326/443/15-к Про визнання особи невинуватим за ст. 191 КК України та виправдання через недоведеність скоєння ним інкримінованих злочинів - 17.09.2019 Прийняття

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1, його захисника - Усенка Ю. Д., потерпілого ОСОБА_2 та цивільного позивача Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Восток" (далі - ПСП АФ "Восток") в особі ОСОБА_2 на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 вересня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 квітня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за частинами 2 і 3 ст. 191 КК України та виправдано через недоведеність вчинення ним інкримінованих злочинів.

Цим же вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ст. 356 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України.

Задоволено частково цивільний позов ПСП АФ "Восток" істягнуто з

ОСОБА_1 на користь зазначеного підприємства 61 784 грн у рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_2 істягнуто на користь останнього з ОСОБА_1 10 000 грн у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 вересня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 11 липня 2009 року в період з 09:00 до 14:00, будучи директором та засновником ПСП АФ "Союз", самовільно, всуперечустановленому законом порядку, достовірно знаючи, що врожай на полях ДП № 2 пай № 16 пл. 8 га,

ДП № 3 пай № 35 пл. 6,68 га, ДП № 4 пай № 39 пл. 8,18 га на території Андріївської сільської ради Бердянського району Запорізької області належить ПСП АФ "Восток", діючи з особистих корисливих мотивів, надав усну вказівку працівникам ПСП АФ "Союз" ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які булив його підпорядкуванні, зібративрожай ярого ячменю з вищевказаних земельних ділянок належними зазначеному підприємству комбайнами та, незважаючи на те, що правомірність збору врожаю оспорював директор ПСП АФ "Восток" ОСОБА_2, уприсутності останнього здійснив збирання зазначеного врожаю та обернув його на свою користь, таким чином заподіявши власнику ПСП АФ "Восток" в особі потерпілого ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 29 192 грн.

Крім того, 12 вересня 2009 року в період з 09:00 до 11:00 ОСОБА_1 за аналогічних обставин здійснив збирання врожаю насіння соняшника з полів

ДП № 27 пай № 341 пл. 6,5168 га та ДП № 27 пай № 342 пл. 8,3014 га в кількості 11,2 т та обернув цей врожай на свою користь, таким чином заподіявши власнику ПСП АФ "Восток" в особі потерпілого ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 32 592 грн.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 спочатку було пред`явлено обвинувачення в тому, що він 11 липня 2009 року в період з 09:00 до 14:00, будучи директором та засновником ПСП АФ "Союз", тобто службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, усвідомлюючи протиправність своїх дій та достовірно знаючи, що врожай на полях ДП № 2 пай № 16 пл. 8 га, ДП № 3 пай № 35 пл. 6,68 га, ДП № 4 пай № 39 пл. 8,18 га на території Андріївської сільської ради Бердянського району Запорізької області належить ПСП АФ "Восток", яке використовує вказані земельні ділянки на законних підставах, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном та обернення його на свою користь, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, всупереч чинному законодавству України, використовуючи повноваження засновника ПСП АФ "Союз", надав усну вказівку працівникам цього підприємства ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зібрати врожай ячменю з вищевказаних земельних ділянок комбайнами "Полесье GS 812" та "СК-4 "Нива", які належать на праві приватної власності ПСП АФ "Союз", і, незважаючи на законні вимоги директора ПСП АФ "Восток" ОСОБА_2 припинити збір врожаю, у присутності останнього незаконно здійснив на зазначених полях збирання врожаю зернових культур, а саме 43,8 т ярого ячменю (вартістю 900 грн за 1 т), заволодів цим врожаєм, обернув його на свою користь та розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав законному власнику ПСП АФ "Восток" в особі потерпілого ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 39 420 грн.

Крім того, ОСОБА_1 обвинувачено в тому, що він 12 вересня 2009 року в період з 09:00 до 11:00, будучи засновником ПСП АФ "Союз", тобто як службова особа, наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, усвідомлюючи протиправність своїх дій і достовірно знаючи, що врожай на полях ДП № 27 пай № 341 пл. 6,5168 га та ДП № 27 пай

№ 342 пл. 8,3014 га на території Андріївської сільської ради Бердянського району Запорізької області належить ПСП АФ "Восток", яке використовує вказані земельні ділянки на законних підставах, діючи умисно, з особистих корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном та обернення його на свою користь, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, всупереч чинному законодавству України, використовуючи повноваження засновника ПСП АФ "Союз", надав усну вказівку працівникам цього підприємства ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які перебувають у його підпорядкуванні, зібрати врожай соняшнику з вищевказаних земельних ділянок комбайном "Полесье GS 812", який належить на праві приватної власності

ПСП АФ "Союз", незважаючи на законні вимоги директора ПСП АФ "Восток" ОСОБА_2 припинити збір врожаю, та в присутності останнього незаконно здійснив на зазначених полях збирання врожаю зернових культур, а саме 15,3 т насіння соняшнику (вартістю 2390 грн за 1 т), заволодів цим врожаєм, обернув його на свою користь і розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав законному власнику ПСП АФ "Восток" в особі потерпілого ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 38 468 грн.

Ці дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував за ч. 2

ст. 191 та ч. 3 ст. 191 КК України відповідно.

Під час судового розгляду прокурор у порядку, передбаченому ст. 338 КПК України, змінив обвинувачення ОСОБА_1 на ст. 356 КК України як самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим підприємством, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам власника.

Потерпілий ОСОБА_2, користуючись своїм процесуальним правом, підтримав обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі за ч. 2 ст. 191 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а також за ч. 3 ст. 191 цього Кодексу - заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального закону, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вважає, що вирок місцевого суду в частині його засудження за ст. 356 КК України й ухвала апеляційного суду про залишення без зміни вироку є незаконними та необґрунтованими, а тому просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і постановити нове рішення, яким закрити кримінальне провадження щодо нього за ст. 356 КК України через відсутність у його діях складу вказаного злочину.

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений зазначає про те, що він не є суб`єктом складу злочину, передбаченого ст. 356 КК України, оскільки, будучи директором та засновником ПСП АФ "Союз", діяв як службова особа, а тому його дії слід кваліфікувати як дії службової особи за відповідними статтями КК України (2341-14) .

Крім того, він у ході збирання врожаю ячменю та соняшнику виконував рішення депутатів Андріївської сільської ради, що підтверджується показаннями свідків, а тому вважає, що в його діях відсутній умисел на незаконне заволодіння чужим майном з метою обернення його на свою користь.

У зв`язку з тим, що в матеріалах кримінального провадження відсутня заява потерпілого ОСОБА_2 про притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 356 КК України згідно з ч. 4 ст. 26, ч. 1 ст. 478 КПК України, засуджений ОСОБА_1 вважає, що відсутні підстави для кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Апеляційний суд, на думку засудженого, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в його апеляційній скарзі, всупереч вимогам ч. 2

ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат

Усенко Ю. Д., посилаючись на порушення норм процесуального закону, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вважає, що вирок місцевого суду в частині засудження його підзахисного за ст. 356 КК України й ухвала апеляційного суду про залишення без зміни вироку є незаконними та необґрунтованими, а тому просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і постановити нове судове рішення, яким закрити кримінальне провадження щодо нього за ст. 356 КК України через відсутність у діях ОСОБА_1 складу вказаного злочину.

При цьому доводи у касаційній скарзі захисника аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1

У запереченні на касаційну скаргу захисника Усенка Ю. Д. потерпілий

ОСОБА_2, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, по суті просить залишити її без задоволення.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, потерпілий фактично посилається на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, наводить доводи стосовно передчасності висновку місцевого суду про виправдання ОСОБА_1 через недоведеність винуватості останнього у вчиненні злочинів, передбачених частинами 2 і 3 ст. 191 КК України.

Апеляційний суд, як вважає потерпілий, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в його апеляційній скарзі, всупереч вимогам ч. 2

ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування.

У касаційній скарзі цивільний позивач ПСП АФ "Восток" в особі директора ОСОБА_2,посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення в частині вирішення цивільного позову (у частині часткового задоволення цивільного позову ПСП АФ "Восток") та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суть доводів касаційної скарги зводиться до того, що місцевий суд у результаті розгляду цивільного позову ПСП АФ "Восток" у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, не зваживши на те, що з моменту вчинення останнім злочину пройшов тривалий час, не мотивувавши свого рішення, безпідставно не врахував положень статей 22, 1192 ЦК України, якими передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна. Апеляційний суд належно не перевірив доводів у апеляційній скарзі цивільного позивача та не зазначив в ухвалі підстав, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор вважала, що доводи, викладені у касаційних скаргах учасників кримінального провадження, є безпідставними, а тому просила скарги залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення -без зміни.

Захисник Усенко Ю. Д. підтримав касаційні скарги сторони захисту та просив їх задовольнити. Касаційні скарги потерпілого ОСОБА_2 та цивільного позивача ПСП АФ "Восток" просив залишити без задоволення через безпідставність їх доводів.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 вказаної норми КПК України (4651-17) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у самоправстві, тобто самовільному, всупереч установленому законом порядку, вчиненні будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим підприємством, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам власника за обставин, установлених судом, є правильним, відповідає встановленим місцевим судом фактичним обставинам кримінального провадження, обґрунтований сукупністю доказів, які належно оцінено та детально викладено у вироку.

У касаційній скарзі захисник та засуджений наголошують на тому, що останній не є суб`єктом складу злочину, передбаченого ст. 356 КК України, оскільки він, будучи директором та засновником ПСП АФ "Союз", діяв як службова особа, а тому його дії слід кваліфікувати як дії службової особи за відповідними статтями КК України (2341-14) . Однак такі доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ст. 356 КК України були предметом перевірки апеляційним судом, який обґрунтовано визнав їх безпідставними, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду.

При цьому як місцевий, так і апеляційний суд виходили із незмінних показань потерпілого ОСОБА_2, наданих суду під час судового слідства, про те, що він є директоромПСП АФ "Восток". Очолюване нимпідприємство є правонаступником КСП "Колос" та обробляло спірні ділянки з 1999 року.

12 лютого 2009 року ПСП АФ "Восток" уклалоз Бердянською райдержадміністрацією попередній договір № 2, який давав йому право на обробку цих земельних ділянок. 07 липня 2009 року відбулася державна реєстрація договорів оренди.

У2009 роціна підставі попереднього договору ПСП АФ "Восток" посіяло ячмінь та насіння соняшнику, але урожай зібрало ПСП АФ "Союз". Після укладення попереднього договору він включив земельні ділянки до сплати фінансового податку, з того часу повністю сплачував податки за них та орендну плату. Після посіву та інших сільськогосподарських робіт на цих ділянках контролюючі органи ніяких заходів до нього не вживали, ніхто не оскаржував його дій щодо посіву й обробки земельних ділянок. Коли його повідомили, що на їхньому полі збирає урожай ячменю комбайн ОСОБА_1, він одразу ж туди поїхав, але на його прохання припинити збір урожаю, обвинувачений не реагував, казав що у нього є договори із сільською радою, тому він буде тут збирати урожай, після того він викликав міліцію. Приїхали дільничний та голова сільської ради, але не припинили збір урожаю. На його заперечення щодо збору урожаю

ОСОБА_1 не реагував. При цьому були присутні голова сільської ради, депутат Орлова та завідуюча дитсадком.

Такі показання потерпілого об`єктивно узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 (про те, що земельні ділянки, засіяні ячменем і соняшником, оброблялись

ПСП АФ "Восток", проте урожай був зібраний ПСП АФ "Союз"), а також з показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та письмовими доказами, що містяться у матеріалах кримінального провадження,сумніву щодо достовірності яких у колегії суддів немає.

Проаналізувавши досліджені докази, суд правильно оцінив їх та дійшов обґрунтованого висновку, що вони є належними, допустимими, достатніми і у своїй сукупності підтверджують винуватість засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що доводи сторони захисту про відсутність у діях засудженого ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 356 ККУкраїни, як і доводи у касаційній скарзі потерпілого про наявність у діях ОСОБА_1 ознак складу злочинів, передбачених частинами

ст. 191 КК України, є безпідставними з огляду на таке.

За встановлених судом фактичних обставин, ОСОБА_1, будучи достеменно обізнаним у тому, що врожай належить ПСП АФ "Восток" в особі ОСОБА_2 самовільно, всупереч установленому законом порядку (за відсутності відповідного права) зібрав урожай, чим заподіяв зазначеному підприємству значної шкоди.

Правомірність таких дій ОСОБА_1 оспорювалась керівником вказаного підприємства ОСОБА_2, який звернувся до правоохоронних органів із заявою щодопритягненнядо відповідальності директора ПСП АФ "Союз" ОСОБА_1

Злочин, передбачений ст. 356 КК України, є злочином з матеріальним складом та є закінченим з моменту заподіяння самовільним вчиненням певних дій значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

Предметом зазначеного складу злочину є майно, зокрема, зібраний ОСОБА_1 урожай, належний ПСП АФ "Восток" в особі ОСОБА_2, про що ОСОБА_1 було достеменно відомо.

Законного права на збір урожаю в ОСОБА_1 не було, що підтверджено відсутністю в матеріалах кримінального провадження рішень депутатів Андріївської сільської ради, а також показаннями свідка ОСОБА_23 (голови сільської ради) про відсутність таких рішень депутатів чи сесії щодо збору урожаю.

Крім того, вищевказане майно засудженому ОСОБА_1 (засновникові ПСП АФ "Союз") ввірено не було, не перебувало в його безпосередньому віданні та він не мав права оперативного управління цим майном унаслідок службового становища, оскільки він як службова особа ПСП АФ "Союз" не мав жодного відношення до ПСП АФ "Восток".

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що дії засудженого ОСОБА_1 за ст. 396КК України правильно кваліфіковано, оскільки в них наявні всі беззаперечні ознаки вказаного складу злочину.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за ст. 356 КК України з огляду на відсутність заяви потерпілого ОСОБА_2 про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого вказаною нормою КК України (2341-14) , згідно зі ч. 4 ст. 26, ч. 1 ст. 478 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к, провадження № 13-28 кс 19), якщо потерпілий не подавав заяву про злочин, але до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження за злочином публічного обвинувачення беззастережно висловлювався про необхідність застосування щодо винного кримінально-правових заходів примусу, відповідне волевиявлення, зафіксоване у процесуальних документах, є достатньою підставою для здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення після зміни кваліфікації злочину.

У разі перекваліфікації судом діяння на злочин приватного обвинувачення позиція потерпілого про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за злочин публічного обвинувачення не може прирівнюватися до відмови від приватного обвинувачення і не є підставою для закриття кримінального провадження, регламентованою п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК.

Однак за результатами судового розгляду обвинувачення ОСОБА_1

за частинами 2, 3 ст. 191 КК України не знайшло свого підтвердження, натомість доведено його винуватість у вчиненні злочину передбаченого ст. 356 указаного Кодексу.

За таких обставин, з урахуванням позиції потерпілих, котрі не відмовились від застосування щодо обвинуваченого заходів кримінального характеру, суд правильно ухвалив обвинувальний вирок за ст. 356 КК України, визнавши ОСОБА_1 винним у вчиненні вказаного злочину.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, належним чином перевірив викладені у них доводи, що аналогічні наведеним у касаційних скаргах, обґрунтовано визнав їх безпідставними і ці висновки, з якими погоджується колегія суддів, належним чином мотивував у своєму рішенні.

Ухвала апеляційного суду в цій частині відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не встановила, тому касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисника Усенка Ю. Д. та потерпілого ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Проте з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення питання про стягнення матеріальної шкоди на користь ПСП АФ "Восток" погодитися не можна з огляду на таке.

У пункті1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 370 зазначеного Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За пунктом 3 ч. 1 ст. 91 КПКУкраїни вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.

Частиною 2 ст. 374 КПК України передбачено, що в разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а також мотиви його вирішення та положення закону, якими керувався суд.

Статтями 127, 128 цього Кодексу передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, шляхом її стягнення за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно доч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 22 цього Кодексу, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Цивільний позивач ПСП АФ"Восток" в особі ОСОБА_2, який звернувсядо суду із цивільним позовом у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1,посилаючись на положеннястатей 22, 1192 ЦК України, просив відшкодувати майнову шкоду відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи натих підставах, що з моменту вчинення ОСОБА_1 злочину пройшов тривалий час, вартість втраченого підприємством майна суттєво збільшилась, а тому обґрунтував свій позов саме вказаними положеннями ЦК України (435-15) .

Суд установив, що діями ОСОБА_1 було завдано матеріальної шкоди ПСП АФ "Восток" на загальну суму 61 784 грн з огляду на висновок експерта Запорізького науково-дослідного ескпертно-криміналістичного центру МВСУкраїни від 26 лютого 2016 року № 2682про ринкову вартість ярого ячменю в кількості 43,8 т (станом на 11 липня 2009 року) та насіння соняшнику в кількості 15,3 т (станом на 12 вересня 2009 року), зробленого за дорученням слідчого.

Тому суд, пославшись на положення ст. 1166 ЦК України, задовольнивчастково цивільний позов ПСП АФ "Восток" і стягнув61 784 грн із ОСОБА_1 на користь зазначеного підприємства у рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що місцевий суд усупереч вимогам

статей 128, 374 КПК України, а також положенням статей 22, 1192 ЦК України безпідставно не врахував реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи в суді, не дав оцінки доказам на підтвердження таких витрат і не навів у вироку мотивів, з яких не взяв їх до уваги.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і всупереч вимогам статей 370, 419 КПК України не здійснив належної перевірки доводів у апеляційній скарзі цивільного позивача, аналогічних наведеним у касаційній скарзі, не надав вичерпних та переконливих відповідей, не зазначив упостановленій ухвалі жодних мотивів, з яких визнав апеляційну скаргу цивільного позивачанеобґрунтованою, і положень закону, якими він керувався.