489/3566/17 Про порушення Правил дорожнього руху України, скоєння зіткнення з мотоциклом, який рухався в зустрічному напрямку, що призвело до заподіяння водію мотоцикла тяжких тілесних ушкоджень - 07.11.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016150000000134 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Кам`яна Балка Миколаївського району Миколаївської області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами тривалістю 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 69732 грн та моральної шкоди - 150000 грн.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 03 червня 2016 року приблизно о 07:20, керуючи автомобілем "ЗАЗ-Daewoo T13110", номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Троїцікій у м. Миколаєві, зі сторони вул. Новозаводської у напрямку вул. Космонавтів, в районі перехрестя вулиць Троїцької та Новозаводської у м. Миколаєві, в порушення вимог п.п. 10.1, 11.4 Правил дорожнього руху України, допустив зіткнення з мотоциклом марки "ІЖ 611401001", номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1, який рухався в зустрічному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій мотоциклу марки "ІЖ 611401001" ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року вирок районного суду в частині вирішення цивільного позову скасовано і призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У решті вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скарзі потерпілий просить судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінально правопорушення та особі засудженого. Вважає, що при призначенні покарання засудженому суд безпідставно застосував ст. 75 КК України. Наголошує, що відсутні обставини, які б вказували про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Стверджує, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам його апеляційної скарги про необґрунтоване застосуванням судом першої інстанції ст. 75 КК України. Вказує про неправильне вирішення судами його цивільного позову.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу потерпілого не надходило.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

Згідно зі ст. 434 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі не оспорюються, у зв`язку з чим судові рішення в цій частині колегією суддів не перевіряються.

Відповідно до ч. 2 ст. 424 КПК України ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскарженні в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню.

У зв`язку з цим доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності ухвали апеляційного суду про скасування вироку в частині вирішення цивільного позову та направлення провадження в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки вона не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.

Що ж стосується доводів касаційної скарги потерпілого про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, то такі, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Положеннями ст. 75 КК України передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Положеннями ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

Вказаних вимог закону при призначенні покарання ОСОБА_2 судом дотримано.

Так, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання зі звільненням від його відбування врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів; особу засудженого, котрий вчинив злочин вперше, з необережності, визнав свою винну у вчиненні кримінального правопорушення та повністю визнав цивільний позов потерпілого в частині відшкодування матеріальної шкоди.

Крім того, не залишив поза увагою суд й змісту допущених засудженим порушень ПДР (1306-2001-п) , адже саме з огляду на їх характер ОСОБА_2 було позбавлено права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, і таке додаткове покарання йому належить відбувати реально.

Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданої апеляційної скарги, надала відповідь на всі доводи апеляційної скарги потерпілого, зазначила, що покарання ОСОБА_2 . призначене у відповідності до вимог закону, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, конкретних обставин кримінального провадження. Зокрема, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині застосування до нього положень ст. 75 КК України при призначенні покарання, апеляційний суд також врахував і те, що ОСОБА_2 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, його позитивну характеристику, молодий вік, наявність постійного місця роботи за яким теж характеризується позитивно, дані досудової доповіді органу пробації, згідно якої є доцільним призначити ОСОБА_2 покарання, не пов`язане з позбавленням волі або обмеженням волі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини дали суду першої інстанції, а в подальшому і суду апеляційної інстанції, обґрунтовані підстави вважати, що виправлення ОСОБА_2, та попередження нових злочинів можливе без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке є достатнім для того, щоб він довів своє виправлення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Переконливих доводів про протилежне в касаційній скарзі не наведено, а закон України про кримінальну відповідальність не містить заборони застосування ст. 75 КК України за тяжкий необережний злочин.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи потерпілого в касаційній скарзі зводяться до незгоди з оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, даних про особу засудженого та їхнього значення для визначення виду й розміру призначеного засудженому покарання та можливості звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Однак лише незгода сторони з оцінкою суду не доводить явної несправедливості покарання, що відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 438 КПК України в сукупності зі статтею 414 цього Кодексу може стати підставою для скасування або зміни судових рішень.

Закон наділяє суд дискреційними повноваженнями визначати, чи знижують встановлені під час судового розгляду обставини ступінь тяжкості вчиненого злочину, і призначати таке покарання, яке за видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення особи й попередження вчинення нових злочинів.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які з додержанням засад верховенство права та законності було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 - без задоволення.