219/7563/15-к Про умисне вбивство, скоєне у стані алкогольного сп`яніння на грунті особистих неприязних відносин - 19.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2017 року й ухвалу Донецького апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050150001628, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 262 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за: ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років, ч. 1 ст. 262 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів за наступних обставин.

Так, 23 травня 2015 року приблизно о 23:20, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2, після спільного розпивання спиртних напоїв з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження та військовослужбовцем ОСОБА_3, знаходились втрьох у автомобілі марки ВАЗ "2107" д/н НОМЕР_1, рухаючись автодорогою по вулиці Б. Хмельницького у м. Артемівськ у Донецької області. При цьому, особа матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження знаходилася за кермом вказаного належному йому автомобіля, праворуч від водія на пасажирському сидінні перебував потерпілий ОСОБА_3, у якого при собі був, закріплений за ним, табельний пістолет Макарова, серія "НОМЕР_2", калібру 9 мм. 9x18 мм, а ОСОБА_2 перебував на задньому пасажирському сидінні вказаного автомобіля, за потерпілим ОСОБА_3 .

У цей час у вищевказаному автомобілі між ОСОБА_2 та потерпілим ОСОБА_3 почався конфлікт на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин. Під час якого ОСОБА_2, будучи в стані алкогольного сп`яніння, після образ в свою адресу з боку потерпілого, несподівано для останнього, діючи умисно, з метою умисного протиправного заподіяння смерті інший людині та реалізуючи свій злочинний намір, усвідомлюючи протиправний характер своїх злочинних дій, схопився двома руками за шию потерпілого та став його душити. Проте ОСОБА_2 розуміючи, що руками задушити потерпілого ОСОБА_3 він не зможе, з метою полегшення заподіяння смерті потерпілому, застосував для удушення ОСОБА_3 пасок безпеки, який був розташований з правої сторони від потерпілого у вищевказаному автомобілі, використавши його у якості знаряддя вбивства, перекинув його на передню поверхню шиї потерпілого і потягнув на себе обома руками, стиснув таким чином горло ОСОБА_3, свідомо перекривши доступ кисню потерпілому, спричинив таким чином механічну асфіксію від здавлення органів шиї потерпілому, від чого і настала смерть ОСОБА_3 23 травня 2015 року.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що вчинене ним кримінальне правопорушення, не містять складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України і він діяв в умовах необхідної оборони. Стверджує, що в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 262 КК України, оскільки крадіжку вогнепальної зброї він не вчиняв. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Вказує на порушення його права на захист на стадії досудового розслідування, та застосування щодо нього з боку працівників міліції недозволених методів слідства. При цьому зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам його апеляційної скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого прокурор просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні захисник і засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор та потерпілий заперечували проти її задоволення

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 262 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даними нормами кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.

Той факт, що засуджений вчинив умисне вбивство ОСОБА_3 підтверджується показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8 даними, що містяться у протоколах огляду місця події, слідчих експериментів, висновках експертів.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_2, саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Доводи касаційної скарги засудженого про перевищення ним меж необхідної оборони не ґрунтуються на матеріалах провадження, оскільки вони є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.

Так, згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання.

При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну

шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

Судом ретельно перевірялась версія захисту щодо умисного вбивства ОСОБА_3, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони. Проте, вона правильно визнана безпідставною та такою, що суперечить встановленим фактичним обставинам та наявними у справі доказами. Так, судами встановлено, що у день події 23 травня 2015 року, засуджений, потерпілий та особа, матеріали справи відносно якого виділені в окреме провадження, тривалий час вживали алкогольні напої. Сварка розпочалася у салоні автомобіля у вигляді словесної суперечки. Потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння, та його розмова була незрозумілою для обвинуваченого, при цьому, обвинувачений перебував позаду потерпілого. Після того, як особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження обурився тим, що потерпілий поклав на праве коліно належну йому вогнепальну зброю - пістолет, та вдарив потерпілого в область грудей, обвинувачений став душити потерпілого спочатку руками, а потім застосував автомобільний пасок безпеки, який обернув навкруги шиї потерпілого та відпустив, коли той перестав чинити опір. Пістолет потерпілого, який був при ньому, в процесі душіння впав на підлогу салону автомобіля. При цьому потерпілий погроз на їх адресу особисто засудженого та особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження не висловлював, не погрожував застосуванням вказаної вогнепальної зброї.

За наведених у судових рішеннях обставин не знайшло підтвердження наявність в діях потерпілого акту суспільно небезпечного посягання на життя, в першу чергу засудженого, а також особи, матеріали якої виділені в окреме провадження, шляхом покладення пістолета на своє коліно. При цьому співвідношення дій потерпілого та протидії обвинуваченого не можуть бути визнані відповідними діями захисту від небезпечності посягання, оскільки вони не були спрямовані на відвернення нападу та захисту, а були обумовленні бажанням спричинити шкоду потерпілому у вигляді настання смерті. Про умисел на позбавлення життя потерпілого свідчить характер та інтенсивність дій засудженого під час події, обвиття та утримання певний час на горлі потерпілого автомобільного паска безпеки, що призвело до механічної асфіксії. А також дії засудженого після припинення його злочинних дій та байдуже ставлення до долі потерпілого - залишення трупа на узбіччі дороги.

Твердження засудженого про те, що суд посилався лише на ті показання, які він давав під час досудового слідства, є необґрунтованими, оскільки його показання в суді першої інстанції були належним чином викладені у вироку і їм надано відповідну оцінку.

До того ж суд першої інстанції ретельно проаналізував показання засудженого, який категорично заперечував у суді свою винуватість в умисному вбивстві потерпілого, та надав їм відповідну оцінку.

Судом було також враховано, що пояснення ОСОБА_2, дані в судовому засіданні спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами, поясненнями самого засудженого під час слідчого експерименту за його участі, де він пояснив про обставини вчинення злочину, показав механізм удушення потерпілого руками та автомобільним ременем безпеки і після удушення виштовхнув потерпілого з автомобіля й поклав на траву; висновками судово-медичних експертиз, в яких чітко визначено, що смерть потерпілого настала внаслідок механічної асфіксії від здавлювання органів шиї та після заподіяння механічної асфіксії він не міг самостійно пересуватися та робити будь-які активні дії.

Предметом перевірки суду першої, а в подальшому і апеляційної інстанцій були і доводи ОСОБА_2 щодо застосування до нього недозволених методів досудового розслідування, внаслідок чого, за версією засудженого, він змушений був себе оговорити під час проведення слідчого експерименту.

Спростовуючи вищезазначені доводи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на те, що слідчий експеримент за участю ОСОБА_2 був проведений із залученням його захисника, двох понятих та статиста. Протокол вказаної слідчої дії був підписаний всіма її учасниками, доповнень та зауважень до протоку від них не було. Заява засудженого про застосування до нього недозволених методів досудового розслідування була зроблена ним більш ніж через 2 роки після проведення вказаної слідчої дії та завершення досудового розслідування. Відомості за фактом недозволених методів ведення слідства було внесено до ЄРДР № 42017050000000847 від 24 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, та постановою старшого слідчого прокуратури від 26 листопада 2017 року провадження було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутності складу кримінального правопорушення.

Таким чином, доводи ОСОБА_2 щодо застосування до нього недозволених методів досудового розслідування перевіреніта спростовані в ході перевірки уповноваженим органом офіційного розслідування, що відповідає усталеній практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях у контексті ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод неодноразово наголошував на необхідності проведення ефективного офіційного розслідування скарг особи про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень (справи "Вергельський проти України" та "Яременко проти України").

Отже, законних підстав для визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту із обвинуваченим у суду першої інстанції не було, тому цей суд цілком обґрунтовано поклав зазначені докази в основу вироку.

З урахуванням конкретних обставин справи дії ОСОБА_2, на думку колегії суддів, правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України.

Посилання засудженого про його непричетність до викрадення зброї також були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанції та були визнані безпідставними та спростовані наявними в матеріалах доказами, зокрема протоколами слідчих експериментів за участю ОСОБА_2, де останній вказав, що із заднього сидіння автомобіля він взяв пістолет, який належав ОСОБА_3 та завернув його у кепку військового і заховав під переднє сидіння, висновком балістичної експертизи та іншими доказами кримінального провадження.

Доводи засудженого про відсутність його слідів рук на пістолеті потерпілого були спростовані судами самими показаннями засудженого під час проведення слідчих експериментів за його участю, де він пояснював, що перед тим, як заховати пістолет, він спочатку поклав його у військову кепку, тим самим витерши з нього всі сліди.

Таким чином, на переконання колегії суддів вина засудженого у вчиненні викрадення вогнепальної зброї повністю підтверджена наявними в матеріалах справи доказами, а дії засудженого ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 262 КК України кваліфіковані правильно

У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінальних правопорушень.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діянь, в касаційній скарзі не наведено.

Крім того, аналогічні за змістом доводи касаційної скарги засудженого щодо невідповідності вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними. Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, належним чином проаналізував усі доводи наведені у скарзі засудженого на вирок місцевого суду, на кожний з доводів дав повну та вичерпну відповідь.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст.ст. 50, 65, 70 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційна скарга засудженого має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.