294/1306/17 Про Придбання та збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом - 15.10.2019 Прийняття

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 28 червня 2012 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, 19 березня 2015 року звільненого умовно-достроково на строк 1 рік 2 місяці 30 днів,

у вчиненні злочинів, передбачених ст. 198, ч. 3 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Житомирського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Любарського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено: за ст. 198 КК України - до покарання у виді арешту на строк 6 місяців; за ч. 3 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

За цим вироком також засуджено ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК України, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за таких обставин.

17 лютого 2017 року близько 22:30 особа, матеріали щодо якої виділено, в окреме провадження, за попередньою змовою з ОСОБА_2, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом зірвання навісного замка від вхідних дверей за допомогою металевого прута проникли в житловий будинок АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_3, звідки таємно викрали майно останньої на загальну суму 7431,33 грн, яке надалі склали у два поліетиленових мішки. Після цього особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та ОСОБА_2 підготували ще частину майна з метою крадіжки, однак, не маючи фізичної змоги винести викрадене за один раз, частину викрадених речей вони перевезли до домоволодіння ОСОБА_4 на АДРЕСА_3 у зазначеному селищі, де залишили на зберігання, а також запропонували останньому забрати з будинку ще частину майна, яке вони помітили та підготували для викрадення, на що той погодився.

Не припиняючи своїх злочинних дій, 18 лютого 2017 року 00:30 ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, з корисливих мотивів з метою викрадення чужого майна за вищевказаних обставин проникли до господарського приміщення, розташованого на території зазначеного домоволодіння, звідки таємно викрали майно ОСОБА_3, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 2008 грн.

Після чого ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 та вищевказаною особою через вхідні двері, які були раніше відкриті шляхом зірвання навісного замка, знову зайшли до житлового будинку ОСОБА_3, де забрали заздалегідь підготовлене для викрадення майно, чим спричинили потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 8571,51 грн.

У результаті розгляду кримінального провадження Житомирський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду від 04 грудня 2018 року в частині призначеного покарання та ухвалив свій, яким ОСОБА_1 визначено вважати засудженим: за ст. 198 КК України - до покарання у виді арешту на строк 6 місяців; за ч. 3 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 суд залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду, застосувати до нього положення ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням. ОСОБА_1 вважає, що апеляційний суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням повною мірою не врахував усіх обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого та безпідставно ухвалив свій вирок, яким призначив покарання, явно несправедливе через суворість.

У заяві потерпіла ОСОБА_3 просила розгляд зазначеного кримінального провадження проводити без її участі, зазначила, що стосовно міри покарання покладається на розсуд суду.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1, висловивши доводи на підтримання своєї касаційної скарги, просив змінити вирок апеляційного суду та звільнити його від відбування покарання з випробуванням;

Прокурор вважав, що доводи засудженого в касаційній скарзі є безпідставними.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 198, ч. 3 ст. 185 КК України, відповідно до вимог ст. 433 КПК України колегія суддів не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржуються.

Доводи ОСОБА_1, наведені ним у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість колегія суддів вважає безпідставними.

Так, мотивуючи своє рішення щодо справедливості виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1, суд першої інстанції врахував тяжкість вчинених злочинів, обставини, що пом`якшують його покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів та добровільне відшкодування завданого збитку), відсутність обставин, які його обтяжують, дані про особу винного (свою вину у вчиненому визнав повністю, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, добровільно відшкодував завданий збиток потерпілій за цивільним позовом), а також думку потерпілої, котра не наполягала на застосуванні до обвинуваченого суворої міри покарання.

На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив покарання із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі та звільнив його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, дійшовши висновку про можливість його виправлення та перевиховання без відбування покарання.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_1 покарання, а також обґрунтованість рішення про застосування ст. 75 КК України, взяв до уваги обставини, враховані районним судом.

Разом із цим, апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні покарання з можливістю виправлення та перевиховання винного без його відбування поза увагою суду першої інстанції, по суті, залишилося те, що ОСОБА_1 відповідно до матеріалів провадження раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, останній раз - за вчинення тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, після відбуття покарання через незначний проміжок часу знову вчинив умисний, корисливий злочин. При цьому згідно ст. 89 КК України ОСОБА_1 має судимість, не погашену та не зняту в установленим законом порядку.

На підставі наведених обставин у їх сукупності суд апеляційної інстанції, врахувавши мету покарання, дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 неможливо без відбування покарання, та призначив засудженому покарання із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним у межах санкції ч. 3 ст. 185 ККУкраїни.

З урахуванням зазначених даних, а саме того що ОСОБА_1 неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, що свідчить про нього як про особу, яка не стає на шлях виправлення та перевиховання, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_1 покарання у зазначеному виді й розмірі справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При цьому підстав вважати покарання, призначене засудженому, несправедливим через суворість, підстав для його пом`якшення чи застосування положень ст. 75 вказаного Кодексу та звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегія суддів не встановила, а тому підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.