127/13708/18 Про порушення ПДР, скоєння наїзду на пішохода, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості - 12.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12018020010001618, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - 14 жовтня 2009 року вироком Ленінського районного суду м. Вінниці за ч. 2 ст. 307, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією майна;

24 липня 2013 року умовно-достроково звільнений з невідбутим строком покарання 10 місяців 6 днів,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня

2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців із покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 23 квітня 2018 року приблизно о 13:10, керуючи технічно справним автомобілем марки "Volkswagen Passat", номерний знак Республіки Польща НОМЕР_1, виїжджаючи з прибудинкової території на вулиці Талаліхіна у м. Вінниці в напрямку вулиці Стрілецької, не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу аж до зупинки автомобіля в момент об`єктивної появи в полі його зору пішохода ОСОБА_2, який рухався в попутному напрямку, внаслідок чого, з необережності, не вибравши безпечного інтервалу, допустив наїзд на останнього.

Внаслідок даної події ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи № 365а від 24 травня 2018 року, в ситуації, яка склалася, водій автомобіля "Volkswagen Passat" ОСОБА_1 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом виконання вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України. Відтак, в діях водія автомобіля "Volkswagen Passat" ОСОБА_1 . вбачається невідповідність дій вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Свої доводи мотивує тим, що апеляційний суд безпідставно не застосував до засудженого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що призвело до м`якості призначеного покарання. Також стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам

ст. ст. 370, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу прокурора засуджений Біланчук О.В. просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за обставин, зазначених у вироку, кваліфікація його дій та призначення покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Водночас доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі щодо незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необґрунтованими з огляду на таке.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурором фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення "інші обставини справи", або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

З мотивувальної частині вироку місцевого суду слідує, що при призначені ОСОБА_1 основного покарання і звільненні від відбування призначеного покарання з випробуванням та вирішенні питання щодо непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд врахував характер та тяжкість вчиненого злочину, його суспільну небезпеку те, що по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, дані про його особу, зокрема наявність на утриманні неповнолітньої доньки, те, що засуджений перебуває на диспансерному наркологічному обліку, його стан здоров`я, зокрема те, що засуджений є інвалідом третьої групи та перебуває на стаціонарному лікуванні в КЗ "Вінницький обласний клінічний центр боротьби зі СНІДом", позитивну характеристику за місцем його проживання, а також досудову доповідь органу пробації та те, що засуджений повністю визнав вину, відшкодував потерпілому завдану шкоду, дані про відсутність у потерпілого ОСОБА_2 будь-яких претензій до засудженого. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції зробив правильний висновок про можливість не призначати засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Доводи прокурора з приводу безпідставного незастосування до ОСОБА_1 такого додаткового покарання ретельно перевірив апеляційний суд і в межах своїх повноважень у порядку, визначеному ст. 404 КПК України, для спростування цих доводів навів у своїй ухвалі відповідні аргументи з дотриманням вимог ст. 419 КПК України. Зокрема, суд зазначив, що засуджений добровільно відшкодував потерпілому завдану шкоду, а також те, що

ОСОБА_1 потребує постійного користування транспортним засобом, оскільки є інвалідом третьої групи та має численні хвороби і йому необхідно регулярно відвідувати медичні заклади для отримання відповідної допомоги. З урахуванням указаних обставин, даних про особу засудженого, його ставлення до вчиненого, поведінки після вчинення злочину суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначення ОСОБА_1 покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами - відповідає його особі та обставинам вчиненого ним злочину.

При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що встановлені у кримінальному провадженні обставини, які характеризують особу засудженого, були враховані місцевим судом при застосуванні покарання, а тому не є безумовною підставою для застосування додаткового виду покарання, виходячи із принципу судової дискреції.З указаними висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Таким чином, покарання призначене ОСОБА_1 є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Переконливих доводів про необхідність призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у касаційній скарзі прокурора не наведено.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а ухвала апеляційного суду - без зміни.