607/2667/17-к Про порушення ПДР, рух автомобілем заднім ходом, та скоєння наїзду на пішохода, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події - 10.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника цивільного відповідача - директора Дочірнього підприємства фірма "Альтфатер Тернопіль" ОСОБА_6. на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 4 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016210000000209 за обвинуваченням

ОСОБА_3,громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Пустомити Львівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживає у АДРЕСА_4,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 січня 2018 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" суд звільнив ОСОБА_3 від відбування призначеного основного та додаткового покарання.

Цим же вироком частково задоволено цивільний позов ОСОБА_4 та постановлено стягнути на її користь з ДП фірма "Альтфатер Тернопіль" в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

Прийняте рішення щодо процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винуватим і засуджено за те, що він 3 грудня 2016 року о 2 годині 40 хвилин, керуючи технічно-справним автомобілем-сміттєвозом "MAN М 44 25.264", д.р.н. НОМЕР_1, та рухаючись заднім ходом від вул. Купчинського на прилеглій території до будинків вулиці Петлюри у місті Тернополі в напрямку будинку №2, порушив вимоги пунктів 1.5, 1.10 (в частині визначення поняття "безпечна швидкість", "дорожні умови" та "дорожня обстановка"), 2.3 "б", 12.1, 10.9, 10.10 Правил дорожнього руху України та вимоги пунктів 1.3, 3.11, 3.11.1, 6.1 Інструкції з охорони праці, затвердженої наказом директора ДП "Фірма Альтфатер Тернопіль" №29/оп від 1 вересня 2013 року, всупереч яким при просуванні сміттєвоза заднім ходом двоє вантажників, які були зобов`язані контролювати безпеку руху і давати вказівки водію, знаходячись позаду автомобіля так, щоб водій постійно бачив їх у дзеркала заднього виду, знаходилися в салоні автомобіля.

Унаслідок порушення вище перелічених пунктів Правил дорожнього руху України та Інструкції, ОСОБА_3, рухаючись заднім ходом в темну пору добу на ділянці з недостатньою видимістю скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5, який знаходився на проїзній частині позаду даного автомобіля. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Апеляційний суд Тернопільської області ухвалою від 4 липня 2018 року змінив вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, а саме задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 та постановив стягнути на її користь з ДП фірма "Альтфатер Тернопіль" в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн. В решті цей вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник цивільного відповідача - директор Дочірнього підприємства фірма "Альтфатер Тернопіль" ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_4 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Зазначає, що при вирішенні цивільного позову суд не застосував правові норми, що регулюють такі правовідносини, не врахував положення ЦПК України (1618-15) та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) . Стверджує, що судом першої інстанції залучено до участі у справі в якості третьої особи ПАТ "Страхова компанія "Уніка", а надалі в апеляційному суді надано докази на підтвердження виплати потерпілій ОСОБА_4 цим страховиком страхового відшкодування, проте суд апеляційної інстанції не прийняв рішення з урахуванням цивільної відповідальності останнього. Зазначає, що цивільно-правова відповідальність щодо автомобіля, який належить товариству, була застрахована, а тому завдану шкоду, у межах суми страхового відшкодування, має бути стягнуто із страхової компанії. Крім того, вважає, що апеляційний суд необґрунтовано збільшив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_4 та не врахував при цьому поведінку пішохода ОСОБА_5, який перебував у стані алкогольного сп`яніння.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях потерпіла ОСОБА_4 просить залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.

У судовому засіданні представник цивільного відповідача ОСОБА_7 просив задовольнити касаційну скаргу з викладених у ній підстав.

Прокурор Пашков Є.Є. у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам кримінального процесуального закону щодо обґрунтованості та вмотивованості судового рішення в частині задоволення апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_4 . Також прокурор Пашков Є.Є. зазначив, що при стягненні моральної шкоди на користь потерпілої суд мав врахувати те, що цивільна відповідальність ДП фірма "Альтфатер Тернопіль" була застрахована. З цих підстав доводи касаційної скарги вважав частково обґрунтованими та зазначив про необхідність скасування судових рішень в частині вирішення цивільного позову з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Мотиви суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, призначене покарання та звільнення від його відбування на підставі Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) не оскаржуються.

Що стосується доводів про неправильне вирішення цивільного позову, то вони заслуговують на увагу.

Виходячи зі змісту ст. 128 КПК України, потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України (4651-17) , і при цьому застосовуються норми ЦПК (1618-15) України.

За загальним правилом, встановленим частиною 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У ч. 2 ст. 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`ю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно з частинами 2 та 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У цьому кримінальному провадженні встановлено, що смерть ОСОБА_5 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - автомобіля під керуванням ОСОБА_8 .

З матеріалів провадження убачається, що мати ОСОБА_5 - потерпіла ОСОБА_4 звернулася з цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди з ДП фірма "Альтфатер Тернопіль", з яким засуджений ОСОБА_8 на момент вчинення злочину перебував у трудових відносинах.

Надалі, під час провадження в суді першої інстанції, за клопотанням представника ДП фірма "Альтфатер Тернопіль", до участі у справі суд залучив ПАТ "Страхова компанія "Уніка" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні цивільного відповідача. Наявність відповідних правовідносин між цими особами була підтверджена полісом № АК/0097546 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого ДП фірма "Альтфатер Тернопіль" застрахувала автомобіль "MAN М 44", д.р.н. НОМЕР_1 .

Однак, вирішуючи цивільний позов у кримінальному провадження, суд у мотивувальній частині вироку відхилив доводи представника цивільного відповідача - ДП фірма "Альтфатер Тернопіль" щодо необхідності врахування того факту, що цивільна відповідальність останнього була застрахована та дійшов висновку, що саме зазначена фірма має у повному обсязі відшкодувати завдану потерпілій моральну шкоду.

В обґрунтування такого висновку суд послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15.

Разом з тим, на даний час Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц від 04 липня 2018 року зроблено інший правовий висновок, який мають враховувати суди під час вирішення тотожних спорів.

Отже, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 колегія суддів Верховного Суду враховує саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, виходячи з такого.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України "Про страхування").

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про страхування").

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Таким чином, встановивши, що цивільна відповідальність ДП фірма "Альтфатер Тернопіль" була застрахована у ПАТ "Страхова компанія "Уніка" суд не врахував ліміт відповідальності страховика за відшкодування моральної шкоди, передбачений статтею 27.3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) (12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку) та стягнув саме зі страхувальника завдану моральну шкоду у повному обсязі.

Вказані порушення закону суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, не дивлячись на те, що в апеляційній скарзі представника цивільного відповідача були наведені відповідні доводи.

Положеннями ст. 404 КПК України чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За приписами статей 404 та 405 цього Кодексу суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, у тому числі за необхідності - і шляхом дослідження доказів.

Проте апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3, ретельно не перевірив усіх доводів цивільного відповідача, не дослідив із додержанням вимог ч. 6 ст. 22 КПК України усіх письмових доказів, що стосувалися цивільного позову, хоча представник цивільного відповідача заявив клопотання про дослідження цих доказів як таких, що стали відомі після ухвалення вироку місцевого суду.

Крім того, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо істотного порушення апеляційним судом норм права при розгляді апеляційної скарги потерпілої в частині визначення розміру моральної шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягає, крім іншого, те, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте апеляційний суд, задовольнивши апеляційну скаргу потерпілої, формально розглянув наведені в ній доводи і у своєму рішенні обмежився загальною констатацією фактичних обставин, за яких вчинено злочин та даних про особу потерпілої.

Таким чином, суд апеляційної інстанції фактично врахував ті ж обставини, на які послався місцевий суд при вирішенні цивільного позову, та не вмотивував, з яких підстав він виходив при задоволенні цивільного позову й порушуючи статті 370, 419 КПК України, не навів належного обґрунтування такого рішення.