472/41/18 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, скоєне під час сварки трьох осіб - 11.09.2019 Прийняття

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016240130000244 щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ) раніше не судимої,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки с. Великий Митник Хмільницького району Вінницької області, проживаючої в АДРЕСА_3, раніше не судимої,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки та жительки АДРЕСА_3, зареєстрованої в

АДРЕСА_2 ), раніше не судимої,

за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 на вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2018 року засуджено:

ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн;

ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн;

ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 125 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн;

Також вказаним вироком частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 та ухвалено стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3

по 2000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вироком суду встановлено, що 01 серпня 2017 року близько 14:00

між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та потерпілою ОСОБА_4 виникла сварка на пасовищі в с. Степанівка Веселинівського району Миколаївської області. В ході сварки ОСОБА_1 умисно з метою спричинення тілесних ушкоджень завдала не менше трьох ударів дерев`яною палицею по лівій нозі ОСОБА_4,

в результаті чого заподіяла їй легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Крім того, під час сварки ОСОБА_2 штовхнула ОСОБА_4 на землю

та умисно завдала потерпілій один удар дерев`яною палицею в груди зліва,

у результаті чого та отримала крововилив у ділянці лівої молочної залози,

який відноситься до легкого тілесного ушкодження. В цей момент ОСОБА_3 умисно з метою спричинення тілесних ушкоджень завдала один удар дерев`яною палицею в груди потерпілій зліва, в результаті чого спричинила легке тілесне ушкодження у вигляді крововиливу.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 4 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу потерпілої - без задоволення.

Викладені у касаційній скарзі вимоги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Посилаючись на невідповідність призначеного засудженим покарання через м`якість, потерпіла ОСОБА_4 вказує, що суд не врахував обставин, що обтяжують покарання,

а саме вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та вчинення злочину щодо особи похилого віку. Також вказує на необхідність зміни вироку в частині вирішення цивільного позову.

Крім того, зі змісту касаційної скарги потерпілої вбачається, що вона вказує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

У поданих запереченнях захисник засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 . - Нестер С.В. висловивсяпроти задоволення касаційної скарги потерпілої, вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області

від 28 листопада 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду

від 04 квітня 2019 року вважав законними та обґрунтованими. Засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали заяви, у яких підтримали заперечення

свого захисника та просили судове засідання проводити за їх відсутності.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, колегія суддів дійшла такого висновку.

За змістом ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) )

суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи потерпілої ОСОБА_4 щодо неповноти судового розгляду, нез`ясування

та неврахування всіх обставин вчинення злочину, невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження відповідно ст. 438 КПК

не є предметом перевірки в касаційному провадженні.

Докази, на яких ґрунтується обвинувачення, отримано в порядку, визначеному КПК (4651-17) , вони були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву

в законності їх отримання. Переконливих аргументів, а також доводів, які би свідчили

про істотне порушення судом приписів ст. 94 цього Кодексу, у касаційній скарзі потерпілою не наведено.

Що стосується невизнання судом обставинами, які обтяжують покарання, вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК)та щодо особи похилого віку (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК), то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до ст. 337 КПКсудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно

до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Як зазначено у п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 ч. 1 ст. 91 КПКобставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність

або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі ст. 92 КПКпокладається

на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування при формулюванні пред`явленого обвинувачення, яке в подальшому місцевий суд визнав доведеним, не інкримінував ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та щодо особи похилого віку.

Цих обставин також не було зазначено в обвинувальному акті як таких,

що обтяжують покарання, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК.

Суд апеляційної інстанції перевірив доводи потерпілої щодо неврахування обставин, які обтяжують покарання, та дійшов правильного висновку про їх безпідставність.

На думку колегії суддів, визнання цих обставин відповідно до пунктів 2, 6 ч. 1

ст. 67 ККтакими, що обтяжують покарання, не узгоджується з положеннями

Колегія суддів також дійшла висновку, що місцевий суд відповідно до вимог

ст. 65 ККправильно з урахуванням усіх обставин кримінального провадження

та осіб засуджених визначив засудженим вид і розмір покарання, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення й попередження вчинення нових злочинів.

Так, суд у вироку зазначив, що обставин, які б обтяжували покарання, не встановлено.

Разом з тим, обираючи покарання, необхідне та достатнє для виправлення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та попередження нових злочинів,

суд врахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, особи винних

та обґрунтовано взяв до уваги інші обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_1 позитивно характеризується, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра. Також врахував відсутність обставин, які обтяжують покарання, а обставиною, що його пом`якшує, суд визнав перебування на її утриманні неповнолітньої дочки.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд врахував її позитивну характеристику,

те, що вона раніше не притягалася до кримінальної відповідальності, не перебуває на спеціальних обліках. Обставин, що обтяжують чи пом`якшують покарання,

суд не встановив.

Щодо призначення покарання ОСОБА_3, то суд врахував, що вона раніше

не притягалася до кримінальної відповідальності, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра, позитивно характеризується. Як обставину, що пом`якшує покарання, суд визнав наявність на її утриманні неповнолітнього сина.

Усупереч твердженням потерпілої у касаційній скарзі суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність установлення місцевим судом фактичних обставин справи, правової кваліфікації та призначення покарання, надав відповіді

на всі доводи, наведені в апеляційній скарзі потерпілої та її захисника, й обґрунтовано залишив її в цій частині без задоволення, достатньо мотивувавши своє рішення.

Отже, наведені в касаційній скарзі потерпілої мотиви щодо незгоди із судовими рішеннями не містять переконливих доводів про явну невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особам обвинувачених, що за своїм видом та розміром є несправедливим через м`якість,

які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, про постановлення рішень

з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Ухвала апеляційного суду в цій частині відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були

безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.

Водночас, з матеріалів кримінального провадження встановлено, що слушними

є доводи потерпілої ОСОБА_4 про неналежний розгляд заявленого нею цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 129 КПК ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру,

суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. А на вимогу ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України(далі - ЦК)суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних

та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини,

які мають істотне значення. При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Так, суд першої інстанції, вирішуючи питання про відшкодування за цивільним позовом потерпілої ОСОБА_4, виходив з доведеності винуватості обвинувачених в інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях.

Проте, зазначивши про часткове задоволення позовних вимог потерпілої,

суд належно не перевірив твердження ОСОБА_4 про завдання їй моральної шкоди в розмірі, на якому вона наполягала, не вмотивував, з яких підстав він виходив

при частковому задоволенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди, та не навів жодного належного обґрунтування такого рішення. Крім того,

суд не навів переконливих мотивів щодо вирішення питання про стягнення моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_4 з обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 2000 грн з кожної з огляду на те, що засуджені діяли не в співучасті, а кожна окремо вчинили різні злочини. Моральна шкода

не є наслідком їх спільних дій, кожна із засуджених вчинила самостійні

дії, що призвели до різних наслідків, різного ступеня тяжкості, заподіяні ними ушкодження мають різну локалізацію на тілі потерпілої та, імовірно, призвели

до різного характеру та обсягу страждань потерпілої.

Суд апеляційної інстанції не врахував вищезазначеного, належним чином не проаналізував наведених положень закону та доводів потерпілої щодо необхідності стягнення на її користь моральної шкоди в межах висунутих вимог та дійшов необґрунтованого висновку, що місцевий суд ухвалив правильне рішення.

Апеляційний суд зазначив, що визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції відповідно до положень ч. 3 ст. 23 ЦК, в повному обсязі врахував характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань потерпілої, ступінь вини обвинувачених, а також обставини, за яких було вчинено злочини. Розмір відшкодування визначено з дотриманням вимог розумності

і справедливості.

Колегія суддів не має законних підстав вважати наведені апеляційним судом мотиви обґрунтованими та переконливими, оскільки вони мають характер загальних неконкретизованих міркувань.

Таким чином, апеляційний суд у цій частині не дотримався вимог ч. 2 ст. 419 КПК, згідно з якою при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

За таких обставин судові рішення в частині вирішення цивільного позову

як такі, що постановлені з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції

у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про розмір відшкодування, як загальний, так і той, що підлягає стягненню з кожної засудженої, є обґрунтованими, оскільки ці питання пов`язані з необхідністю дослідження відповідних доказів, однак з огляду на процесуальні обмеження, передбачені ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції такими повноваженнями не наділений, а тому зазначені питання підлягають вирішенню місцевим судом під час нового розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, суд

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 скасувати в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_4, призначити у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції