300/406/16-к Про грубе порушення ПДР, перевищення швидкості руху автомобіля, що стало причиною зіткнення кількох автомобілів та заподіяння кільком особам тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості - 22.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вирок Воловецького районного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 29 вересня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, військового пенсіонера, інваліда третьої групи, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Воловецького районного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку на 2 роки.

На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст. 76 КК ОСОБА_1 зобов`язано періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільні позови судом задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 :

- на користь ОСОБА_2 11 982 гривень 39 копійок матеріальної шкоди, 15 000 гривень моральної шкоди, а всього 26 982 гривень 39 копійок шкоди завданої внаслідок ДТП;

- на користь ОСОБА_3 16 293 гривень 89 копійок матеріальної шкоди, 25 000 гривень моральної шкоди, а всього 41 293 гривень 89 копійок шкоди завданої внаслідок ДТП;

- на користь держави витрати за проведення судових експертиз 3 970 гривень.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, 12 вересня 2015 року, близько 13-00 години, керуючи автомобілем марки "Suzuki Grand Vitara", рухаючись на спуск з перевалу в бік м. Чоп автотраси "Київ-Чоп" на Латірському перевалі Воловецького району, на повороті, грубо порушуючи п.п. 1.10, 11.3, 34 Правил дорожнього руху, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку (мокре дорожнє покриття), щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, допустив виїзд керованого ним автотранспорту на зустрічну смугу, внаслідок чого зіткнувся з легковим автомобілем марки "Мазда 6", під керуванням ОСОБА_2, що рухався по зустрічній смузі руху в сторону м. Києва, після чого два транспортні засоби по дотичній зіткнулися з вантажним автомобілем марки "Scania R 420" із причіпом марки "KOGEL Cargo-MAXX" під керуванням ОСОБА_4 .

Внаслідок ДТП та невиконання водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху водій автомобіля "Мазда 6" ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, пасажир цього автомобіля ОСОБА_3 - тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя, пасажир автомобіля "Suzuki Grand Vitara" ОСОБА_5 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Ухвалою Апеляційного суду від 29 вересня 2017 року вирок Воловецького районного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову скасовано, кримінальне провадження в цій частині призначено до нового судового розгляду в порядку цивільного судочинства. У решті вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

На підставі ст.1, п. "в", "г", "д" Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22.12.2016 № 1810-VІІІ (1810-19) ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення кримінального процесуального закону, просять скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зокрема, потерпілі вважають, що засудженому призначено покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, не погоджуються зі звільненням ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та застосування до нього положень Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) , оскільки він не подавав клопотання про застосування до нього положень закону, а його посвідчення інваліда війни, яке стало однією з підстав звільнення, прострочене.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 засуджений ОСОБА_1 просив залишити цю скаргу без задоволення, а судові рішення щодо нього без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість, додає копію посвідчення інваліда війни, яке дійсне до 01 листопада 2019 року, та зазначає, що особисто подавав клопотання про застосування до нього амністії, має неповнолітню дитину, щодо якої не позбавлений батьківських прав та є інвалідом війни ІІІ групи.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні представник потерпілого підтримав касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та просив задовольнити її у повному обсязі.

Засуджений ОСОБА_1 просив залишити касаційну скаргу потерпілих без задоволення, а судові рішення щодо нього без з міни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги потерпілих.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Доводи касаційної скарги потерпілих про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу винного через м`якість є неспроможними.

Зокрема, згідно з вимогами ст. 75 КК, для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням необхідно враховувати не тільки дані про особу засудженого та обставини, що пом`якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, а й ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи з особливостей та обставин його вчинення.

Як вбачається з вироку суду, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробовуванням на підставі ст. 75 КК, суд, враховуючи конкретні обставини справи, а також дані, що характеризують особу винного, якийраніше до кримінальної відповідальності не притягувався, кримінальне правопорушення вчинив з необережності, позитивно характеризується, є інвалідом війни ІІІ групи; а також, зважаючи на наявність обставин, що пом`якшують покарання: добровільне часткове відшкодування шкоди, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та відсутність обставин, що його обтяжують, дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування до ОСОБА_1 . положень ст. 75 КК.

Не погоджуючись із вироком суду, потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу в якій виклали свої доводи щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу винного через м`якість, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, тощо.

При розгляді вказаної апеляційної скарги суд апеляційної інстанції, доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, перевірив і своє рішення належним чином умотивував.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, підлягають особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, в тому числі особи, які не позбавлені батьківських прав та на день надбання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами; яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи; ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ).

ОСОБА_1 засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження, тобто, за вчинення необережного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який відповідно до ч. 4 ст. 12 КК є тяжким.

З матеріалів провадження вбачається, що у ОСОБА_1 є неповнолітня дитина ОСОБА_6, 2000 року народження,що підтверджується свідоцтвом про народження (т. 3 а. п. 130), відносно яких він не позбавлений батьківських прав.

Крім того, ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІІ групи, що підтверджується копією відповідного посвідчення, дійсного до 01 листопада 2019 року. ( т. 3 а.п. 129)

Отже, зважаючи на клопотання засудженого ОСОБА_1 (т. 3 а.п. 127) про застосування до нього амністії, на підставі ст.1, п. "в", "г", "д" Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22.12.2016 № 1810-VІІІ (1810-19) , суд правильно звільнив його від відбування покарання, оскільки він не позбавлений батьківських прав, щодо дитини, якій не виповнилося 18 років, та є інвалідом війни третьої групи.

Зважаючи на наведене, колегія суддів, перевіривши матеріали провадження, приходить до висновку, що доводи касаційної скарги потерпілих про те, що до ОСОБА_1 необґрунтовано застосовано положення Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) та незаконно звільнено від відбування основного покарання, є неспроможними.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Крім того, таке покарання є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів і особі засудженого і не є несправедливим внаслідок м`якості чи суворості.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК підстави вважати її невмотивованою відсутні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року,

Вирок Воловецького районного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 29 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - без задоволення.