Постанова
іменем України
10 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 725/193/17
провадження № 51- 4014 км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Парусова А.М.,
захисника Бєжанової А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 18 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260020001336, щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Обнінськ Калузької області РФ, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 6 вересня 2016 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі до набрання вироком законної сили.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався за ч. 1
ст. 115 КК, тобто у вчиненні умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, за таких обставин.
Так, 5 вересня 2016 року приблизно о 20 годині 30 хвилин ОСОБА_1, знаходячись напроти будинку АДРЕСА_2, на ґрунті неприязних стосунків, що виникли раптово, під час сварки схопив потерпілого ОСОБА_2 однією рукою за волосся, а кулаком іншої руки наносив йому удари в ділянку голови та інших частин тіла, після чого тягнув його утримуючи рукою за волосся через проїжджу частину вул. Української і одночасно вільною рукою наносив удари по обличчю та різним частинам тіла потерпілого та, перебуваючи на середині проїжджої частини вул. Української, різко потягнув за волосся ОСОБА_2, прискоривши рух його тіла на себе, від чого потерпілий впав, ударившись головою об бордюр.
Від наведених активних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження, які виникли незадовго до моменту настання смерті від не менш як 17-ти разової травмуючої дії твердих тупих предметів або при ударах об інші тверді тупі предмети і відносяться до легких тілесних ушкоджень та в причинному зв`язку із фактом настання смерті ОСОБА_2 не перебувають.
Також ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді вивиху другого шийного хребця з розривом зв`язок, ушкодженням стовбура мозку, що призвели до набряку та набухання речовини головного мозку, набряку м`яких мозкових оболонок спинного мозку та розвитку субдурального крововиливу, які є несумісними із життям, від яких ОСОБА_2 помер на місці.
Судом першої інстанції дії ОСОБА_1 перекваліфіковано на ч. 1 ст. 119 КК, при цьому зазначено, що в діях останнього відсутній склад інкримінованого йому слідством кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.115 КК, оскільки прямого чи непрямого умислу на позбавлення життя ОСОБА_2 у ОСОБА_1 не було.
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 18 грудня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі з доповненнями прокурор посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції у своєму рішенні лише описав показання свідка ОСОБА_3, однак при наявності суперечностей у показаннях останнього та свідка ОСОБА_4 щодо падіння потерпілого й обвинуваченого на проїжджу частину не зазначив, чому взяв до уваги показання ОСОБА_4 і відкинув показання ОСОБА_3 . Також вказує, що судом першої інстанції за відсутності у висновках експертиз чітких відповідей на постановлені питання та чітких роз`яснень під час допиту в судовому засіданні лікаря судово-медичного експерта, яка проводила зазначені судово-медичні експертизи, безпричинно відмовлено у призначенні комісійної судово-медичної експертизи. Крім того, зазначає, що всупереч вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд в своїх рішеннях не сформулював, з посиланням на встановлені під час судового розгляду обставини, обвинувачення дій ОСОБА_1, яке б відповідало диспозиції ч. 1 ст. 119 КК. Також вказує, що апеляційним судом було призначено комісійну судово-медичну експертизу, але не надано належної правової оцінки вказаному висновку із сукупністю інших доказів. Окрім того, вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам
ст. 419 КПК, оскільки в ній не зазначено підстави, через які апеляційна скарга прокурора визнана необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Парусов А.М. підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити.
Захисник Бєжанова А.В. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги прокурора і просила судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурораПарусова А.М. та захисника Бєжанової А.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, згідно зі ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Відповідно дост. ст. 370 КПК судове рішення суду апеляційної інстанції повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею ст. 91 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК).
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Разом з тим, вказаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції при ухваленні вироку не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, тобто в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині.
Суд першої інстанції, перекваліфікувавши дії ОСОБА_1 на ч. 1 ст.119 КК, дійшов висновку про те, що він вчинив вбивство через необережність.
При цьому суд встановив, що в діях ОСОБА_1 відсутній як прямий, так і не прямий умисел на позбавлення життя ОСОБА_2 та, пославшись на показання свідків, обвинуваченого і дані висновків судово-медичних експертиз, зазначив, що під час бійки між ОСОБА_1 і потерпілим вони завдавали один одному удари, а відповідно до висновку судово-медичного експерта дії ОСОБА_1 не перебували у причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_2 .
Крім того, суд вибірково послався на окремі обставини вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, при цьому не навівши обґрунтованих підстав та не надавши відповідної оцінки доказам сторони обвинувачення наданих на підтвердження винуватості ОСОБА_1 в умисному вбивстві ОСОБА_2 .
Так, суд першої інстанції не проаналізував та не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_1 тримав ОСОБА_2 за волосся а вільною рукою наносив йому удари по різних частинах тіла і голові, потім тягнув потерпілого по проїжджій частині; свідка ОСОБА_3, який був очевидцем того, як ОСОБА_1 завдав потерпілому удар ногою по тулубу, потім накрутив на ліву руку його волосся, а правою рукою бив по обличчю і тулубу ОСОБА_2, а також зазначав, що він не бачив, щоб при падінні потерпілий ударився головою об бордюр; свідка ОСОБА_4, який показав, що бачив як ОСОБА_1 тримаючи потерпілого за волосся, наносив йому удари по різних частинах тіла і голові, після цих ударів потерпілий впав на асфальт.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи удари, які наносив ОСОБА_1, спричинили ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження, а виявлені у обвинуваченого тілесні ушкодження свідчать про наявність протиправних дій як з боку ОСОБА_1, так із боку ОСОБА_2, смерть потерпілого настала не від безпосереднього цілеспрямованого удару в життєво важливі органи, а в наслідок тілесних ушкоджень, що були отримані під час падіння, що свідчить про відсутність умислу в діях ОСОБА_1 на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_2 .
Проте, судом першої інстанції не взято до уваги, що згідно з висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_2 були заподіянні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, які могли утворитися від дії тупих предметів або ударів об такі, які знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з фактом настання смерті.
Поряд з тим, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 374 КПК, не навів у вироку формулювання обвинувачення за ст. 119 КК, яке визнав доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.
Таким чином, судом першої інстанції не дотримано вимог ст. 94 КПК щодо всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, а також оцінки сукупності зібраних доказів із точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу з наведенням відповідного мотивування про те, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 119 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Однак, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, на вказані порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону уваги не звернувта їх не виправив, не перевірив належним чином відповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а лише коротко перерахував докази, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК, не перевіривши їх та не проаналізувавши.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підставі ухвали апеляційного суду була призначена комісійна судово-медична експертиза, в якій зокрема, ставилось питання про локалізацію та механізм утворення виявлених у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи, виявлені у ОСОБА_2 ушкодження, у вигляді ушкодження шийного відділу хребта, які перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з настанням його смерті, не могли виникнути при падінні. Ушкодження на тілі ОСОБА_2, наявність яких зумовила настання смерті, виникли внаслідок не менш, ніж одноразового різкого, насильницького достатньо потужного перерозгинання верхньої частини шийного відділу хребта шляхом відведення голови дозаду (до спини), тобто ушкодження в даному випадку шийного відділу хребта є по суті "непрямим", таким, що виникло на віддалі від дії на тіло травмуючих сил.
Однак цій експертизі апеляційний суд не дав жодної оцінки, а її висновки лише формально зазначив в ухвалі.
Отже, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. ст. 370, 419 КПК не провів належного аналізу обставин кримінального провадження, не дав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення та належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскільки перешкодили їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.
Отже, судові рішення щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підлягають скасуванню із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
При новому розгляді суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, всебічно, повно та об`єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку й ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441- 442 КПК України, Суд
у х в а л и в:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, задовольнити.
Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 18 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
С у д д і:
В.В. Король М.М. Лагнюк В.П. Огурецький