729/1214/18 Про скоєння умисного нападу з метою заволодіння чужим майном (розбій) - 05.11.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 грудня 2018 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 9 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270080000444, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ніжина Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, востаннє - за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2011 року за ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців із конфіскацією майна, 31 серпня 2018 року звільненого з Городищенської виправної колонії № 96 після відбуття строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищезазначеним вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років із конфіскацією всього належного йому майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено обчислювати з дня його затримання, а саме з 5 вересня 2018 року.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою до набрання вироку законної сили залишено без змін.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 5 вересня 2018 року близько о 6:50 (точного часу слідством не встановлено), перебуваючи біля квартири № АДРЕСА_2, належної ОСОБА_2, в будинку АДРЕСА_3, маючи умисел на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, а саме її грошовими коштами, з корисливих мотивів, дочекавшись, коли потерпіла відкрила двері квартири, умисно здійснив на неї напад, заподіявши раптового удару рукою в обличчя, і, застосувавши фізичну силу, заштовхав ОСОБА_2 до приміщення її квартири, повалив на підлогу, де протягом декількох хвилин здавлював руками шию та завдавав руками та ногами численних ударів по голові та тулубу з метою подолання опору потерпілої та попередження її протидії нападу, при цьому вимагав негайно віддати йому грошові кошти, належні ОСОБА_2 Пізніше ОСОБА_1 був затриманий мешканцями будинку, які прийшли у зв`язку з криками потерпілої.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1, захисника Фасти Є.М. та потерпілої ОСОБА_2 - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставах пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК. Зазначає, що інкримінованого йому злочину він не вчиняв, грошових коштів у потерпілої він не вимагав, а місцевий суд проігнорував позицію сторони захисту, яка наголошувала на тому, що обвинувачений не мав умислу на здійснення розбійного нападу на потерпілу, а мав умисел лише на залякування останньої та завдання їй легких тілесних ушкоджень, що підлягало кваліфікації за ч. 2 ст. 125 КК. Також місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_3, чим порушив його право на захист і неправильно кваліфікував дії останнього за ч. 3 ст. 187 КК. Крім того, місцевий суд не врахував дані про його особу та позицію потерпілої, котра його вибачила та просила суворо не карати. Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи подані апеляційні скарги без задоволення, не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, викладені у скаргах, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений ОСОБА_1 підтримали доводи в касаційній скарзі, просили скасувати вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, вважала оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, які дали в суді потерпіла ОСОБА_2, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, даними протоколів слідчих дій, висновку судово-медичної експертизи та іншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 187 КК.

При цьому місцевий суд, спростовуючи доводи сторони захисту, обґрунтовано визнав показання потерпілої та свідків послідовними й такими, що співпадають між собою, не містять істотних суперечностей та узгоджуються з іншими доказами, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Натомість показання ОСОБА_1 суд визнав непідтвердженими й такими, що спростовуються наведеними у вироку доказами.

Так, потерпіла в судовому засіданні місцевого суду пояснила, що 5 вересня 2018 року близько 06:50, виходячи зі своєї квартири, відчула удар по голові та впала на підлогу, після чого невідомий чоловік (ним виявився ОСОБА_1 ) накинувся на неї та почав вимагати гроші, крикнувши "Попалася ! Де гроші?", після чого заштовхав її назад до квартири, де продовжив завдавати їй ударів і намагався зв`язати руки й ноги за допомогою скотчу. При цьому потерпіла чинила опір нападнику, кричала та кликала на допомогу. На її крики прибігли сусіди, які затримали нападника і викликали поліцію.

Також у результаті вивчення звукозаписів судових засідань судів обох інстанцій було встановлено, що під час допиту як у місцевому суді, так і в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 зазначала про те, що вона ворогів чи боргів не має, ОСОБА_3 не знає та до цих подій ніколи такого прізвища не чула.

Крім того, винуватість засудженого у вчиненні саме розбійного нападу підтверджується показаннями свідка ОСОБА_6, яка є сусідкою, проживає з потерпілою на одному поверсі і, перебуваючи біля вхідних дверей, чула хрипи та стуки у під`їзді, а також голос чоловіка, який крикнув "Попалася ! Де гроші?". Коли крики почали долинати з квартири ОСОБА_2, вона, ОСОБА_6, та ще двоє сусідів зайшли до квартири потерпілої, де виявили останню на підлозі, а над нею - ОСОБА_1, який її душив. У ОСОБА_2 на волоссі, руках та ногах була липка стрічка, а на стінах - кров. Коли засуджений їх побачив, то кинувся тікати, однак був затриманий ОСОБА_4 (сусідом).

Отже, доводи засудженого щодо його невинуватості та відсутності з його боку умислу на здійснення саме розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, а також стосовно того, що він грошей у потерпілої не вимагав, а лише напав з метою залякати останню, були предметом перевірки місцевого суду й обґрунтовано визнані неспроможними.

Усупереч доводам засудженого про безпідставну відмову в задоволенні його клопотання про допит як свідка ОСОБА_3, вказане клопотання судом першої інстанції вирішено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

В ході дослідження звукозапису судового засідання місцевого суду від 21 грудня 2018 року було встановлено, що суд, відмовляючи у задоволенні клопотання засудженого про допит цього свідка, своє рішення мотивував тим, що сторона захисту всупереч вимогам ст. 23, ч. 3 ст. 93 КПК не надала суду даних про місце перебування вказаного свідка й зазначила в суді, що не знає, де шукати цього свідка.

Тому місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного клопотання з дотриманням вимог ст. 350 КПК.

У суді апеляційної інстанції сторона захисту не просила допитати свідка ОСОБА_3 у порядку ч. 3 ст. 404 КПК, також зазначала, що місцезнаходження цього свідка не відоме.

За таких обставин порушень права ОСОБА_1 на захист судами першої та апеляційної інстанції не допущено.

Крім того, як зазначено вище, в ухвалі доводи ОСОБА_1 про те, що він не вимагав грошових коштів у потерпілої спростовуються показаннями останньої та свідків, мотивів для обмови ними засудженого судами не встановлено, не наведено таких мотивів і в касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами, перевірив викладені у них доводи, зокрема доводи, наведені в апеляційній скарзі засудженого, які є аналогічними доводам у його касаційній скарзі, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, пропорційним, співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Позиція потерпілої, яка просила суворо не карати засудженого, не є визначальною з урахуванням конкретних обставин вчиненого особливо тяжкого злочину ОСОБА_1, котрий цей злочин вчинив через 5 днів після звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, яким його було засуджено, в тому числі, за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.

На підставі наведеного Верховний Суд вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального та матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.