335/7027/18 Про керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, порушення ПДР, що призвело до зіткнення автомобілів, внаслідок чого водій одного із автомобілів отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що не були небезпечними для життя в момент їх заподіяння, але такими, що спричинили довготривалий розлад здоров`я - 15.10.2019 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 335/7027/18

провадження № 51-1261км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Марчука О. П., Могильного О П.,

за участю:

секретаря судового засідання Слободян О. М.,

прокурора Сингаївської А. О.,

захисника (в режимі відеоконференції) Астіона О. І.,

засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,

потерпілого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Астіона О. І. на вирок Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080050001608, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Василівки Запорізької області, зареєстрованого у тому ж місті ( АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2007 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі-КК), до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 21 листопада 2012 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджнонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов`язки, визначені ст. 76 КК.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених судом першої інстанції обставин та детально наведених у вироку 10 травня 2018 року приблизно о 13:45, будучи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "Lexus GX-470" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по середній смузі проїзної частини на пр. Соборного, зі сторони пл. Маяковського в напрямку вул. Миру в м. Запоріжжі, зі швидкістю більше 50 км\год., яка перевищує максимально допустиму швидкість у населеному пункті, в районі будинку № 192 у зв`язку із зниженням уваги та реакції, а також порушенням координації дій, викликаних вживанням алкогольних напоїв, порушив вимоги пунктів 2.9 "а", 10.1, 12.4, 12.9 "б" Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), не дотримався безпечного інтервалу та дистанції за об`єктивної можливості своєчасно виявити припарковані біля правого краю проїзної частини дороги автомобілі ВАЗ-2107 (державний номерний знак НОМЕР_2 ), "Chevrolet nubira" (державний номерний знак НОМЕР_3 ), "Honda Accord" (державний номерний знак НОМЕР_4 ), ВАЗ-2112 (державний номерний знак НОМЕР_5 ), "Renault Kangoo" (державний номерний знак НОМЕР_6 ), "Mini One" (державний номерний знак НОМЕР_7 ) а також автомобіля "Hyundai Accent" (державний номерний знак НОМЕР_8 ), під керуванням водія ОСОБА_3, в салоні якого перебували пасажири ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_5, що рухався попереду в попутному напрямку, маючи при цьому технічну можливість уникнути з ними зіткнення, не переконався в безпеці своїх дій, змінив напрямок свого руху вправо, внаслідок чого виїхав частково на праву смугу руху, де передньою правою частиною кузова дотично контактував з автомобілями ВАЗ-2107 та "Chevrolet nubira", після чого відбулося зіткнення із задньою лівою частиною кузова автомобіля "Hyundai Accent" та одночасно із задньою правою частиною кузова автобусу МАЗ-203085 (державний номерний знак НОМЕР_9 ), який рухався в середній смузі в попутному напрямку.

Після зіткнення вказаних транспортних засобів автомобіль "Hyundai Accent" контактував з автомобілями "Honda Accord", ВАЗ-2112 та автобусом МАЗ-203085, а ОСОБА_1 керованим ним автомобілем "Lexus GX-470" допустив зіткнення з передньою частиною кузова автомобіля "Renault Kangoo", який після контакту скоїв зіткнення із задньою частиною кузова автомобіля "Mini One".

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автомобіля "Hyundai Accent" ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що не були небезпечними для життя в момент їх заподіяння, але такими, що спричинили довготривалий розлад здоров`я - більше 21 дня.

Запорізький апеляційний суд 12 грудня 2018 року за апеляційною скаргою прокурора в частині призначення покарання скасував вирок районного суду й ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і поклав на нього обов`язки, визначені ст. 76 КК.

У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Астіон О. І., не оскаржуючи фактичних обставин справи, доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 та юридичної кваліфікації його дій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність й невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду, призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 286 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та з покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК.

Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до того, що він вважає безпідставним висновок апеляційного суду про необхідність призначення його підзахисному додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, внаслідок чого, на його думку, ОСОБА_1 призначено покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника і просив залишити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 без зміни.

Захисник Астіонов О. І. підтримав подану ним касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах, указаних у касаційній скарзі.

Засуджений ОСОБА_1 та потерпілий ОСОБА_3, кожен окремо, також підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.

За ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Твердження в касаційній скарзі захисника Астіона О. І. про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість є безпідставними з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Положеннями ст. 75 КК передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).

Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії невеликої тяжкості; особу засудженого, котрий за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, проживає із сім`єю, має на утримання малолітнього сина, раніше судимий. При цьому щире каяття ОСОБА_1 та добровільне відшкодування завданих збитків визнано судом обставинами, що пом`якшують його покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння - обставиною, що його обтяжує. Крім того, суд взяв до уваги і думку потерпілого, котрий не наполягав на призначенні ОСОБА_1 суворого покарання.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено, та можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, звільнивши від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку на підставі статей 75, 76 КК.

Разом із тим, санкція ч. 1 ст. 286 КК надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування, і вирішення цього питання законодавець відніс на розсуд суду, в залежності від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР (1306-2001-п) , наслідків, які настали, тощо.

Як убачається з вироку місцевого суду, при вирішенні питання щодо непризначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, цей суд установив, що постановою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2018 року у справі № 335/5403/18 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення і призначено покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, а тому, зважаючи на цю обставину, місцевий суд дійшов висновку про можливість не призначати засудженому додаткового виду покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено.

Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність рішення місцевого суду щодо непризначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

На обґрунтування свого висновку апеляційний суд правильно врахував роз`яснення, які містяться у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) , згідно з якими позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що при вирішенні питання щодо непризначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення керувати транспортними засобами місцевий суд, не надав належної оцінки характеру та обсягу допущених засудженим порушень ПДР (1306-2001-п) , наявності обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, яку не було зіставлено із факом перевищення ОСОБА_1 допустимої в населених пунктах швидкості, наслідками, які настали, зокрема у вигляді пошкодження 8 транспортних засобів.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України (2341-14) , і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1, окрім основного, ще й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

На думку Верховного Суду, такі висновки суду апеляційної інстанції з урахуванням обставин цього кримінального провадження відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання.

Верховний Суд відхиляє посилання захисника на позицію потерпілого, який не наполягав на призначенні ОСОБА_1 суворого покарання і підтримав касаційну скаргу захисника у суді касаційної інстанції, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху, а тому думка потерпілого щодо виду та розміру покарання сама собою не є вирішальною у цьому питанні.

Також Верховний Суд зазначає, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що сама по собі долучена захисником до касаційної скарги довідка, видана товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Відіс", згідно з якою ОСОБА_1 займає посаду менеджера з маркетингу і його діяльність пов`язана із регулярними виїздами у відрядження на власному транспортному засобі, з урахуванням наведених вище обставин не свідчить про можливість виправлення засудженого без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

З огляду на викладене переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанцій, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного ОСОБА_1 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник Астіон О. І. у касаційній скарзі не навів.

Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, Верховний Суд не вбачає.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції, Верховним Судом не встановлено.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436- 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а постановлений у кримінальному провадженні вирок апеляційного суду - без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Астіона О. І. залишити без задоволення, а вирок Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

М. В. Мазур О. П. Марчук О. П. Могильний