344/2995/15-к Про умисне вбивство двох осіб, скоєне у стані алкогольного сп'яніння на грунті неприязних відносин - 01.11.2022 Прийняття

головуючогоОСОБА_7.,суддівОСОБА_8., ОСОБА_9.,за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого захисника ОСОБА_10., ОСОБА_11. ОСОБА_12. (в режимі відеоконференції), ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого та його захисника ОСОБА_13. на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 29 травня 2018 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Івано-Франківська.

Оскаржені судові рішення

1. Оскарженим вироком ОСОБА_2 засуджено:

- за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років;

- за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК - до покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі статті 70 КК йому призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

2. Суд визнав його винуватим в умисних вбивствах, вчинених за таких обставин:

3. ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 24:00 у ванній кімнаті стоматологічного кабінету на АДРЕСА_3 засуджений, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних стосунків лезами ножиць завдав удару спочатку в ліве, а потім в праве око ОСОБА_3, від чого той помер на місці події. 08 вересня 2014 року засуджений розчленував тіло та сховав у підвалі і разом з ОСОБА_4 очистив приміщення від слідів крові, а 09 вересня 2014 року приблизно о 02:00 вони приховали частини тіла у дворі будинку на АДРЕСА_1 .

4. 04 жовтня 2014 року приблизно о 19:00 у підвальному приміщенні того ж будинку засуджений, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних стосунків ударив ОСОБА_5 ножем у праве око і завдав йому кількох ударів молотком по голові, від чого той помер на місці події. 06 жовтня 2014 року засуджений розчленував тіло, а 07 жовтня 2014 року разом з ОСОБА_4 приховав частини тіла поряд з частинами тіла ОСОБА_3 і очистив місце вбивства від слідів крові.

5. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2016 року вирок був залишений без змін.

6. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвала апеляційної інстанції була скасована і справа була направлена на новий апеляційний розгляд через те, що апеляційний суд не навів в ухвалі переконливих аргументів на спростування доводів, наведених в апеляційних скаргах, та докладних мотивів прийнятого рішення, чим порушив частину 2 статті 419 КПК.

7. Після повторного розгляду апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.

Доводи касаційних скарг

8. У касаційних скаргах засуджений та його захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати оскаржені судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

9. Сторона захисту вважає, що судові рішення ґрунтуються на припущеннях та недопустимих доказах, судовий розгляд проведено неповно і упереджено, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

10. Сторона захисту стверджує, що суд першої інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а саме:

- послався на недопустимі показання засудженого під час досудового розслідування;

- послався на недостовірні показання ОСОБА_4, яка перебуває в неприязних стосунках із засудженим;

- послався на докази, не відкриті стороні захисту в порядку статті 290 КПК;

- послався на результати слідчих дій, проведених у володінні ОСОБА_6 без ухвали слідчого судді;

- не надав оцінки суперечностям між протоколом слідчого експерименту за участю засудженого та висновком судово-медичної експертизи щодо кількості ударів;

- змінив обвинувачення,визнавши мотивом вбивства неприязні стосунки, тоді як в обвинувальному акті цим мотивом зазначено ревнощі.

11. Сторона захисту вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 КПК, оскільки суд належним чином не спростував наведених в апеляційних скаргах доводів щодо недопустимості доказів та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Крім того, апеляційний суд усупереч вимогам частини 3 статті 404 КПК відмовив стороні захисту в повторному дослідженні доказів.

12. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

13. Захисник та засуджений підтримали касаційні вимоги скарги сторони захисту.

14. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг.

Оцінка Суду

15. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані скарги належить залишити без задоволення на таких підставах.

16. Згідно із частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього ж Кодексу.

17. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

18. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

Щодо показань засудженого під час слідчого експерименту

19. Сторона захисту вважає протокол слідчого експерименту від 13 листопада 2014 року недопустимим доказом з погляду частини 4 статті 95 КПК, і, відповідно, посилання на нього у вироку - істотним порушенням кримінального процесуального закону.

20. Суд нагадує, що він вже вирішував питання щодо застосовності частини 4 статті 95 КПК до показань, які надані під час слідчого експерименту. Суд дав вузьке тлумачення терміну "показання" в цьому положенні і зазначив, що воно застосовується лише у випадку, якщо такі показання надаються під час допиту. Таким чином, заборона використання позасудових показань для обґрунтування судового рішення, що міститься в другому реченні частини 4 статті 95 КПК, не поширюється на випадки, коли ці показання отримуються слідчим чи прокурором під час інших слідчих дій, зокрема, під час слідчого експерименту.

21. Таким чином, Суд визнав частину 4 статті 95 КПК незастосовною до показань, наданих під час слідчого експерименту, однак зазначив, що вони можуть бути визнані допустимими доказами, якщо при проведенні цієї слідчої дії була додержана належна процедура. На обґрунтування цього сторона обвинувачення має надати докази того, що:

- до особи, яка приймала участь у слідчій дії, не застосовувався протиправний тиск;

- слідча дія проведена за власною волею такої особи та її вільним волевиявленням;

- вона усвідомлювала право мовчати і не свідчити проти себе;

- її права на захист і правову допомогу були забезпечені;

- у слідчій дії приймали участь поняті або здійснювався її безперервний відеозапис;

- права та процесуальні наслідки участі особи в проведенні слідчого експерименту були детально і ґрунтовно роз`яснені.

22. Також Суд зазначив, що якщо слідчий експеримент полягає лише у повідомленні підозрюваним відомостей про факти і не містить відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, він має розцінюватися як повторний допит і не може мати в суді доказового значення з огляду на частину 4 статті 95 КПК.

23. Крім того, Суд зазначив, що використання результатів слідчого експерименту не має порушувати справедливості кримінального провадження в цілому[1].

24. В касаційній скарзі засуджений посилався на те, що свої показання під час слідчого експерименту він надав внаслідок поганого поводження з боку представників органів розслідування. У матеріалах справи є заява засудженого від 25 листопада 2014 року, у якій він згадує таке поводження, зазначаючи про завдання йому ударів в голову, груди і інші частини тулубу. Також суду було надано висновок експерта, який виявив синець на правій і садно на лівій ногах засудженого. Крім того, засуджений повторив свої скарги під час судового розгляду.

25. Суд вже зазначав, що коли особа небезпідставно заявляє про те, що вона була піддана жорстокому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень, це вимагає проведення ефективного офіційного розслідування.[2] Водночас, для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести таке розслідування, заява має бути "небезпідставною". Особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, повідомити інформацію, що дасть можливість перевірити, чи не є заява безпідставною. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника надмірний тягар доведення, однак за відсутності будь-якої інформації, яку можливо перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана "небезпідставною" і не створює обов`язку її розслідування[3].

26. В цій справі на підставі аналізу доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що заяви засудженого про погане поводження не можуть вважатися небезпідставними у значенні статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Суд навів обґрунтування своєму висновку, пославшись, зокрема, на те, що скарга на погане поводження була заявлена лише через два тижні після стверджуваних подій, хоча засуджений з 12 листопада 2014 року був представлений адвокатом і, таким чином, мав можливість подати відповідні скарги, а також на відсутність фізичних слідів поганого поводження, оскільки виявлені у засудженого тілесні ушкодження очевидно не узгоджувалися з його описом подій, тощо.

27. Суд не вбачає підстав ставити під сумнів цей висновок суду першої інстанції. За таких обставин Суд не вважає за потрібне аналізувати, чи відповідало проведене за заявами засудженого розслідування критеріям ефективного розслідування.

28. До початку слідчої дії засудженому були роз`яснені його права, про це свідчить його підпис у протоколі та відеозапис. Він був представлений захисником як до, так і під час слідчого експерименту, і у Суду немає підстав вважати, що захисник не роз`яснив засудженому його право мовчати і не свідчити проти себе, а також його права під час участі у цій слідчій дії та наслідки його участі в ній, включаючи вірогідне використання його показань під час слідчого експерименту у якості доказу.

29. Слідчий експеримент проведено за участі понятих і зафіксовано на відеозапис.

30. Щодо характеру оспорюваної слідчої дії, Суд зазначає, що відеозапис слідчого експерименту містять як показання засудженого, так і елементи, які можна вважати відтворенням обставин подій. Суд визнає, що не завжди легко провести чітку межу між показаннями і іншими складовими слідчого експерименту, щоб визначити, чи не є слідчий експеримент лише повторним допитом особи.[4] Якщо результати цієї слідчої дії є єдиним або вирішальним доказом у справі, це вимагає ретельного аналізу, в якій частині результати цієї слідчої дії слід вважати показаннями на відміну від експерименту, щоб використання цього доказу не порушило справедливості судового розгляду в цілому.

31. Однак Суд вважає, що у цій справі результати слідчого експерименту з засудженим не були вирішальними для висновку про винуватість засудженого. Цей висновок суд обґрунтував іншими пов`язаними між собою доказами.

32. Зокрема, стороною обвинувачення надані незалежні від показань засудженого докази того, що вбивства 7 вересня та 4 жовтня 2014 року були вчинені у приміщеннях, в яких зазвичай перебував засуджений. Суд детально описав у вироку речові докази та висновки експертів, на підставі яких він встановив обставини події, місце та час вчинення злочину. Засуджений не заперечував цих обставин, а щодо подій 4 жовтня 2014 року прямо підтвердив у суді час та місце вчинення вбивства.

33. Крім того, суд спирався у своїх висновках на показання ОСОБА_4, яка детально описала обставини вчинення злочинів. Ці показання мали вагоме значення для встановлення фактів, а інші докази, надані стороною обвинувачення, підтверджували обізнаність ОСОБА_4 з обставинами, про які вона повідомляла.

34. Таким чином, Суд вважає, що позасудові показання засудженого під час слідчого експерименту не мали суттєвого значення для встановлення самого факту, а також часу, місця та більшості обставин вчинення злочинів.

35. Під час судового розгляду засуджений, не заперечуючи факту і обставин вбивств, повідомив версію подій, яка виключала його причетність до вбивств.

36. Суд першої інстанції не вважав ці показання засудженого вартими довіри, обґрунтувавши свій висновок, крім іншого, посиланням на його показання під час слідчого експерименту та його твердження в інших документах, зокрема у заяві від 25 листопада 2014 року, адресованій прокурору.

37. Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 96 КПК свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями. Таким чином, КПК (4651-17) допускає використання позасудових показань для з`ясування достовірності свідчень, наданих в судовому засіданні. Хоча частина 4 статті 96 КПК стосується з`ясування достовірності показань свідка, такий же підхід має застосовуватися і до показань обвинуваченої особи, якщо її позасудові показання використовуються не на доведення винуватості, а для з`ясування інших обставин, зокрема, достовірності судових показань.

38. Аналіз вироку свідчить про те, саме в контексті вирішення питання про достовірність показань, які засуджений давав під час судового розгляду, суд першої інстанції послався на його твердження під час досудового розслідування.

39. Таким чином, Суд не вважає, що показання засудженого мали вирішальне значення для встановлення обставин справи, включаючи вирішення питання про те, хто саме вчинив вбивство. Виходячи з цих міркувань, Суд не вважає, що посилання у вироку на позасудові показання засудженого під час проведення слідчого експерименту є істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Проведення слідчих дій без ухвали суду

40. Суд відхиляє довід сторони захисту про недопустимість результатів слідчих дій, проведених в приміщенні по АДРЕСА_2 на тій підставі, що вони проведені без дозволу слідчого судді.

41. Суд зазначає, що ці слідчі дії проводились за згодою володільця приміщення ОСОБА_6 (т. 3, а.с. 95, а.с. 140). За наявності згоди особи, яка володіє приміщенням, закон не вимагає звернення до слідчого судді за відповідним дозволом (частина 1 статті 233 КПК).

42. Та обставина, що судом не встановлене право власності осіб, які надали згоду на проведення слідчих дій у приміщенні, не має значення для оцінки законності цих дій і допустимості отриманих доказів. Як вже зазначав Суд, стаття 223 КПК не має на меті вирішення питань власності. Вона захищає особу від необґрунтованого втручання у сферу її приватності, на яке вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Суд вже визнавав, що термін "особа, яка володіє" в частини 1 статті 233 КПК охоплює більш широке коло осіб, ніж титульний власник або особа, володіння якої ґрунтується на певних договірних чи інших законних підставах.[5]

43. У цій справі стороною захисту не було надано доказів, які ставили б під сумнів той факт, що особа, яка надала згоду на проведення слідчих дій у приміщенні, володіла ним у значенні статті 223 КПК.

Щодо недопустимості позасудових показань ОСОБА_4 .

44. Сторона захисту скаржиться на те, що вирок ґрунтується, серед іншого, на недопустимих доказах - письмових заявах ОСОБА_4 . Суд вже зазначав, що якщо учасник судового процесу під час судового розгляду підтверджує свої позасудові показання, він тим самим інкорпорує їх в свої судові показання. За таких обставин посилання у вироку на його позасудові свідчення не є порушенням кримінального процесуального закону. На цій підставі Суд відхиляє цей довід сторони захисту.

Щодо недопустимості судових показань ОСОБА_4 .

45. Сторона захисту вважає недопустимими судові показання ОСОБА_4, посилаючись на її взаємовідносини із засудженим та інші характеристики її особи.

46. Суд зазначає, що ці доводи стосуються оцінки достовірності показань, що є завданням перш за все судів попередніх інстанцій. В обставинах цієї справи Суд не вбачає підстав ставити під сумнів оцінку цих показань судами першої і другої інстанцій.

Щодо порушення права на захист

47. Суд відхиляє довід сторони захисту щодо істотного порушення кримінального процесуального закону через невчасне відкриття їй доказів, представлених стороною обвинувачення.

48. Законодавець у статті 290 КПК встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію одного з елементів права на справедливий суд, а саме надає сторонам судового розгляду можливість ознайомитися з доказами кожної з них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду. Таким чином, порушення вимог статті 290 КПК має розглядатися з погляду забезпечення для сторін такої можливості.

49. Суд зазначає, що коли сторона вимагає скасування або зміни судового рішення, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, вона має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й переконати, що воно істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі і не було виправлено в ході кримінального провадження[6]. Для цього сторона, крім іншого, має продемонструвати, що вона під час кримінального провадження вжила заходів у межах процесуальних можливостей, наданих їй кримінальним процесуальним законодавством, для виправлення ситуації, що склалася внаслідок стверджуваного порушення, і скористалася можливостями, наданими їй іншою стороною та/або судом.

50. Права сторони буде порушено не стільки у випадку, якщо доказів не буде або буде не в повному обсязі відкрито на стадії завершення досудового розслідування, скільки тоді, коли суд, обізнаний із порушенням права сторони на своєчасне ознайомлення з матеріалами іншої сторони, не вжив належних заходів для виправлення ситуації.[7]

51. В касаційній скарзі зазначається, що стороні захисту не були відкриті заява засудженого прокурору від 25 листопада 2014 року та аудіозапис розмов між засудженими, отриманими під час проведення НСРД. Навіть якщо погодитися зі стороною захисту і вважати, що ці докази не були відкриті вчасно під час завершення досудового розслідування, однак в касаційній скарзі не зазначено, що в неї не було достатнього часу і можливості під час судового розгляду детально ознайомитися із цими доказами і врахувати їх при опрацюванні стратегії і тактики захисту. Також сторона захисту не згадує про будь-які дії чи рішення суду, які завадили їм отримати додатковий час, необхідний для вивчення і врахування цих доказів для відстоювання своєї позиції.

Щодо встановленого судом мотиву вчиненого злочину

52. Суд не погоджується зі стороною захисту у тому, що зазначивши у вироку мотивом вчинення вбивства "неприязні відносини" замість "ревнощів", як було зазначено у обвинувальному акті, суд порушив право засудженого ефективно захищатися від пред`явленого обвинувачення.

53. Суд зазначає, що не всі обставини, які сторона обвинувачення доводить під час судового розгляду, можуть бути визнані доведеними судом. Тому обставини, встановлені судом, можуть відрізнятися від обставин, відображених у обвинувальному акті. Сама по собі така ситуація не свідчить про порушення права особи на захист, оскільки може стати результатом, у тому числі, ефективного здійснення захисту і спростування частини обставин, які намагалося довести обвинувачення.

54. У цьому випадку мотив вчинення вбивства не був складовим елементом злочину і не змінював його кваліфікацію. Тому, визнавши недоведеним мотив ревнощів, суд зазначив у вироку більш узагальнений мотив вчинення злочину. Як випливає з касаційної скарги, сторона захисту мала можливість надати докази на спростування наявності неприязних відносин між засудженим і потерпілими і скористалась такою можливістю. За таких обставин, Суд не вбачає підстав вважати, що права сторони захисту у відстоюванні своєї позиції були обмежені.

Щодо призначення групи прокурорів

55. Щодо впливу відсутності в матеріалах справи постанови про призначення групи прокурорів на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, колегія суддів зазначає, що вона передавала вирішення цього питання на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду[8], а згодом до Великої Палати Верховного Суду[9]. Справа передавалася з метою відступу від висловленого в постанові Об`єднаної палати від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 висновку:

"Відсутність постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень".[10]

56. Така необхідність була викликана тим, що в матеріалах цієї справи була відсутня постанова про призначення прокурора або групи прокурорів на період досудового розслідування до 14 листопада 2014 року.

57. Кримінальне провадження було повернуто колегії ухвалами Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду[11]і Великої Палати Верховного Суду[12].

58. Вирішуючи це питання в контексті цієї справи, Суд зазначає, що він неодноразово вирішував, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК (4651-17) істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.[13]

58. Також Суд зазначав, що якщо доказ визнається недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, суд має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми, і має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.[14] За наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.[15]

59. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 серпня 2022 року ще раз підтвердила обґрунтованість такого підходу і дійшла висновку, що:

"У випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України (254к/96-ВР) . У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося".[16]

60. Суд вважає, що в цій справі відсутність у матеріалах справи постанови про призначення прокурорів, які здійснювали керівництво досудовим розслідуванням до 14 листопада 2014 року жодним чином не призвело до порушення прав і свобод засудженого і не вплинуло на справедливість судового розгляду в цілому.

Щодо повторного дослідження доказів апеляційним судом

61. Суд також відхиляє посилання сторони захисту на те, що апеляційний суд був зобов`язаний безпосередньо дослідити докази. Питання про повторне дослідження доказів і фактичних обставин апеляційним судом може постати лише тоді, якщо суд першої інстанції не забезпечив можливості сторонам дослідити докази під час змагальної процедури в суді першої інстанції. Частина 3 статті 404 КПК забезпечує таку можливість, зобов`язуючи суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження фактичних обставин справи, якщо суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушенням.

62. Однак у цій справі фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції. Сторона захисту у своїй касаційній скарзі не зазначає, які саме порушення було допущено цим судом при дослідженні доказів або які докази не було ним досліджено. Незгода сторони захисту із висновками суду, зробленими на підставі досліджених доказів, не є підставою для повторного дослідження тих самих доказів.

63. Апеляційний суд провів розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочинів, надавши умотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційних скаргах захисника та засудженого, які переважно повторюються в їхніх касаційних скаргах. Зміст ухвали відповідає вимогам статті 419 КПК.

64. Таким чином, Судом не встановлено порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 29 травня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника та засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9

[1] Постанова від 14 вересня 2020 року у справі 740/3597/17, http://reyestr.court.gov.ua/Review/91702552

[2] Kobets v. Ukraine, no. 16437/04, § 51, 14 February 2008

[3] Постанови від 27 травня 2020 року у справі № 317/2389/17 (провадження № 51-4935км19), https://reyestr.court.gov.ua/Review/89621216; від 26 травня 2020 року у справі № 234/9575/19 (провадження № 51?5690км19); http://reyestr.court.gov.ua/Review/89564242; від 19 листопада 2020 року у справі № 640/9837/18 (провадження № 51-1539км20), https://reyestr.court.gov.ua/Review/93302411; від 29 жовтня 2019 року у справі № 515/2020/16-к (провадження № 51-2904км18), https://reyestr.court.gov.ua/Review/85583596