127/2303/16-к Про керування автомобілем у стані наркотичного сп`яніння, що стало причиною втрати керування та зіткнення автомобіля із будинком, внаслідок чого два пасажири автомобіля загинули від отриманих тілесних ушкоджень - 11.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_1 - адвоката Дідиченка Олега Олександровича, захисника ОСОБА_1 - адвоката Якименка Олега Володимировича на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року у кримінальному провадженні № 12015020000000229 щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниці, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисників Дідиченка О.О. та Якименка О.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишені без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року - без змін.

Згідно з вироком суду 12 червня 2015 року близько 03 год 10 хв, водій ОСОБА_1, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем "OPEL ASTRA OTGF69", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись в темну пору доби по вул. Київській у м. Вінниці в напрямку вул. Фрунзе, не врахував дорожню обстановку, не обрав в установлених межах безпечної швидкості руху, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечно та не створить перешкод для руху або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого в районі будинку № 34 по вулиці Київській допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїзної частини, де зіткнувся із бетонним парапетом, сходами та парканом вищевказаного будинку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_4, 1993 року народження, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 491 від 03 липня 2015 року, отримав небезпечні для життя тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Пасажир цього ж автомобіля ОСОБА_5, 1996 року народження, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 492 від 13 липня 2015 року, отримав небезпечні для життя тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 2.9 (а), 10.1, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв`язку з наслідками у вигляді смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах, аналогічних за своїм змістом, засуджений ОСОБА_1 та його захисник Дідиченко О.О. просять вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року скасувати з підстав невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог вказують, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення не підтверджується доказами, які містять матеріали кримінального провадження. Так, на думку скаржників, ушкодження, отримані засудженим у ході дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), характерні для особи, яка перебувала на передньому місці пасажира, а не водія, як встановлено у судових рішеннях. Вказують на це і показання свідків, механізм пошкодження деталей автомобіля та сліди злочину.

Поміж іншого, у матеріалах кримінального провадження відсутній звукозапис судового засідання від 28 лютого 2017 року, що, на думку засудженого та його захисника, є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Вищезазначені доводи, які були вказані в апеляційних скаргах сторони захисту, залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції та належним чином розглянуті не були, а тому ухвала апеляційного суду вимогам статей 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) не відповідає.

У касаційній скарзі адвокат Якименко О.О. не погоджується із судовими рішеннями постановленими відносно ОСОБА_1, порушує питання про їх скасування та закриття кримінального провадження з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Обґрунтовуючи викладені вимоги, захисник, окрім доводів, аналогічних наведеним у касаційній скарзі засудженого, стверджує, що у стані наркотичного сп`яніння у момент вчинення кримінального правопорушення його підзахисний не перебував. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що докази покладені в основу обвинувального вироку відносно ОСОБА_1 містять суперечності, та, порушуючи вимоги статті 404 КПК судового слідства не провів, а тому ухвала апеляційного суду вимогам статті 419 цього Кодексу не відповідає.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційних скарг та стверджувала, що вина ОСОБА_1 доведена сукупністю належно оцінених доказів у справі.

Засуджений ОСОБА_1 підтримав вимоги своєї касаційної скарги та касаційних скарг своїх захисників, просить їх задовольнити і скасувати судові рішення.

Захисники Дідиченко О.О. та Якименко О.В. наполягали на задоволенні своїх касаційних скарг у повному обсязі та просили судові рішення, постановлені відносно ОСОБА_1 скасувати.

Потерпіла ОСОБА_2 у письмових запереченнях, поданих на адресу Суду, вважає, що вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року та ухвала Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року прийняті з неухильним дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити їх без змін. В судовому засіданні потерпіла підтримала свою позицію.

Представник потерпілої заперечував проти задоволення касаційних скарг та стверджував, що вина ОСОБА_1 доведена сукупність належно оцінених доказів у справі. Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року та ухвала Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року є законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційних скаргах, чи були додержані судами першої і апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають:

"2. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи".

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Крім того, законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Зазначене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відповідно до частини 5 статті 9 КПК повинна враховуватися при застосуванні кримінального процесуального законодавства України.

Так, ЄСПЛ вважає, що доведення "поза розумним сумнівом"відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються при визначенні кримінальної відповідальності і має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення по справах "Козинець проти України", "Авшар проти Туреччини", "Севтап Везнедароглу проти Туреччини").

Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений та його захисники вказують, у тому числі, на неповноту судового розгляду та не погоджуються із встановленими у судових рішеннях фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі статтею 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 286 КК, ґрунтується на доказах, що містять матеріали справи, належним чином оціненими судами попередніх інстанцій у їх взаємозв`язку.

Зокрема, в основу обвинувального вироку суду покладено показання свідка, ОСОБА_6, який у судовому засіданні пояснив, що є власником автомобіля "Опель", який потрапив у ДТП. 12 червня 2015 року вказаний автомобіль ввірив засудженому ОСОБА_1, оскільки перебував у стані алкогольного сп`яніння, який, за домовленістю із власником, повинен був чекати його біля будинку по вулиці Островського у місті Вінниці.

Належно оцінені судом показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, які були першими очевидцями наслідків ДТП, та свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які, надали пояснення щодо досліджуваних обставин справи судом та, поміж іншого, зазначили, що особисто чули від засудженого про його перебування за кермом автомобіля у момент вчинення кримінального правопорушення, однак, після того як ОСОБА_1 дізнався про смерть одного з потерпілих, почав запевняти, що автомобілем не керував.

Показання свідків узгоджуються з даними висновку комплексної судово-медичної, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №226/266а-к від 05 жовтня 2015 року, а також наданими у судовому засіданні поясненнями експертів ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які наполягали на описаному ними у експертному висновку механізмі отримання ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 тілесних ушкоджень.

Поміж показань потерпілих, свідків та висновків експертів, вина засудженого підтверджується даними протоколів огляду місця події від 12 червня 2015 року, огляду транспортного засобу від 16 червня 2015 року, додаткового огляду транспортного засобу від 17 червня 2016 року, огляду трупів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та освідування Заболотного О.В.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисників Дідиченка О.О. та Якименка О.В., ретельно перевірив зазначені у скаргах доводи, аналогічні доводам їх касаційних скарг, дав на них вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими, при цьому належним чином умотивував своє рішення відповідно до вимог статті 419 цього Кодексу, з чим погоджується і колегія суддів.

Зокрема, апеляційним судом належним чином перевірені та спростовані доводи сторони захисту щодо можливих версій подій 12 червня 2015 року та обставин вчинення кримінального правопорушення.

Як зазначено апеляційним судом, посилання у апеляційних скаргах на перебування засудженого у момент вчинення ДТП на місці переднього пасажира, з огляду на показання свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, які свідчили, що бачили засудженого з правої сторони від автомобіля, а також характер, отриманих ОСОБА_1, тілесних ушкоджень, є необґрунтованими та вибірковими, враховуючи наступне.

Твердження вищезазначених осіб щодо місця перебування засудженого у різних місцях після вчинення ДТП, не можуть вказувати на те, що останній автомобілем не керував, оскільки з аналізу показань свідків вбачається, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості рухатися після згаданих обставин та змінювати місце свого розташування.

Спростовують твердження сторони захисту щодо перебування засудженого на передньому місці пасажира дані висновку комплексної судово-медичної, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №226/266а-к від 05 жовтня 2015 року, відповідно до якого характеристики тілесних ушкоджень у ОСОБА_1, наявність його крові на верхній частині дверної рамки водійських дверей автомобіля (висновок експерта №368 від 20 липня 2015 року), свідчать про перебування засудженого на місці водія транспортного засобу, який в момент первинного удару задньо-лівою частиною автомобіля об бетонний стовп був переміщений назовні через розбите скло водійських дверей та в подальшому перебував з правої сторони від автомобіля.

Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції експерт ОСОБА_13, стверджував, що перебування засудженого на місці водія, з огляду на його фіксування подушкою безпеки в момент зіткнення, пояснює мінімізованість ушкоджень водія у порівнянні з пасажирами автомобіля, наполягав, що рульова колонка та консоль були пошкоджені пасажиром переднього сидіння, який був викинутий з автомобіля з права наліво у бік водія.

Твердження сторони захисту щодо неповноти відеозаписів допиту експертів, які були досліджені в суді апеляційної інстанції, з огляду на відсутність останніх декількох хвилин допиту кожного із вказаних осіб на електронному носії, не визнані апеляційним судом істотним порушенням норм КПК (4651-17) .

Як вірно роз`яснено апеляційним судом, при вирішенні питання про те, чи було порушення повноти фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів істотним і таким, що може потягнути за собою наслідки, визначені пунктом 7 частини 2 статті 412 КПК, необхідно зважати на обсяг інформації, відсутньої на технічному носії, та значимість тих процесуальних дій, які проводились у судовому засіданні і мали стати "інформативною основою" ухваленого судового рішення, але інформація про них виявилась відсутньою на технічному носії, а тому відсутність незначного фрагменту на технічному носії, який не впливає на з`ясування істотних для судового розгляду обставин не є істотним. Наведене узгоджується із положеннями, викладеними у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року № 5-1кс(15)16.

Твердження захисника, викладені ним у поданій касаційній скарзі, про те, що засуджений у стані наркотичного сп`яніння на момент вчинення кримінального правопорушення не перебував, є безпідставними та спростовується висновком судово-медичної експертизи №1468 від 26 червня 2015 року, згідно якої у крові ОСОБА_1 виявлено залишки канабіноїдів, які відносяться до наркотичних речовин.

Необґрунтованими колегія суддів вважає і доводи касаційних скарг щодо порушення апеляційним судом вимог КПК (4651-17) , з огляду на не проведення повторного дослідження доказів, як на тому наполягала сторона захисту.

Відповідно до частини 3 статті 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або ж якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Зі змісту вказаних положень вбачається, що умовою повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції, які вже розглядались у суді першої інстанції, є їх неповне дослідження або допущенні порушення під час такого дослідження.

З ухвали Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, клопотання захисників Дідиченка О.О. та Якименка О.В. про повторне дослідження доказів обґрунтовано їх незгодою з оцінкою показань свідків у кримінальному провадженні, наданою їм місцевим судом, що не є підставою для задоволення такого клопотання, а неповне дослідження деяких письмових доказів, як встановлено судом, обумовлювалося беззаперечною згодою всіх учасників судового провадження.

Наведене свідчить, що клопотання захисників не містили підстав, які відповідно до кримінального процесуального закону передбачають необхідність проведення повторного дослідження доказів, а лише свідчили про незгоду з їх оцінкою, наданою судом першої інстанції. Тому відмова апеляційним судом у задоволенні клопотань є виправданою та ґрунтується на законі.

Правильність такого рішення підтверджується й тим, що воно відповідає правовим позиціям, висловленим Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2017 року у справі № 5-465кс(15)16, про те, що у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то останньому не потрібно знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити докази, в тому числі прослухати запис судового засідання в суді першої інстанції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені статтею 412 КПК, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.

З огляду на викладене доводи засудженого та його захисників є необґрунтованими, а тому в задоволенні їх касаційних скарг слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, його захисників Дідиченка Олега Олександровича, Якименка Олега Володимировича залишити без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2019 року - без зміни.