711/4102/17 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - 19.09.2019 Прийняття

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Придніпровського районного суду міста Черкаси від 05 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013250050000289,

стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в селищі Тіньки Чигиринського району Черкаської області, засудженого за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

1. Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала

Прокурор у касаційній скарзі виклала вимогу до суду касаційної інстанції про скасування оскаржуваних судових рішень з подальшим призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого через м`якість, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Зауважує, що необґрунтоване рішення суду про кваліфікацію дій обвинуваченого за статтею КК України (2341-14) про менш тяжкий злочин, яке полягає у незастосуванні судом закону, який підлягав застосуванню, зокрема ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України та застосування закону, який не підлягав застосуванню - ч. 1 ст. 121 КК України, призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого та до уникнення ним справедливого покарання, недотримання судом положень статей 50, 65 КК України.

Стверджує, що суд вибірково підійшов до оцінки окремих доказів, надавши перевагу одним і без наведення мотивів, які б вказували на їх недостовірність, недопустимість чи суперечність, не взяв до уваги інші, поза увагою залишено показання свідків, експерта, дані висновку додаткової судово-медичної експертизи, що свідчить про численні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема статей 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ), які перешкодили апеляційному суду повно і всебічно переглянути провадження, ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому відповідно до статей 412, 438 КПК України такі порушення є істотними.

В запереченні на касаційну скаргу прокурора, захисник Ліннік М. С., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, вказує на безпідставність таких доводів прокурора. На думку сторони захисту, яка повністю погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, судові рішення є досить аргументованими та докладно мотивованими, а тому заявлені вимоги сторони обвинувачення вважає такими, що не підлягають задоволенню.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень, встановлених судами обставин та пред`явленого обвинувачення ОСОБА_1 органами досудового слідства

2.1 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Придніпровського районного суду міста Черкаси від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на шість років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 травня 2014 року у вигляді одинадцяти років шести місяців і остаточно призначено покарання строком на тринадцять років позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому, до набрання вироком законної сили, залишено попередній - тримання під вартою.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати з 02 червня 2013 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано обвинуваченому ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення в строк покарання із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 06 травня 2017 року по 21 червня 2017 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати із залучення експерта в розмірі 1295,5 грн.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

За ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2018 року постановлено апеляційні скарги захисника Лінніка М. С. в інтересах ОСОБА_1 та прокурора Черкаської місцевої прокуратури залишити без задоволення, а вирок Придніпровського районного суду міста Черкаси від 05 лютого 2018 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано обвинуваченому ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення в строк покарання із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 21 червня 2017 року по 14 грудня 2018 року.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 28 січня 2013 року приблизно о 23 годині 00 хвилин, знаходячись в кімнаті кухні будинку АДРЕСА_1, за місцем проживання потерпілого ОСОБА_2, в ході конфлікту, який виник на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з потерпілим під час спільного розпивання спиртних напоїв, умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс 15 ударів ножем в область передньої поверхні грудної клітки зліва, задньої бокової поверхні грудної клітки зліва та шиї, чим спричинив ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді ран грудної клітки зліва, які проникають в плевральну порожнину з ушкодженням лівої легені та попаданням крові і повітря в плевральну порожнину (гемопневмоторакс), які згідно з висновком судово-медичної експертизи № 84 м/д від 15 березня 2013 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних в момент заподіяння; непроникаючих ран м`яких тканин грудної клітки зліва, ран шиї, які згідно з висновком вищезазначеної експертизи відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

2.4 Пред`явлене обвинувачення ОСОБА_1, що не знайшло свого підтвердження в суді

Досудовим розслідуванням встановлено, що 28 січня 2013 року приблизно о 23 годині 00 хвилин, ОСОБА_1, знаходячись в кімнаті кухні будинку АДРЕСА_1, за місцем проживання потерпілого ОСОБА_2, в ході конфлікту, під час спільного розпивання спиртних напоїв, за раптово виниклим умислом, направленим на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_2, умисно, з метою заподіяння смерті останньому, наніс йому 15 ударів ножем в життєво важливі органи, а саме: в область передньої поверхні грудної клітки зліва, задньої бокової поверхні грудної клітки зліва та шиї, чим спричинив ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді ран грудної клітки зліва, які проникають в плевральну порожнину з ушкодженням лівої легені та попаданням крові і повітря в плевральну порожнину (гемопневмоторакс), які згідно висновку судово-медичної експертизи № 84 м/д від 15 березня 2013 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних в момент заподіяння; непроникаючих ран м`яких тканин грудної клітки зліва, ран шиї, які згідно висновку вищезазначеної експертизи відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Виконавши всі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, ОСОБА_1 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а злочин не довів до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий 29 січня 2013 року був доставлений до Комунального закладу "Третьої Черкаської міської лікарні швидкої медичної допомоги" Черкаської міської ради, де йому надали необхідну медичну допомогу.

Таким чином, протиправні дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор у засіданні суду касаційної інстанції підтримала касаційну скаргу частково та просила направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Захисник заперечив доводам касаційної скарги прокурора з міркувань їх необґрунтованості.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний кодекс України (2341-14)

4.1.1 Стаття 15. Замах на злочин

Частина 1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Частина 2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

4.1.2.Стаття 24. Умисел і його види

Частина 2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України (4651-17)

4.2.1 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.2 Стаття 433. Межі перегляду судом касаційної інстанції

Частина 1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Межі касаційного перегляду

З урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, та меж перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних судових рішень, встановлених КПК (4651-17) України, розгляд провадження судом касаційної інстанції здійснено в частині перевірки доводів, викладених у скарзі щодо дотримання судами правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого, відповідності призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого через м`якість, та відповідності вимог кримінального процесуального закону [4.2.2].

5.2 Щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення суду повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення [4.2.1].

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що судами першої та апеляційної інстанцій діям ОСОБА_1 надано неправильну кримінально-правову оцінку, а саме за ч. 1 ст. 121 КК України, на думку Суду є обґрунтованими з огляду на таке.

Переглядаючи та залишаючи без зміни вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що судом не здобуто безспірних доказів, які би свідчили про наявність у діях обвинуваченого прямого умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_2, та те, що ОСОБА_1 не приносив до помешкання потерпілого ніж, яким були нанесені численні тілесні ушкодження останньому.

При цьому апеляційний суд указав, що при наявності у ОСОБА_1 умислу на вбивство йому нічого не заважало довести свої дії до кінця, оскільки він мав достатньо часу та можливостей завдати ОСОБА_2 стільки ударів ножом, скільки необхідно для того, щоб настала смерть останнього, однак він цього не зробив, що підтверджує відсутність у діях обвинуваченого суб`єктивної ознаки складу злочину, яка необхідна для правової кваліфікації скоєного ним за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.

Проте, приймаючи рішення щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, апеляційний суд залишив поза увагою таке.

Відповідно до положень пунктів 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" (v0002700-03) при відмежуванні умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винуватого до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, - умисел є прямим, а якщо не бажає, але свідомо припускає їх настання, - умисел є непрямим. Вирішуючи питання про те, з яким (прямим чи непрямим) умислом діяв винуватий, тобто для з`ясування змісту і спрямованості умислу, необхідно зважати на сукупність всіх обставин учиненого діяння і враховувати не тільки поведінку винуватого до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, кількість, характер і локалізацію поранень (поранення життєво важливих органів) заподіяних потерпілому, причини припинення злочинних дій, а й спосіб учинення злочину, засоби і знаряддя злочину. При цьому якщо винувата особа відмовилась від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом [4.1.1, 4.1.2].

Верховний Суд України в своїх рішеннях, неодноразово вказував, що вирішуючи в справах про злочини проти життя та здоров`я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин справи й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність прямого умислу можуть свідчити, зокрема, конкретні дії винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілого і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Цільдосягнення суспільно небезпечного результату - це конструктивнийелемент попередньої злочинної діяльності, у тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла й вчиняти замах на їх досягнення (справи № 5-10кс14 від 26 червня 2014 року, № 5-32кс14 від 11 грудня 2014 року).

За фактичних обставин справи, встановлених судами, між засудженим та потерпілим не було неприязні, конфлікт виник спонтанно під час розпиття спиртних напоїв, знаряддя злочину - кухонний ніж (довжиною близька 30 см, ширина леза якого близько 5 см і до кінця звужене лезо, що являє собою "обробний ніж") опинився в руках засудженого випадково, удари в життєво-важливі органи були численні (15 ударів), не навідліг, тілесні ушкодження - поранення, попри те, що визнані небезпечними для життя в момент заподіяння, згідно даних висновків експертиз та показань самого експерта ОСОБА_3, який в ході допиту судом першої та апеляційної інстанції підтвердив надані ним висновки, зокрема, що поранення в область грудної клітки безумовно могли спричинити смерть потерпілого, якщо б йому не було надано своєчасно медичну допомогу; крім того, що у потерпілого було роздроблено п`яте ребро, яке закриває серце, а згодом було видалено; що загалом потерпілому було спричинено чотири проникаючі поранення, кожне з яких, само по собі, могло спричинити смерть потерпілого; та, що в п`яте ребро було заподіяно кілька ударів колото-ріжучим знаряддям; окрім того одразу після травмування потерпілого, засуджений не вжив жодних заходів для надання потерпілому невідкладної медичної допомоги, натомість зник. Такі зовнішні прояви діяння, на думку суду першої інстанції свідчили про умисел на заподіяння саме тяжких тілесних ушкоджень, та аж ніяк не про умисел на вбивство.Тому пред`явлене органом досудового розслідування обвинувачення за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України судом визнано доведеним не було.

Зазначений висновок суд касаційної інстанції вважає необґрунтованим.

Не зрозумілим є й висновок апеляційного суду, за результатом проаналізованих встановлених обставин провадження, що наведені у обвинувальному акті, щодо посилання на наявність у діях ОСОБА_1 умислу, направленого на протиправне заподіяння смерті, яке визнано неспроможним з огляду на поведінку останнього після вчинення злочину та суб`єктивне ставлення винуватого до наслідків своїх діянь, які свідчать про те, що він вчинив необхідні дії, які залежали від його волі та не мав наміру вбивати ОСОБА_2

Залишаючи вирок місцевого суду без зміни, поза увагою апеляційного суду залишилось те, що ОСОБА_1 фактично виконав всі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, проте злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки майже одразу після нанесення ударів ножом ОСОБА_2 впав та втратив свідомість, обвинувачений залишив місце події, коли потерпілий не подавав ознак життя. Суспільно небезпечний наслідок злочину, тобто смерть потерпілого, міг настати, але не настав, оскільки потерпілий через певний час отямився, стогнав, був почутий сусідами, які викликали швидку медичну допомогу, врятувавши таким чином його життя.

Таким чином, апеляційний суд, постановивши рішення про залишення вироку суду першої інстанції без зміни, належно не проаналізував відповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, враховуючи як об`єктивну сторону вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема, завдання особі ударів предметом, що придатний заподіяти значну шкоду здоров`ю, локалізацію ушкоджень в життєво важливі ділянки тіла, так і посткримінальну поведінку обвинуваченого.