138/2008/14-к Про розбійний напад скоєний за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном та грошовими коштами, скоєний з проникненням до будинку потерпілих із погрозою застосувати та із застосуванням фізичного насильства, небезпечного для їх життя - 17.09.2019 Прийняття

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Вила Ярузькі Чернівецького району Вінницької області, без певного місця проживання, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 12 березня 2012 року

за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого 04 квітня 2014 року після відбуття строку покарання,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 червня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.

За цим вироком також засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 187 КК України, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржуються.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 100 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_1 у строк покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 05 червня 2015 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Початок строку відбування покарання прийнято обчислювати з 05 червня 2015 року.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 26 червня 2018 року змінив указаний вирок у частині призначення покарання. Постановив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.

У решті вирок районного суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 11 квітня

2014 року близько 02:00 за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, маючи умисел на вчинення розбійного нападу з метою заволодінням чужим майном, проникли до будинку АДРЕСА_1, належного ОСОБА_5, 1932 року народження, де зв`язали останнього та його дружину ОСОБА_8, 1937 року народження, погрожуючи при цьому застосувати фізичне насильство, небезпечне для їх життя, яке надалі застосував ОСОБА_1 до потерпілого ОСОБА_5 шляхом нанесення останньому кількох ударів кулаком по голові, заподіявши цим легких тілесних ушкоджень, після чого заволоділи грошовими коштами на суму 100 000 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він просить скасувати судові рішення щодо нього, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1

ст. 284 КПК України. Вважає, що його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, за який його засуджено, не доведено, оскільки доказів скоєння ним цього злочину, в матеріалах провадження немає. Вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені в ході судового розгляду, який, на думку ОСОБА_1, проведено неповно та однобічно. Зазначає, що деякі судові засідання в суді першої інстанції проводилися без участі обвинувачених та їх захисників. Також вважає, що суд апеляційної інстанції розглянув провадження незаконним складом суду, оскільки головуючий суддя Ващук В. П. вже брала участь у розгляді іншого кримінального провадження щодо нього.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу частково та, посилаючись на зазначені у ній порушення допущені судами першої та другої інстанції, просив скасувати постановлені щодо нього судові рішення та призначити новий розгляд провадження у суді першої інстанції.

Захисник Чаплинський Ю. М. підтримав касаційну скаргу засудженого зі зміненими вимогами та просив її задовольнити.

Захисник засудженої ОСОБА_4 - адвокат Варчук А. Б. вважав, що вимоги засудженого ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

У поданій касаційній скарзі засуджений, крім іншого, не погоджується зі встановленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, тоді як їх перевірки в силу статей 433, 438 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Разом із тим, як убачається з матеріалів провадження, висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з додержанням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі аналізу показань потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_5, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та даних, що містяться:

у протоколі прийняття заяви від ОСОБА_5 про вчинений злочин

від 11 квітня 2014 року; у протоколі огляду місця події з фототаблицею

від 11 квітня 2014 року; у протоколі від 13 квітня 2014 року про пред`явлення особи для впізнання, в ході якого потерпіла ОСОБА_8 впізнала ОСОБА_3 як одного з осіб, котрі 11 квітня 2014 року вчинили напад на неї та на її чоловіка; у рапорті заступника начальника сектору карного розшуку

від 11 квітня 2014 року, в якому вказується на виведення виявлених біля будинку потерпілих слідів взуття до будинку ОСОБА_4 ; у рапорті начальника ВКР Могилів-Подільського МВ УМВС України у Вінницькій області, в якому зазначається, що 12 квітня 2014 року о 05:00 ОСОБА_1 телефонував ОСОБА_3 (т. 2 а. с. 155); у протоколі від 17 квітня 2014 року про проведення слідчого експерименту, в ході якого ОСОБА_3 розповів та показав, як він разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вчиняли розбійний напад на ОСОБА_5 та його дружину; а також на підставі аналізу даних, що містяться у висновках судово-медичних експертиз та в інших наведених у вироку доказах.

Показання потерпілих та свідків є логічними та узгоджуються між собою, підтверджуються іншими належними доказами у кримінальному провадженні. Причин обмовляти потерпілою ОСОБА_8 засудженого ОСОБА_1 не було встановлено, а тому суд не мав підстав не довіряти показанням, які потерпіла надала суду.

Дослідивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що зібрані докази в сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення засудженим ОСОБА_1 нападу на ОСОБА_5 та ОСОБА_8, поєднаного з проникненням у їх житло з метою заволодіння майном останніх.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів додержання судом вимог статей 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці діяння, в касаційній скарзі не наведено.

Також у результаті перевірки матеріалів провадження не встановлено даних, які би підтверджували твердження засудженого про фальсифікацію доказів у кримінальному провадженні.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи у касаційній скарзі засудженого про допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме про проведення деяких судових засідань у суді першої інстанції без участі обвинувачених та їх захисників, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів провадження, розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 по суті пред`явленого їм обвинувачення проводився у Жмеринському міськрайонному суді Вінницької області за участю останніх та участю їх захисників.

05 листопада 2015 року під час судового розгляду кримінального провадження у Жмеринському міськрайонному суді Вінницької області ОСОБА_1 було тимчасово видалено із зали судових засідань, як порушника, в порядку передбаченого ст. 330 КПК України та цього ж дня було повернуто. При цьому розгляд кримінального провадження за відсутності ОСОБА_1 здійснено за участю його захисника Войткової-Головенко Ю. В.

Крім того, 10 листопада 2015 року ОСОБА_1 було ознайомлено зі звукозаписом судового засідання від 05 листопада 2015 року.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме порушень вимог пунктів 3, 4 частини 2 статті 412 КПК України, при перевірці матеріалів провадження, колегія суддів касаційного суду не встановила.

Також у ході перевірки матеріалів справи не підтвердились і доводи засудженого про незаконність складу суду, який розглядав справу в суді апеляційної інстанції.

Дійсно, як видно з матеріалів провадження, суддя, яка була головуючим у складі колегії суддів апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується засудженим, брала участь у розгляді апеляційних скарг на вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23 січня 2017 року щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 76 КПК України суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участь у цьому ж провадженні в судах першої та касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.

Таким чином, оскільки головуючий суддя Ващук В. П. брала участь у апеляційному розгляді іншого кримінального провадженні щодо

ОСОБА_1, то доводи засудженого про незаконність складу апеляційного суду є безпідставними.

Як убачається з матеріалів провадження та технічного запису судового засідання Апеляційного суду Вінницької області від 26 червня 2018 року, ОСОБА_1 та його захисник відмовилися від апеляційних вимог, зазначених в апеляційній скарзі засудженого, та просили лише пом`якшити призначене ОСОБА_1 покарання.

При цьому ОСОБА_1 повністю визнав себе винуватим у вчиненні злочину, за який його засуджено, та щиро розкаявся у вчиненому.

Апеляційний суд, ураховуючи позицію засудженого ОСОБА_1 та його захисника, призначив останньому покарання відповідно до вимог закону в межах санкції статті, яка передбачає вчинення злочину, за який його було засуджено. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання несправедливим, через його суворість чи підстав для його пом`якшення колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегія суддів не встановила, а тому підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.