751/9393/17 Про порушення Правил дорожнього руху та скоєння наїзду на малолітнього пішохода, який перебував на нерегульованому пішохідному переході, в результаті чого заподіяв останньому тяжких тілесних ушкоджень - 18.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 03 травня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270010007370, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 січня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК допокарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75, 76 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 2 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів, судових витрат та заходу забезпечення кримінального провадження.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 10 вересня 2017 року, приблизно о 20:00 год, у стані викликаному вживанням наркотичних засобів, керуючи автомобілем марки "Audi-100" державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись зі сторони проспекту Миру в напрямку вул. Любецької в м. Чернігові в районі будинку № 4 на вул. Івана Мазепи, порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б), 2.9 а), 18.1 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку та, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, не зупинився та не надав йому дорогу, вчинив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_2, в результаті чого заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 січня 2018 року стосовно ОСОБА_1 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 21 березня 2019 року задоволено касаційну скаргу прокурора, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2018 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Як зазначено в постанові Верховного Суду ухвалу апеляційного суду скасовано з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального Кодексу України (далі - КПК (4651-17) ). Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд належно не спростував доводи апеляційної скарги прокурора та безпідставно погодився з висновком місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, вказавши, що застосування до засудженого положень ст. 75 КК слід вважати необґрунтованим.

За результатами нового розгляду вироком Чернігівського апеляційного суду від 03 травня 2019 року вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 січня 2018 року в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано. Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість. Вважає, що вироки місцевого та апеляційного судів не відповідають вимогам ст. 370 КПК, судом не викладено об`єктивну сторону злочину, не зазначено, які з пунктів Правил дорожнього руху України призвели до настання певних наслідків для потерпілого, не перевірено та не наведено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, що вплинуло на правову оцінку його дій, заперечує факт вживання наркотичних засобів саме у цей день. Зазначає, що наведені недоліки залишились поза увагою апеляційного суду, який у такий спосіб істотно порушив вимоги кримінального процесуального законодавства та постановивши свій вирок неправильно застосував кримінальний закон.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення не надходили.

Представник потерпілого Шльончик П.А. надіслав до касаційного суду заяву, в якій зазначив, що ОСОБА_1 після вчинення дорожньо-транспортної пригоди оплатив лікування потерпілого ОСОБА_2 та продовжує надавати матеріальну допомогу для відновлення його здоров`я. Просить вирок скасувати, вважає можливим відповідно до ст. 75 КК звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник Кашуба М.О. підтримали касаційну скаргу засудженого.

Представник потерпілого Шльончик П.А. просив задовольнити скаргу засудженого.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Мотиви Суду

Керуючись ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

При розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 місцевим судом дотримано вказані вимоги закону.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в суді першої інстанції засуджений не заперечував обставини вчинення правопорушення.

З урахуванням повного визнання ОСОБА_1 вини суд першої інстанції з`ясував думку учасників судового провадження щодо можливості розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, роз`яснив наслідки такого розгляду та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювались. Засуджений не заперечував проти такого порядку розгляду кримінального провадження.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав, підтвердив фактичні обставини, викладені у вироку суду. Ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду 20 квітня 2018 року та 03 травня 2019 року ОСОБА_1 не заперечував факту вчинення злочинних дій у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів. Не зазначав він про це й у клопотанні, надісланому до касаційного суду, який розглядав касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2018 року.

Наведене свідчить про те, що фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення судом встановлено правильно й відповідно до встановлених фактичних обставин, дії ОСОБА_1 отримали вірну правову оцінку за ч. 2 ст. 286 КК.

Отже доводи касаційної скарги засудженого щодо невірної правової оцінки його дій спростовано матеріалами провадження .

На вирок місцевого суду прокурором було подано апеляційну скаргу, яку було розглянуто апеляційним судом з дотриманням вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок відносно ОСОБА_1 та приймаючи рішення про звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Так, як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні покарання ОСОБА_1 було враховано всі обставини справи, в тому числі і тяжкість вчиненого останнім злочину, дані про особу винного, який раніше судимим не був, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Обставинами, які пом`якшують покарання визнано щире каяття, визнання провини, активне сприяння розкриттю злочину, примирення з потерпілим, такими, що обтяжують покарання - вчинення злочину в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів та щодо малолітнього. Враховуючи наведене, а також думку представника потерпілого Шльончика П.А., який не наполягав на позбавленні волі ОСОБА_1 суд дійшов висновку про можливість виправлення і перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 349 КПК України та в межах апеляційної скарги, перевірив судове рішення суду першої інстанції на предмет дотримання цим судом вимог кримінального законодавства в частині визначення порядку відбування ОСОБА_1 покарання. При цьому констатував, що вирішуючи питання стосовно покарання та порядку його відбуття суд першої інстанції не навів у вироку переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення стосовно можливості застосування до засудженого положень ст. 75 КК, а формально послався на ті ж обставини, які врахував при визначенні виду та розміру покарання, у зв`язку з чим вирок районного суду в частині призначеного покарання скасував і ухвалив свій.

З висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 75 КК погоджується і колегія суддів, у зв`язку з чим твердження в касаційній скарзі засудженого про наявність достатніх підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає непереконливими.

Одночасно, з урахуванням положень ч. 2 ст. 433 КПК, відповідно до якої суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності притягується вперше, є особою молодого віку та має на утриманні двох неповнолітніх дітей, розуміючи тяжкість вчиненого ним та висловлюючи щирий жаль з цього приводу, повністю визнав вину, злочин учинив з необережності. Безпосередньо після вчинення злочину засуджений вжив усіх заходів, спрямованих на надання потерпілому негайної медичної допомоги, особисто відніс потерпілого до лікарні, протягом всього часу лікування та під час реабілітації надавав і має намір і далі надавати батькам потерпілого матеріальну допомогу, про що свідчать пояснення представника потерпілого в судовому засіданні та розписки, надані Суду. Наведені обставини, на думку колегії суддів, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та дають підстави вважати, що досягнення мети виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів, з урахуванням положень ч. 1 ст. 69 КК, можливо досягнути у разі застосування до засудженого іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 286 КК, а саме - арешту, визначивши його в межах, передбачених у загальній частині Кримінального кодексу України (2341-14) .