183/3924/18 Про умисне, повторне, з корисливих мотивів, відкрите, шляхом ривка, викрадення у потерпілої мобільного телефону - 17.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у кримінальному провадженні № 12018040350001011 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого, останній раз за вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2018 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового складання зазначеного покарання та покарання, призначеного за вироком від 03 листопада 2017 року, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 29 по 31 травня 2018 року та з 13 червня по 13 липня 2018 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року вирок місцевого суду змінено. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком від 03 листопада 2017 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 травня 2018 року приблизно о 12:35 год. на вул. Гетьманській у м. Новомосковську умисно, повторно, з корисливих мотивів, відкрито, шляхом ривка викрав у ОСОБА_2 мобільний телефон, чим заподіяв потерпілій шкоду на суму 3 329,10 грн.

Він же 12 червня 2018 року приблизно о 14:32 год. у приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2" по АДРЕСА_2 умисно, повторно, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що продавець ОСОБА_3 відволіклась, незаконно проник до ящика, обладнаного для зберігання грошових коштів, звідки викрав 2 070 грн, що належали ОСОБА_4 . У цей момент його дії помітила продавець магазину, яка почала вимагати повернення грошей, однак ОСОБА_1, ігноруючи ці вимоги, залишив місце вчинення злочину.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що йому не надали можливості виступити з останнім словом, вирок було проголошено за його відсутності, а призначене судом покарання за сукупністю злочинів та вироків не відповідає вимогам закону і є надто суворим.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Твердження засудженого про те, що йому не надали можливості виступити з останнім словом не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Згідно аудіозапису та журналу судового засідання, суд після проведення судових дебатів відповідно до ст. 365 КПК України надав ОСОБА_1 можливість виступити з останнім словом, в якому обвинувачений просив не призначити йому суворе покарання.

Стаття 366 КПК України передбачає, що після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

На виконання зазначених вимог, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати, після виходу з якої відповідно до вимог ст. 376 КПК України був проголошений вирок. Отже, порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено.

Що стосується доводів засудженого про суворість призначеного йому покарання, то вони є безпідставними.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК Українизагальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК Українидається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого, у контексті ст. 414 КПК України, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суди при призначенні ОСОБА_1 покарання врахували ступінь тяжкості вчинених злочинів, які є тяжкими, дані про особу винного, який раніше судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, визнав вину та розкаявся у вчиненому, що судом вірно враховано як обставини, що пом`якшують покарання. Обставиною, що обтяжує покарання, є рецидив злочинів. За наведених обставин та даних про особу засудженого суд призначив йому покарання, яке є наближеним до мінімального, передбаченого за інкриміновані злочини.

Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи у межах своїх повноважень кримінальне провадження, погодилася з видом та розміром призначеного ОСОБА_1 покарання за кожний злочин окремо та за сукупністю злочинів. У той же час апеляційний суд виправив помилку місцевого суду щодо призначення засудженому покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків. Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, хоча й правильно визначив розмір остаточного покарання, проте невірно визначив порядок призначення покарання за сукупністю вироків, замість часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком (ч. 1 ст. 71 КК України) застосував принцип часткового складання покарань (ч. 1 ст. 70 КК України), тобто неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність. Внаслідок цього апеляційний суд своєю ухвалою змінив вирок місцевого суду щодо принципу призначення покарань за сукупністю вироків, частково приєднав до призначеного покарання невідбуту частину покарання за вироком від 03 листопада 2017 року у виді 1 місяця позбавлення волі та остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. Отже, твердження засудженого про те, що апеляційний суд повинен був призначити йому за сукупністю вироків менше за розміром покарання, не ґрунтується на вимогах закону.