465/04) ЄСПЛ не визнав Верховний Суд України "судом, встановленим законом" у справах заявників у сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки той використав повноваження із залишення без змін рішення суду апеляційної інстанції, хоча процесуальний закон таке повноваження прямо не передбачав (див. mutatis mutandis 24-28 зазначеного рішення). Тоді ЄСПЛ звернув увагу, що Верховний Суд України не навів жодних аргументів для прийняття такої постанови, вийшовши за межі повноважень через свідоме порушення вимог процесуального закону, що стало звичною практикою. ЄСПЛ наголосив, що у певних випадках він визнавав можливість найвищого судового органу, який уповноважений тлумачити закон, ухвалювати рішення, що не було чітко визначене законом. Але таке застосування останнього мало винятковий характер, і найвищий судовий орган наводив чіткі та вірогідні підстави для цього виняткового відступу від застосування його визначених повноважень ( 27).

24. Тому можу погодитися з суддею Яновською О. Г. стосовно того, що за певних умов, вказаних в її окремій думці, можливою є і зміна судового рішення за результатами перегляду справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Проте усвітлі висновків ЄСПЛ у рішенні в справі "Сокуренко і Стригун проти України" "чіткість" і "вірогідність" підстав, вказаних Великою Палатою Верховного Суду у постанові (див. пункти 50, 74, 77-80), а також "винятковість" застосування прямо не передбачених процесуальним законом повноважень зі зміни вироку й ухвали можуть бути предметом оцінки ЄСПЛ на відповідність пункту 1 статті 6 Конвенції.

(іv) Чи є дослідженням доказів визначення їх достатності для ухвалення судового рішення?

25. Судді Великої Палати Верховного Суду Анцупова Т. О., Британчук В. В., Гриців М. І., Лященко Н. П., Прокопенко О. Б., Ситнік О. М. та Уркевич В. Ю. в окремій думці вказали, що, зробивши висновок про достатність для визнання заявника винуватим доказів, які залишаються після виключених, Велика Палата Верховного Суду ввійшла в оцінку доказів у справі, що не можна робити під час перегляду судових рішень за виключними обставинами без безпосереднього дослідження доказів і допиту певних осіб, зокрема заявника.

26. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили (частини перша та третя статті 67 КПК 1960 року).

27. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (стаття 94 КПК 2012 року).

28. З огляду на приписи стаття 94 КПК 2012 року можна дійти висновку, що оцінювання доказів передбачає визначення їх:

28.1. Належності, допустимості, достовірності - для кожного доказу окремо,

28.2. Достатності та взаємозв`язку - для сукупності зібраних доказів з метою прийняття процесуального рішення.

29. Кримінальне провадження за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом здійснюється Великою Палатою Верховного Суду (частина п`ята статті 33 КПК 2012 року).

30. Заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається судом згідно з правилами, передбаченими цим кодексом для кримінального провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд (частина перша статті 466 КПК 2012 року).

31. За змістом пункту 21 частини першої статті 3 та частини третьої статті 33 КПК 2012 року Верховний Суд є судом касаційної інстанції.

32. Отже, переглядаючи судові рішення за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом,Велика Палата Верховного Суду діє згідно з правилами, передбаченими, зокрема, КПК 2012 (4651-17) року для суду касаційної інстанції (виняток передбачений у пункті 15 розділу ХІ "Перехідні положення" цього кодексу).

33. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (частина перша статті 433 КПК 2012 року).

34. Застосувавши для з`ясування змісту зазначеного припису статті 433 КПК 2012 року так звані філологічне та буквальне тлумачення, можна дійти висновку, що суд касаційної інстанції не є обмеженим у діях, які прямо не заборонені цим приписом.

35. Застосувавши для з`ясування змісту того ж припису цільове (телеологічне) та системне тлумачення у світлі частин першої та другої статті 23, частини третьої статті 27, частин першої та другої статті 89, статей 94, 349, 357-360, частини четвертої статті 466 КПК 2012 року, можливими є такі висновки:

35.1. Заборона досліджувати докази у частині першій статті 433 КПК 2012 року не є тотожною забороні їх оцінювати, оскільки оцінка доказів може як передувати їх дослідженню, так і співпадати у часі з таким дослідженням (за змістом частини першої статті 89 КПК 2012 року суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки, а за змістом частини другої вказаної статті визнання судом доказу недопустимим (що, вочевидь, можливо лише за наслідками його оцінки на предмет допустимості) тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате).

35.2. Перегляд судового рішення за виключними обставинами, зокрема з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, не унеможливлює дослідження доказів (частина четверта статті 466 КПК 2012 року надає суду право не досліджувати докази щодо встановлених у судовому рішенні, яке переглядається, обставин, якщо вони не оспорюються. Іншими словами, припис зазначеної частини можна розуміти або так, що суд має право досліджувати докази стосовно таких обставин незалежно від оспорення останніх, або так, що суд має обов`язок дослідити докази стосовно обставин, які встановлені у судовому рішенні, що переглядається за виключними обставинами, за відсутності визначеної у частині четвертій статті 466 КПК 2012 року умови, коли таке дослідження можна не проводити).

35.3. Встановивши у частині першій статті 433 КПК 2012 року для суду касаційної інстанції окремо заборону досліджувати докази й окремо заборону вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, парламент поширив заборону оцінки доказів у касаційній інстанції лише на визначення їх достовірності, а не на всі дії з надання такої оцінки, вказані у частині першій статті 94 цього кодексу. Тобто, така заборона не стосується дій суду касаційної інстанції з визначення належності та допустимості доказів, а також з установлення для сукупності зібраних доказів їх достатності та взаємозв`язку. Для прийняття постанови під час перегляду судових рішень за виключними обставинами встановлення достатності сукупності зібраних доказів: (а) не обов`язково тягне необхідність дослідження доказів, яке за загальним правилом (пункт 16 частини першої статті 7, частини перша та друга статті 23 КПК 2012 року, частина четверта статті 95) має бути безпосереднім; (б) не зумовлює у кожному випадку потребу вирішувати питання про достовірність відповідних доказів.

36. Наостанок зауважу, що згідно з пунктом 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК 2012 (4651-17) року заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим кодексом. А КПК 1960 (1001-05) року не передбачав можливість перегляду судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 400-12 цього кодексу (встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом) за іншими правилами, ніж визначені у главі 32-1. Натомість в останній жодних обмежень щодо оцінки доказів, зокрема і щодо визначення їх достатності для ухвалення судового рішення, не було.