184/1727/17 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне на ґрунті особистих неприязних відносин - 07.11.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 з доповненнями на вирок Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2018 року й ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040360000728, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Покров Дніпропетровської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), проживаючого у АДРЕСА_2 ), раніше судимого вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 липня 2008 року за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, згідно ст. 81 КК України звільнений умовно-достроково на невідбутий термін 6 місяців 25 днів,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 11 вересня 2017 року приблизно об 11:30 разом з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перебував у квартирі АДРЕСА_3, де на ґрунті неприязних відносин, в ході сварки між ним та ОСОБА_2, у ОСОБА_1 виник злочинний намір, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 . Так, ОСОБА_1 реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тримаючи у правій руці кухонний ніж, який останній у той же день та час взяв на кухні вказаної квартири з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2, умисно наніс один удар ножем в область живота останнього, чим спричинив потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки спричинив тяжке тілесне ушкодження в стані сильного душевного хвилювання і при цьому він діяв в умовах необхідної оборони. Зазначає про застосування до нього недозволених методів слідства на стадії досудового розслідування, зокрема при проведені за його участі слідчого експерименту. А тому просить визнати вказаний доказ недопустимим. Стверджує, що судами належним чином не враховано показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Крім того, вважає, що призначене йому покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та його особі. На зазначені порушення було вказано і в апеляційній скарзі засудженого, проте апеляційний суд всупереч вимогам ст. 419 КПК України не дав оцінки всім доводам, викладеним у його скарзі.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні засуджений та захисник підтримали подану скаргу, прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Проте, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Той факт, що засуджений ОСОБА_1 умисно спричинив ОСОБА_2 тяжке тілесне ушкодження, підтверджується показаннями самого засудженого, який не заперечував факту нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 . Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у протоколах слідчих дій, висновках судових експертиз.

При цьому є неспроможними доводи засудженого про те, що наслідки у виді отримання потерпілим ОСОБА_2 тяжкого тілесного ушкодження настали у зв`язку з протиправною поведінкою останнього, який викликав у засудженого ОСОБА_1 стан сильного душевного хвилювання, а тому в його діях, як він вважає, відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України і, отже, його дії підлягають кваліфікації за ст. 123 КК України.

Відповідно до положень кримінального закону суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 123 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за вказаною статтею є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.

Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко та бурхливо і певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Встановленими судом першої інстанції фактичні обставинами справи правильно визнано показання засудженого в цій частині такими, що спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності за вчинене та розцінено дії засудженого ОСОБА_1 як не відвернення нападу, а бажання спричинити шкоду потерпілому. При цьому суд виходив з локалізації, характеру, ступеня тяжкості і механізму утворення тілесних ушкоджень, а також хронології, послідовності дій засудженого та об`єктивної спроможності дорослої осудної людини оцінювати життєву ситуацію.

Одночасно не ґрунтуються на матеріалах провадження також й доводи касаційної скарги засудженого про перевищення ним меж необхідної оборони.

Так, згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання.

При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну

шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави стверджувати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

Проте версія захисту щодо заподіяння потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження, спричиненого при перевищенні меж необхідної оборони є безпідставною, оскільки суперечить встановленим фактичним обставинам, спростовується показаннями свідків та висновком експертизи, які у своїй сукупності дають підстави стверджувати, що ОСОБА_2 не посягав будь-яким способом на ОСОБА_1 . У даному конкретному випадку засуджений, завдаючи удару ножем в область живота потерпілого, усвідомлював суспільно небезпечний характер такого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав але свідомо припускав їх настання. Вказане підтверджується також і висновком судово-медичної експертизи № 627 від 16 жовтня 2017 року, з якого слідує, що потерпілому спричинене тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото - різаного поранення передньої черевної стінки з ушкодженням сигмовидної та тонкої кишки, внутрішньо-черевної кровотечі, котре згідно п. 2.1.3. підпункту до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя. Виявлене тілесне ушкодження утворилося від дії гострого предмету, маючого колюче-ріжучі властивості, можливо і лезом клинка ножа. Крім того, зазначено, що у потерпілого ОСОБА_2 наявна сквозна рана знизу доверху довжиною 18 см, що виключає необережне спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.

Окрім цього, колегія суддів враховує і зміну засудженим своєї версії подій в частині обставин нанесення тілесного ушкодження потерпілому. Так в суді першої інстанції засуджений зазначав, що він міг спричинити тілесні ушкодження потерпілому випадково, коли виштовхував його з квартири, тримаючи ножа. Вказане також спростовує його версію про спричинення потерпілому тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони і у стані сильного душевного хвилювання.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 на думку колегії суддів, правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України.

Усупереч викладеним у касаційній скарзі доводам показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також отримали належну оцінку суду відповідно до критеріїв, установлених статтями 85, 86, 94 КПК України. Так, судом обґрунтовано визнано безпідставними показання свідка ОСОБА_3 в тій частині, де вона вказувала на те, що потерпілий сам взяв на кухні ніж, який потім вихватив ОСОБА_1 та ним вдарив потерпілого, а також в частині необережного заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень збоку ОСОБА_1, оскільки вони спростовуються послідовними поясненнями потерпілого, поясненнями інших допитаних у судовому засіданні суду першої інстанції свідків, матеріалами справи в їх сукупності.

При перевірці справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги засудженого про застосування недозволених методів фізичного та психологічного впливу з боку працівників поліції. Як видно з матеріалів провадження, ці доводи були предметом ретельної перевірки як місцевим так й апеляційними судами і також не знайшли свого підтвердження.

Так, з метою перевірки доводів ОСОБА_1 про застосування до нього недозволених методів слідства під час проведення слідчого експерименту за його участі, ухвалою Орджонікідзевського міського суду від 08 лютого 2018 року доручено прокурору Дніпропетровської області проведення відповідної перевірки (т. 2, а.п. 159).

Відповідно до повідомлення прокуратури Дніпропетровської області за вказаним фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018040000000188 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Постановою від 19 квітня 2018 року кримінальне провадження за № 42018040000000188 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України закрито на підставі ч. 1 п. 2 ст. 284 КПК України в зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (т. 2, а.кп. 199).

Таким чином, судом першої інстанції в повні мірі дотримані вимоги ст.ст. 206, 333 КПК України та спростовані доводи засудженого щодо застосування до нього незаконних методів слідства під час проведення досудового розслідування, які б ставили під сумнів належність та допустимість доказів, отриманих під час його проведення, зокрема протоколу слідчого експерименту за участі засудженого.

Отже, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст . 91 КПК України (4651-17) , та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діянь, в касаційній скарзі не наведено.

Доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України, оскільки, апеляційний суд не надав відповідей на доводи його апеляційної скарги, є необґрунтованими.

Так, розглядаючи кримінальне провадження, апеляційний суд ретельно перевірив об`єктивність оцінки наведених у вироку доказів. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляційної скарги, наведено відповідні мотиви її необґрунтованості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 дотримався вимог ст. 419 КПК України, належним чином проаналізував всі доводи поданої на вирок місцевого суду апеляційної скарги засудженого, на кожний з доводів дав вичерпну відповідь.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.