554/671/19 Про відкрите викрадення чужого майна, скоєне умисно, з корисливих мотивів, застосовуючи насильство, що не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого - 16.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Пазяка Романа Миколайовича подану в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 грудня 2018 року за № 12018170040004082, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Полтава, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення

Вироком Октябрського районного суду міста Полтави від 09 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим та призначено покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Обрано ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу запобіжний захід тримання під вартою. Строк відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено рахувати з 09 квітня 2019 року. Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Згідно з вироком, 27 жовтня 2018 року, приблизно о 20 годині, ОСОБА_1, перебуваючи біля кафе "BeerСмак" за адресою: м. Полтава, вул. Харківське Шосе, 6, умисно, з корисливих мотивів, застосовуючи насильство, що не є небезпечним для життя та здоров`я, штурнув потерпілого ОСОБА_2 в спину, внаслідок чого останній впав на коліна, та відкрито викрав з його плечей чоловічу сумку, в якій знаходились: мобільний телефон "Samsung GT-C3322 (SEK)" вартістю 400 гривень, мобільний телефон "Xiaomi Redmi note 5" вартістю 3600 гривень з сім - карткою мобільного оператора "Водафон" вартістю 60 гривень, мобільний телефон "Nokia 1100" вартістю 200 гривень, гаманець із грошовими коштами у сумі 2300 гривень, а також паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_2 та ключі від квартири, спричинивши потерпілому матеріальні збитки на загальну суму 6560 гривень.

Оскаржуваною ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року зазначений вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Пазяк Р.М. просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на допущені судом апеляційної інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи стосовно ОСОБА_1 Мотивує тим, що суд апеляційної інстанції при постановлені ухвали не проаналізував та не співставив з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, не надав відповіді на питання щодо допустимості доказів сторони обвинувачення, здобутих на стадії досудового розслідування, та загалом формально провів апеляційний розгляд.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Пазяк Р.М. та засуджений ОСОБА_1 касаційну скаргу, подану в інтересах останнього, підтримали з наведених у ній підстав.

Прокурор Сенюк В.О. просила касаційну скаргу відхилити, а оспорювану ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, адвокат Пазяк Р.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на нього, яка за доводами аналогічна його апеляційній скарзі.

Однак, наведені в касаційній скарзі доводи захисника щодо недопустимості доказів Суд вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так, доводи щодо недопустимості як джерела доказу протоколу проведення слідчого експерименту з потерпілим внаслідок не роз`яснення останньому його прав спростовуються власноручним підписом потерпілого у вказаному протоколі, який свідчить про те, що такі права йому були роз`яснені (т. 1, а. п. 75).

Не заслуговують на увагу і твердження скаржника щодо недопустимості протоколу пред`явлення особи для впізнання, оскільки, як убачається із протоколу проведення цієї слідчої дії, зазначений протокол відповідає вимогам ст. 228 КПК України (т. 1, а. п. 68-71).

Крім того, посилання захисника на те, що у ході судового розгляду обвинуваченому та потерпілому не було роз`яснено їх права, спростовуються технічним записом судового засідання. Зокрема, з відеозапису судового засідання убачається, що секретарем судового засідання пам`ятки про права та обов`язки зазначеним учасникам судового провадження були вручені.

Разом із тим, як свідчать дані аудіозапису судового засідання, обвинуваченому ОСОБА_1 неодноразово було роз`яснено судом першої інстанції його право на захист, однак від послуг захисника він відмовився і зазначив, що здійснювати захист своїх інтересів буде самостійно.

Доводи захисника щодо визнання недопустимими показань обвинуваченого внаслідок порушення п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК України також не є прийнятними, оскільки за даними аудіозапису судового засідання від 02 квітня 2019 року допит обвинуваченого ОСОБА_1 в суді здійснювався з дотриманням вимог ст. 351 КПК України. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що суть обвинувачення йому зрозуміла, винність в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні він визнає, тобто не заперечував самого факту вчинення ним суспільно небезпечного діяння, однак у подальших своїх показаннях оспорював кваліфікуючу ознаку вчинення ним цього правопорушення із застосуванням насильства.

Вказане свідчить, що під час судового розгляду обвинувачений давав показання по суті пред`явленого обвинувачення вільно, без тиску і примусу, що знову ж таки підтверджується відео- та аудіозаписом судових засідань.

Щодо посилань захисника Пазяка Р.М. на формальний розгляд апеляційним судом поданої ним в інтересах ОСОБА_1 апеляційної скарги при оцінці доказів, колегія суддів звертає увагу на те, що, як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду, цей суд погодився з мотивами суду першої інстанції щодо призначення ОСОБА_1 покарання, а також із наведеною у вироку оцінкою доказів та висновком щодо доведеності винуватості ОСОБА_1, а тому зазначені доводи захисника Суд вважає необґрунтованими.

При цьому посилання захисника Пазяка Р.М. на ту обставину, що стороні захисту не були відкриті матеріали досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, не заслуговують на увагу, оскільки під час судового провадження захист своїх інтересів обвинувачений здійснював самостійно і дані реєстру матеріалів досудового розслідування вказують на те, що йому в установленому законом порядку були відкриті матеріали досудового розслідування. Водночас будь-яких заяв, клопотань та/або заперечень стосовно процесуальних дій, проведених під час досудового розслідування, матеріали провадження не містять.

Також апеляційним судом надано оцінку доводам апеляції захисника щодо призначення судом першої інстанції справи до судового розгляду одразу ж після підготовчого судового засідання, зокрема, зазначено, що це прямо не заборонено кримінальним процесуальним законом.

Погоджуючись з таким висновком апеляційного суду та оцінюючи доводи захисника щодо порушення таємниці нарадчої кімнати, Суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КПК України після завершення підготовки до судового розгляду суд постановляє ухвалу про призначення до судового розгляду.

Як убачається із технічного звукозапису та журналу судового засідання, ухвала про призначення судового розгляду була постановлена без виходу до нарадчої кімнати.

Підхід, який полягає в необхідності скасування, зміни судового рішення виключно на підставі формальної констатації порушення порядку ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті (за наведених вище обставин) та за відсутності інших підстав для зміни вироку суду жодним чином не сприятиме досягненню мети, для якої існує інститут таємниці наради суддів, але водночас призведе до порушення права на судовий розгляд протягом розумного строку, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки призведе до необхідності здійснення нового судового розгляду, залишивши учасників кримінального провадження в ситуації правової невизначеності. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму.

Враховуючи те, що захисником не оспорюється сама процесуальна дія - призначення справи до судового розгляду, не зазначено про недоліки обвинувального акту, які могли би бути підставою для його повернення прокурору як такого, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, Суд вважає, що посилання захисника у цій частині наведені лише з метою ініціювання нового перегляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції.

Разом із тим, повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення помилок і недоліків, а не для нового розгляду справи. Тому контрольну функцію суду не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета оскарження не може бути підставою для нового розгляду справи (справи "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Христов проти України").

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду в даному кримінальному провадженні, не встановлено. Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З огляду на вищенаведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника Пазяка Р.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, Суд вважає за необхідне залишити ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Пазяка Романа Миколайовича подану в інтересах ОСОБА_1 - без задоволення.