384/527/17 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, скоєне під час побутової сварки - 29.10.2019 Прийняття

за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на вирок Голованівського районного суду Кіровоградської області від 8 серпня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 6 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голованівського районного суду Кіровоградської області від 8 серпня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.

На підставі ч. 4 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання у виді громадських робіт.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 6 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 10 серпня 2017 року близько 22:50, перебуваючи на ігровому майданчику, розташованому на території школи в с. Добре Вільшанського району Кіровоградської області, розпочав сварку з потерпілим ОСОБА_2, в ході якої, діючи умисно та цілеспрямовано, завдав останньому трьох ударів кулаком в обличчя, заподіявши ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, травми шийного відділу хребта, розтягнення зв`язок шийного відділу та інші, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого ОСОБА_1 через м`якість, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що суд першої інстанції:

- дійшов помилкового висновку, що застосування ч. 4 ст. 74 КК та, відповідно, звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання зможуть забезпечити досягнення мети покарання;

- не врахував, що для визнання особи такою, що не вважається суспільно небезпечною, необхідно констатувати, що після вчинення нею злочину вона протягом тривалого часу поводиться бездоганно та сумлінно ставиться до праці, однак у цій справі таких об`єктивних даних немає, крім того, ОСОБА_1 не працює, а навчається і проходить тимчасову виробничу практику, що не може свідчити про тривале сумлінне ставлення до праці;

- прийняв два рішення, які суперечать один одному, оскільки відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження у зв`язку з дійовим каяттям за відсутності обставин, що можуть свідчити про активне сприяння розкриттю злочину обвинуваченим, та при цьому визнав обвинуваченого особою, що не вважається суспільно небезпечною;

- призначаючи покарання, не врахував повною мірою обставин провадження, зокрема відношення до вчиненого злочину ОСОБА_1, який під час досудового розслідування та на початку судового розгляду вини не визнавав, з потерпілим не примирився, не розкаявся, та призначив йому покарання занадто м`яке за видом - у вигляді громадських робіт.

Суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) ретельно не перевірив усіх доводів, зазначених в апеляційній скарзі прокурора, не надав на них відповідей і не мотивував свого рішення про залишення вироку без зміни.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшло заперечення від захисника Сотської С.О.

У судовому засіданні прокурор Генеральної Прокуратури України Циган Ю.В. касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, не підтримав, вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Доводи прокурора щодо істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого через м`якість Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд, постановляючи вирок, дотримався цих вимог закону.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував:

- ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК є злочином невеликої тяжкості;

- пом`якшуючу покарання обставину -щире каяття;

- відсутність обтяжуючих покарання обставин;

- дані про особу ОСОБА_1, який є особою молодого віку, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався,позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, є студентом третього курсу Уманського національного університету садівництва.

Санкцією ч. 2 ст. 125 КК передбачено покарання у виді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, або виправних робіт на строк до 1 року, або арешту на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років.

Суд призначив ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 125 КК у виді громадських робіт на строк 200 годин, яке, виходячи з наведених обставин, не можна вважати м`яким, тобто явно несправедливим за своїм видом чи розміром через м`якість. При цьому суд зазначив, що саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нового злочину.

За таких обставин доводи прокурора в касаційній скарзі щодо недотримання судом при призначенні покарання положень статей 50 і 65 КК є необґрунтованими.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 74 КК особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, може бути за вироком суду звільнено від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Суд першої інстанції проаналізував і взяв до уваги наявні у провадженні матеріали, що характеризують особу ОСОБА_1, а саме:

- характеристику, видану Добрівською ЗШ І-ІІІ ступенів - філією Вільшанської ЗШ І-ІІІ ступенів Кіровоградської області, відповідно до якої ОСОБА_1 під час навчання проявляв високий рівень слухняності, зразково характеризувався, не порушував порядку, мав спокійний характер (т. 2, а.п. 139);

- довідку-характеристику №422, видану 25 червня 2018 року Добрівською сільською радою Вільшанського району Кіровоградської області, відповідно до якої обвинувачений характеризується позитивно, спокійний, врівноважений, працьовитий, цілеспрямований, готовий прийти на допомогу, громадський порядок не порушує, скарг на поведінку ОСОБА_1 до сільської ради не надходило (т. 2, а.п. 140);

- характеристику, видану 25 червня 2018 року СФГ "Радуга", відповідно до якої обвинувачений проходить виробничу практику на підприємстві, протягом якої зарекомендував себе з позитивного боку як працелюбний, добросовісний, комунікабельний, доброзичливий, виконує всі поставлені завдання (т. 2, а.п. 141);

- досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику ОСОБА_1, надану Голованівським районним сектором з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, в якій зазначено, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення чи обмеження волі на певний строк; наявні дані про обвинуваченого не вказують про ймовірність його небезпечності для суспільства, у тому числі для окремих осіб (т. 2, а.п. 69, 70).

Таким чином, суд звернув увагу на прагнення обвинуваченого здобути освіту: навчаючись у школі, він позитивно характеризувався, після того вступив до університету, під час проходження практики зарекомендував себе трудолюбивим студентом, а тому дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 КК, оскільки він вчинив злочин невеликої тяжкості, має бездоганну поведінку як до вчинення злочину, так і після цього, нових злочинів не скоїв, до адміністративної відповідальності не притягувався, сумлінно ставиться до навчання та праці, оскільки здобуває відповідну освіту та проходить виробничу практику, з урахуванням чого на час розгляду справи в суді його не можна вважати суспільно небезпечним.

Прокурор в апеляційній скарзі ставив питання стосовно призначеного обвинуваченому покарання, просив суд постановити вирок, яким призначити покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік та звільнити його на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, також погодився з висновками суду першої інстанції щодо виду та строку призначеного ОСОБА_1 покарання і можливості застосування до нього положень ч. 4 ст. 74 КК, виходячи з обставин, установлених судом першої інстанції, а також обставини, не зазначеної у вироку, яку встановив апеляційний суд, - добровільного відшкодування потерпілому моральної шкоди, яку останній не заявляв, у сумі 2000 грн.

Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції також врахував, що ОСОБА_1 визнав вину та завірив суд, що він дуже жалкує про свою неправомірну поведінку і на теперішній час налагодив стосунки з потерпілим.

Тому суд апеляційної інстанціїдійшов переконливого висновку про необґрунтованість наведених прокурором в апеляційній скарзі доводів.

Серед повноважень суду, наданих йому державою, є також повноваження обирати між альтернативами, кожна з яких є законною. Інтелектуально-вольова владна діяльність суду полягає у вирішенні у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Зважаючи на зазначене, Суд погоджується з вищевказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що, беручи до уваги те, що вимоги закону не містять прямого обмеження стосовно застосування цієї норми лише до осіб, які працюють, оскільки сумлінне ставлення до праці може проявлятися в зайнятті суспільно корисною працею, в прагненні до здобуття освіти й отримання спеціальності, а також враховуючи право судової дискреції, з огляду на встановлені судом обставини кримінального провадження, дані про особу засудженого призначене ОСОБА_1 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання,є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, а підстави для звільнення від покарання є обґрунтованими.

На думку Суду, доводи у скарзі прокурора щодо прийняття судом двох рішень, які суперечать один одному: ухвали про відмову в задоволенні клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження у зв`язку з дійовим каяттям на підставі того, що не встановлено обставин, які можуть свідчити про активне сприяння розкриттю злочину ОСОБА_1, й визнання його при цьому особою, що не вважається суспільно небезпечною, не спростовують правильності висновків суду в частині звільнення обвинуваченоговід відбування призначеного покарання на підставах, зазначених у ч. 4 ст. 74 КК, оскільки стосуються застосування різних норм закону, незалежних один від одного.

Отже, суд першої інстанції у цьому випадку не допустив неправильного застосування кримінального закону, визнавши ОСОБА_1 особою, яку не можна вважати суспільно небезпечною, та звільнивши його від покарання на цих підставах.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Наведені прокурором в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, належним чином перевірено й спростовано. Ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Голованівського районного суду Кіровоградської області від 8 серпня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 6 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.