Постанова
Іменем України
12 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 552/7761/17
провадження № 51-1318 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Пономарьової М.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170020002161, за обвинуваченням
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Полтави від 04 квітня 2018 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 грн., без позбавленням права керувати транспортними засобами.
Цивільні позови потерпілих задоволено частково.
Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 17 077,40 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 1 500 грн у рахунок понесених витрат на правову допомогу, 211,20 грн у рахунок відшкодування судового збору.
Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_2 4 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 300 грн у рахунок понесених витрат на правову допомогу.
Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 25 серпня 2017 року близько 06:30, на проїжджій частині неподалік автостанції "Полтава-3", що на вул. Зіньківській, 6-Б у м. Полтаві, керуючи автомобілем ГАЗ 330202-01 СПГ (вантажний фургон) д.н.з. НОМЕР_1, виконуючи поворот ліворуч, не переконався у безпечності свого маневру та у тому, що зміна напрямку руху не створить перешкод або небезпеку іншим учасникам дорожнього руху, в результаті чого допустив зіткнення із мотоциклом КМЗ 650 д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, який рухався у попутному напрямку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла КМЗ 650 д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажир мотоцикла ОСОБА_2 - легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Вирок місцевого суду в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_1 змінено.
Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпілі ставлять питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Зазначають, що апеляційний суд безпідставно відмовив їм у задоволенні клопотань про витребування документів та доказів, чим порушив принцип змагальності. Вказують про необхідність залучення в якості цивільного відповідача ОСОБА_4 як власника транспортного засобу та роботодавця ОСОБА_3 Просять позбавити засудженого ОСОБА_3 права керувати транспортними засобами, оскільки він систематично порушує правила дорожнього руху, у результаті чого неодноразово притягувався як до адміністративної відповідальності, так і до кримінальної відповідальності. Вважають, що незастосування до ОСОБА_3 вказаного додаткового покарання не сприятиме його виправленню, перевихованню та попередженню вчинення нових злочинів. Наголошують, що засуджений умисно ухиляється від сплати збитків за власні злочинні дії, та по теперішній час не відшкодував заподіяну шкоду. Крім того зазначають, що судами необґрунтовано визнано обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, його щире каяття та сприяння розкриттю злочину, що спростовується поясненнями самого засудженого. Також судами безпідставно не враховано такі обставини, що обтяжують покарання засудженому, як повторність вчинення злочину, тяжкі наслідки, та вчинення злочину щодо осіб похилого віку. Разом з тим, вважають безпідставною мотивацію суду щодо незастосування до ОСОБА_3 додаткового покарання, оскільки останній є водієм, враховуючи, що вказаний факт спростовується матеріалами кримінального провадження. Також вказують про безпідставність посилань суду про позитивну характеристику засудженого, оскільки матеріали провадження такої не містять.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу потерпілих не надходило.
У судовому засіданні прокурор частково підтримала касаційну скаргу потерпілих, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_3
Такий висновок суд зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до вимог процесуального законодавства.
Кваліфікація дій ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, є правильною та у касаційних скаргах потерпілими не оспорюється.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_3, призначаючи йому покарання у виді штрафу виходив з того, що засуджений вчинив злочин невеликої тяжкості, до кримінальної відповідальності притягується вперше. При цьому суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_3 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, враховуючи, що останній до адміністративної відповідальності не притягувався за порушення правил дорожнього руху, в момент дорожньо-транспортної пригоди у нетверезому стані не перебував, а також враховано, що ОСОБА_3 має можливість влаштуватися на роботу водієм, що, зокрема, є його єдиним джерелом доходу.
Обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, судом визнано щире каяття та сприяння у встановленні істини у справі. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.
З такими висновками місцевого суду погодився суд апеляційної інстанції, та під час перевірки вироку суду в порядку апеляційної процедури підстав для позбавлення ОСОБА_3 права керувати транспортними засобами не знайшов.
При цьому, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції зазначили, що матеріали кримінального провадження не містять жодних даних про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної чи кримінальної відповідальності, у тому числі і за порушення правил безпеки дорожнього руху.
Таких відомостей не здобуто також і в ході перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції, а тому доводи касаційної скарги потерпілих у цій частині колегія суддів вважає безпідставними.
При цьому, на думку колегії суддів, призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 і попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України.
З огляду на вимоги ст. 50 КК України призначене судом покарання узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Таким чином, з урахуванням особи засудженого, обставин, що впливають на покарання (пом`якшуючих та обтяжуючих), у тому числі й тих, про які потерпілі вказують у своїй касаційній скарзі, не вбачається підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_3 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами явно несправедливим.
Разом з тим, слушними є доводи потерпілих про безпідставність посилання судів обох інстанцій про позитивні характеристики засудженого ОСОБА_5 Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено відсутність таких характеристик, однак, на переконання колегії суддів, цей факт в цілому не впливає на законність та обґрунтованість постановлених судових рішень та правильність призначеного покарання.
Доводи касаційної скарги потерпілих про відмову у залученні в якості цивільного відповідача ОСОБА_4 як власника транспортного засобу та роботодавця ОСОБА_3, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
В ході розгляду кримінального провадження потерпілі наголошували, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існують трудові відносини, а тому відповідальність в частині відшкодування позовних вимог має бути солідарною. Такої ж позиції потерпілі притримуються і в касаційній скарзі, з цих підстав вважають, що цивільний позов розв`язаний судами не правильно.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 керував належним ОСОБА_4 автомобілем на підставі усної домовленості. При цьому у судовому засіданні обидва заперечували наявність між ними трудових відносин. У свою чергу потерпілими не надано ніяких доказів на підтвердження вказаного факту. Таким чином, суди дійшли висновку, що питання про відшкодування заподіяної шкоди потерпілим має вирішуватись виключно в межах відповідальності обвинуваченого ОСОБА_3 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, та вважає доводи потерпілих у цій частині такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Твердження потерпілих в касаційній скарзі про невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України колегія суддів вважає безпідставними. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу потерпілих, всебічно та повно перевірив всі її доводи та надав на них вичерпну відповідь, з наведенням докладних мотивів прийняв правильне рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України і колегія суддів погоджується з наведеними у ній висновками.
При цьому будь-яких процесуальних порушень розгляду клопотань учасників судового провадження судом касаційної інстанції не встановлено, як і не встановлено порушення принципу змагальності, про що потерпілі зазначають у своїй касаційній скарзі.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу потерпілих слід залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2019 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
В.К. Маринич Н.О. Марчук В.П. Огурецький