595/2/18 Про порушення ПДР, керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, та скоєння наїзду на пішохода, який стояв на узбіччі дороги,внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди - 29.10.2019 Прийняття

за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, засудженого ОСОБА_1 та захисника Панчука С.М. на вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 6 грудня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 9 жовтня 2017 року близько 02:20, керуючи автомобілем "КІА Меgаntis" (д.н.з. НОМЕР_1 ), не дотримався вимог підпунктів "б", "д" п. 2.3, пп. "а" п. 2.9, пунктів 2.3, 12.2 - 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), а саме перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, рухаючись по вул. Горішній Кінець у с. Порохова Бучацького району Тернопільської області у темну пору доби, в умовах недостатньої видимості, зі швидкістю щонайменше 80 км/год, яка перевищувала дозволену швидкість руху транспортних засобів у населених пунктах і була такою, що водій не мав змоги зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки та, маючи об`єктивну спроможність виявити групу пішоходів, які стояли на проїзній частині дороги біля господарства ОСОБА_3, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, а продовжив рух та передньою правою частиною автомобіля наїхав на пішохода ОСОБА_4, який стояв на лівому краю проїзної частини дороги.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми, перелому шийного відділу хребта, перелому правої плечової кістки, перелому правої сідничної кістки, крововиливів по передній поверхні шийного відділу хребта, у діафрагму, заднє середостіння та брижу тонкого кишечника, від яких настала смерть потерпілого. Порушення ОСОБА_1 вимог п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) має прямий причинний зв`язок із настанням ДТП та спричиненням смерті потерпілому ОСОБА_4

Апеляційний суд Тернопільської області ухвалою від 6 грудня 2018 року залишив вирок без зміни. Виключив з мотивувальної частини вироку посилання як на обтяжуючу покарання обставину вчинення ОСОБА_1 злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Короткий зміст вимог, наведених у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить змінити ухвалу, виключити з її мотивувальної та резолютивної частин обґрунтування виключення обтяжуючої покарання ОСОБА_1 обставини - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніннята встановити, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що апеляційний суд:

- не мотивував в ухвалі, чому не взяв до уваги показання свідків про те, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, а також те, що відібрання крові для експертного дослідження на вміст алкоголю в крові відбулося через 32 години після вчинення кримінального правопорушення;

- не врахував, що доведення стану алкогольного сп`яніння відповідно до ч. 2 ст. 242 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) можливе не лише за допомогою експертних досліджень.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі через суворість, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд першої інстанції:

- безпідставно не задовольняв або лише частково задовольняв клопотання сторони захисту: щодо зобов`язання прокурора надати суду оригінал висновку експертного дослідження на вміст алкоголю в крові, про допит усіх експертів, про призначення додаткової судової автотехнічної експертизи для встановлення точної швидкості руху автомобіля обвинуваченого, про проведення слідчого експерименту за його участю;

- при призначенні покарання не врахував, що на його утриманні перебуває мати-пенсіонерка;

- не дослідив належним чином та безпідставно надав критичну оцінку доказам на підтвердження таких пом`якшуючих покарання обставин, як щире каяття, намагання добровільно відшкодувати заподіяну шкоду, з'явлення із зізнанням;

- не врахував змісту досудової доповіді органу пробації про можливість його виправлення без відбування покарання з випробуванням при застосуванні ст. 75 КК.

Апеляційний суд, виключивши обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, дійшов хибного висновку, що її виключення не впливає на правильність призначеного судом покарання.

У касаційній скарзі захисник Панчук С.М., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 . Крім того, зазначає, що суд першої інстанції:

- не з`ясував та не зазначив у вироку, в чому саме полягали порушення норм правил ПДР (1306-2001-п) та чи є зв`язок між ними та суспільно небезпечними наслідками;

- не дав належної оцінки тому факту, що обвинувальний акт містить описки, неточності й припущення (в номері провадження, даті внесення відомостей до ЄРДР, ініціалах потерпілого та марки транспортного засобу), викладене в ньому обвинувачення неконкретизоване, та безпідставно відмовив у підготовчому судовому засіданні у задоволенні клопотання про повернення обвинувального акта прокурору;

- взяв до уваги показання потерпілого - батька загиблого, який не був очевидцем події;

- у судовому засіданні не попередив свідків про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань;

- призначив ОСОБА_1 занадто суворе покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, не врахувавши належними чином пом`якшуючих покарання обставин та даних про особу обвинуваченого.

Апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК ретельно не перевірив усіх доводів, зазначених в апеляційних скаргах сторони захисту, і не мотивував свого рішення про залишення вироку без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений підтримав вимоги касаційних скарг сторони захисту та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора; прокурор касаційних скарг не підтримала,вважала судові рішення законними та обґрунтованими й просила залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

У касаційних скаргах порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині оцінки доказів, належність і допустимість яких було перевірено в суді апеляційної інстанції. Тому доводи, наведені у скаргах, у частині оцінки показань потерпілого і свідків, висновків експертиз не є предметом дослідження та перевірки в касаційному суді.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.

Будучи допитаними в судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 не заперечував, що внаслідок ДТП здійснив наїзд на пішохода, стверджуючи при цьому, що рухався зі швидкістю не більше 60 км/год, група людей швидко перебігала проїзну частину дороги, він застосував екстрене гальмування, але зупинити автомобіль до наїзду на пішохода було неможливо через малу відстань. Змушений був втекти з місця події, оскільки боявся самосуду, проте наступного дня самостійно з`явився в поліцію. Категорично заперечував перебування у стані алкогольного сп`яніння під час керування автомобілем.

Водночас за змістом висновку судової автотехнічної експертизи від 17 листопада 2017 року № 5-632/17 дії водія автомобіля "КІА Меgаntis" не відповідали вимогам пунктів 12.2 - 12.4 ПДР (1306-2001-п) , внаслідок чого відбулася ДТП.

Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_1 підтверджуєтьсядослідженими у судовому засіданні та прийнятими до уваги доказами, зокрема, показаннями свідків, протоколами огляду місця події, слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, висновками судових медичної, автотехнічної, транспортно-трасологічної та інженерно-транспортної експертиз, які узгоджуютьсяміж собою та іншими доказами.

На підставі аналізу вищевказаних доказів, визнаних судом достатніми й допустимими, судпершої інстанції, виходячи з конкретних обставин провадження, дійшов висновку, що причиною виникнення ДТП є порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 12.2 - 12.4 ПДР (1306-2001-п) . При цьому суд у вироку докладно виклав, у чому саме полягали порушення норм ПДР (1306-2001-п) та який зв`язок є між ними та суспільно небезпечними наслідками ДТП.

Також суд у вироку роз`яснив, що слідчий, керуючись вимогами КПК (4651-17) , прийняв рішення провести слідчі дії з певними учасниками, тому слідчі експерименти було проведено зі свідками - очевидцями події, як з жителями с. Порохова, які того дня знаходилися на місці ДТП, так і з пасажирами автомобіля "КІА Меgаntis". Сенсу проводити такі слідчі дії за участю ОСОБА_1 не було, оскільки його показання на стадії досудового розслідування та судового розгляду були малоінформативними і жодним чином іншої версії подій, ніж та, що сформована з показань свідків, ОСОБА_1 не надав.

З такими висновками погоджується і Суд та вважає, що за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК кваліфіковано правильно.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінального провадження та ретельно проаналізувавши доводи в апеляційних скаргах сторони захисту, які аналогічні наведеним у касаційних скаргах, надав їм належну оцінку.

Зокрема, в ухвалі апеляційного суду обґрунтовано зазначено про безпідставність доводів обвинуваченого і захисника про те, що суд не в повній мірі дослідив усі обставини ДТП, оскільки не було встановлено точної швидкості руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1, що, на їх думку, вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції, зроблених при постановленні вироку.

Як вказав в ухвалі апеляційний суд, виходячи зі змісту висновку автотехнічної експертизи, у випадку руху автомобіля як з дозволеною швидкістю, так і зі швидкістю 80 км/год., водій мав технічну можливість шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування зупинити керований ним транспортний засіб (т. 1, а.п. 134).

Апеляційний суд визнав необґрунтованими посилання сторони захисту на те, що суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової автотехнічної експертизи, оскільки підстави для призначення такої експертизи, передбачені ст. 332 КПК, відсутні, а сумнівів у правильності висновку судової авто-технічної експертизи від 17 листопада 2017 року № 5-632/17 немає.

Відповідно до положень, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, обвинувальний акт повинен містити викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, у зв`язку чим доводи у касаційній скарзі захисника щодо невідповідності обвинувального акта в частині викладених прокурором фактичних обставин (неконкретного обвинувачення) вимогам КПК (4651-17) є необґрунтованими.

Крім цього, стороною захисту не зазначено, яким чином доводи, зазначені у касаційній скарзі, в цій частині спростовують правильність висновків суду при тому, що з урахуванням висновків експертизи точне встановлення швидкості руху в цілому не впливає на доведеність винуватості засудженого та правильність кваліфікації його дій.

Апеляційний суд дослідив і доводи сторони захисту про ряд порушень в обвинувальному акті, які, на їх думку, перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення, проте залишилися поза увагою суду першої інстанції, зокрема те, що в обвинувальному акті поряд із вірним зазначенням номеру кримінального провадження 12017210060000405 вказано інший - НОМЕР_2 ; невірно встановлено модель транспортного засобу, а саме вказано "KIA-Magаntis" замість "KIA-Magentis"; вказано на вчинення наїзду на потерпілого ОСОБА_4, в іншому разі - ОСОБА_10, при цьому потерпілим у кримінальному провадженні визнано батька загиблого ОСОБА_2

Такі доводи апеляційний суд також визнав необґрунтованими, оскільки вказані обставини не впливають на правильність встановлених фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Крім того, з матеріалів провадження убачається, що суд першої інстанції у підготовчому засіданні 22 січня 2018 року постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, дійшовши висновку, що ті недоліки обвинувального акта, на які вказує сторона захисту, є допущеними в обвинувальному акті описками, які не можуть бути підставою для визнання обвинувального акта таким, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК і підлягає поверненню прокурору. Суд також не погодився з думкою захисників про те, що обвинувальний акт містить припущення щодо швидкості керованого ОСОБА_1 автомобіля, адже вказівка в обвинувальному акті на те, що автомобіль рухався зі швидкістю щонайменше 80 км/год, означає, що швидкість була не меншою, ніж 80 км/год.

Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, не оспорюючи факту вчинення ОСОБА_1 ДТП на відповідному автомобілі, внаслідок якого загинув ОСОБА_4, та посилаючись на певні неточності, сторона захисту не зазначила, яким чином ці обставини впливають на законність прийнятого рішення.

При цьому посилання у скарзі захисника на постанову Верховного Суду у справі № 51-1290км18 не спростовують правильність висновків суду, оскільки обставини цього кримінального провадження є відмінними і містять висновки з інших підстав. Так, дата вчинення злочину впливає на встановлення фактичних обставин кримінального провадження. В той час як у провадженні щодо ОСОБА_1 сторона захисту, посилаючись на допущені неточності, у тому числі щодо дати внесення відомостей до ЄРДР (2015 рік замість 2017), не оспорює фактичних обставин кримінального провадження.

Вирішуючи в ході апеляційного розгляду провадження питання щодо недоведеності перебування ОСОБА_1 під час вчинення ДТП у стані алкогольного сп`яніння, апеляційний суд дійшов висновку, що цю обставину жодним належним та допустимим доказом у справі не підтверджено, а суд першої інстанції у вироку вдався до припущень з приводу можливого виявлення спиртів у крові обвинуваченого за умови, що забір крові відбувся б раніше, ніж через 32 години 40 хвилин після ДТП. Тому апеляційний суд виключив з мотивувальної частини вироку посилання як на обтяжуючу покарання обставину ОСОБА_1 - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на порушення вимог ст. 419 КПК, не заявляє вимог про скасування ухвали та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Водночас суд касаційної інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК не має права досліджувати докази та вирішувати питання про їх достовірність, у зв`язку з чим він позбавлений можливості зробити переоцінку доказів та встановити інші обставини, ніж ті, що були встановлені судом апеляційної інстанції.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте за наявності того, що судом апеляційної інстанції в ухвалі було зазначено, що виключення обтяжуючої покарання обставини - перебування ОСОБА_1 під час вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння - не впливає на правильність призначеного покарання, прокурор у поданій касаційній скарзі не вказав, яким чином зазначені обставини вплинули на доведеність винуватості засудженого, кваліфікацію його дій або правильність призначеного покарання.

З урахуванням зазначеного вимоги прокурора у касаційній скарзі не підлягають задоволенню.

З огляду на вказані обставини також необґрунтованими є доводи захисника про порушення судом першої інстанції ст. 94 КПК у зв`язку із незаконним встановленням обтяжуючої покарання обставини - перебування ОСОБА_1 під час вчинення злочину встані алкогольного сп`яніння, оскільки суд апеляційної інстанції в ухвалі надав зазначеним обставинам відповідну оцінку та виключив з мотивувальної частини вироку посилання як на обтяжуючу покарання обставину вчинення ОСОБА_1 злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій надали вичерпні обґрунтувані відповіді на питання, поставлені в касаційних скаргах, з якими погоджується і Суд.

Доводів у скарзі захисника про те, що суд першої інстанції в судовому засіданні не попередив свідків про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема, аудіозаписами судових засідань, з яких убачається, що головуючий виконав вимоги ст. 352 КПК. Крім того, повторне попередження свідка про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань у випадку його додаткового допиту КПК (4651-17) не передбачено.

Отже, апеляційний розгляд провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд встановив, що останній позитивно характеризується за місцем проживання та вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Водночас суд відповідно до вимог ст. 65 КК врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, ставлення обвинуваченого до скоєного діяння, думку потерпілого, який просив суворо покарати винного.

Суд не визнав обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, оскільки така обставина має лише формальний характер. Так, розкаяння передбачає крім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. В ході судового розгляду ознак щирого каяття обвинуваченого у вчиненому кримінальному правопорушенні суд не встановив.

Неврахування судом того, що обвинувачений з'явився із зізнанням через дві доби після події, його намагання добровільно частково відшкодувати заподіяну шкоду, наявності на його утриманні матері-пенсіонерки, невитребування судом додаткової медичної документації щодо стану здоров`я обвинуваченого (при тому, що стороною захисту не зазначено, яким чином ця обставина могла вплинути на законність прийнятого рішення), на думку Суду, з урахуванням вищевказаного, у цьому випадку не є такими обставинами, що можуть істотно вплинути на строк призначеного покарання.

Досудова доповідь уповноваженого органу з питань пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання, при цьому має рекомендаційний характер та її висновки не можуть бути прийняті судом як обов`язкові.

На думку Суду, призначене ОСОБА_1 основне покаранняв межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, ближче до найсуворішого, - у виді позбавлення волі на строк 7 років, - відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Зі змісту ч. 1 ст. 75 КК убачається, що суд може прийняти рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням за наявних для того підстав лише при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років.

Оскільки ОСОБА_1 було призначено основне покаранняу виді позбавлення волі на строк 7 років, яке суди першої та апеляційної інстанції вважали законним та обґрунтованим, були відсутні підстави для звільнення від відбування покарання за ст. 75 КК.

Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційних скаргах.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 6 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційні скарги прокурора, засудженого ОСОБА_1 та захисника Панчука С.М. - без задоволення.