428/12330/17 Про порушення Правил дорожнього руху України,виїзд за межі проїжджої частини, та скоєння наїзду на перешкоду у вигляді опори лінії електромереж, внаслідок чого пасажир автомобіля отримала тілесні ушкодження, від яких померла в лікарні - 17.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Волкова Миколи Миколайовича на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 липня 2018 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017130000000304, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 липня 2018 року ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

На підставі п.5 ч.1 ст. 284 КК України кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 закрито, у зв`язку зі смертю обвинуваченого.

Цивільні позови залишено без розгляду.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року апеляційну скаргу захисника Волкова М.М. залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено.Вирок місцевого суду скасовано, кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п.5 ч.1 ст. 284 КПК у зв`язку зі смертю обвинуваченого.

Судами встановлено, що водій ОСОБА_2, 29 серпня 2017 року близько 07:30 год., керуючи автомобілем марки "HONDA CIVIC", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Новікова в м. Сєвєродонецьк Луганської області, не вибрав безпечну швидкість руху та не переконався у безпеці маневру в момент зміни напрямку руху, виїхавши за межі проїжджої частини, скоїв наїзд на перешкоду у вигляді опори лінії електромереж, внаслідок чого пасажир ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в лікарні. Порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.10.1 або п.12.1 ПДР (1306-2001-п) України перебувають у прямому причинному зв`язку із наслідками ДТП.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Волков М.М., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції наводить доводи, у яких висловлює свою незгоду із оцінкою доказів даною судом. Зазначає, що вина ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 286 КК України недоведена, адже судами не встановлено в чому саме полягало порушення ним правил безпеки дорожнього руху із посиланням на конкретні норми. Крім того, вказує на невідповідність оскаржуваних рішень вимогам ст. 370 КПК, через незаконність та необґрунтованість, а ухвала апеляційного суду, крім того, не містить мотивів з яких суд виходив при залишенні апеляційної скарги сторони захисту без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, просив залишити її без задоволення.

Потерпілий ОСОБА_1 також заперечив проти задоволення касаційної скарги .

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Що стосується доводів захисника, у яких він висловлює свою незгоду із оцінкою доказів, то наведене, з огляду на положення як ст. 433 так і ст. 438 КПК України, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Посилання сторони захисту на недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, адже судами нижчих інстанцій не встановлено в чому саме полягало порушення ним правил безпеки дорожнього руху із посиланням на конкретні норми, не заслуговують на увагу.

Відповідальність за ч.2 ст. 286 КК України настає за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілому.

Злочин передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння є не будь-які з допущених особою порушень ПДР (1306-2001-п) , а лише ті з них, які спричиняють суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР (1306-2001-п) , які є причиною настання цих наслідків і перебувають із ними у причинному зв`язку.

Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК ( вданому випадку - смерть потерпілої).

З урахуванням викладеного, під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР (1306-2001-п) , які мали місце під час конкретної ДТП, водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Так, при формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, та наданні правової оцінки діям ОСОБА_2 суд першої інстанції зазначив, що останній проявивши неуважність вчинив необережні дії, зокрема, не вибрав безпечну швидкість руху та не переконався у безпеці маневру в момент зміни напрямку руху, виїхав за межі проїжджої частини та скоїв наїзд на перешкоду у вигляді опори лінії електромереж, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, від яких померла.

Разом із цим, суд чітко вказав, які саме пункти правил дорожнього руху порушив водій ОСОБА_2, це п.п.10.1 або 12.1 ПДР (1306-2001-п) України, а також встановив, що порушення вказаних вимог правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв`язку із наслідками ДТП - смертю потерпілої ОСОБА_3 .

Таким чином, з урахуванням встановлених судом та викладених у вироку фактичних обставин, а також на підставі досліджених доказів суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Відповідно до ст. 94 КПК України суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, вказавши, що винуватість ОСОБА_2 доведена судом відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Суд при оцінці доказів керувався критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність випливала із сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".

При цьому, апеляційний суд навів у своєму рішенні суть доводів апеляційної скарги захисника, які є аналогічними доводам, викладеним у його касаційній скарзі, всебічно їх перевірив, проаналізував і дав переконливу відповідь на кожен із них, навівши докладні мотиви свого рішення про відсутність підстав для задоволення його скарги. Своє рішення суд у відповідності до вимог ст. 419 КПК України належним чином мотивував, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а відтак касаційні доводи захисника Волкова М.М. в цій частині теж є безпідставними.

Крім того, апеляційний суд, розглядаючи скаргу сторони обвинувачення, дійшов обґрунтованого переконання про необхідність скасування вироку місцевого суду, з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_2 на момент ухвалення вироку помер, тому відповідно до вимог п.7 ч.2 ст. 284 КПК, в такому випадку слід було постановити ухвалу про закриття кримінального провадження, а не вирок, як це зробив суд першої інстанції. З огляду на це, вимога захисника Волкова М.М. про необхідність скасування вироку, який уже скасований ухвалою апеляційного суду, є недоречною.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.