630/515/17 Про таємне викрадення чужого майна - 10.09.2019 Прийняття

за касаційною скаргою захисника Булавінової Ю.В. на вирок Люботинського міського суду Харківської області від 12 квітня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Люботинського міського суду Харківської області від 12 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком цього суду від 23 лютого 2017 року у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.

Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у порядку передбаченому статтями 100, 124 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України (4651-17) та прийнято рішення про цивільний позов.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 15 листопада 2018 року залишив вирок без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 18 липня 2017 року о 12:00, перебуваючи на АДРЕСА_3, разом зі своїм знайомим ОСОБА_2 виконували роботи, пов`язані з фарбуванням даху будинку, за усною домовленістю з потерпілою ОСОБА_3, яка мешкає спільно з власником вказаного домоволодіння ОСОБА_4 Увійшовши на подвір`я і, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_1 таємно, через незачинені на замок двері, проник до будинку, пройшов до кімнати потерпілої, звідки повторно викрав, жіночу косметичку, в якій містилися ювелірні вироби із золота та срібла, 20 000 грн та 75 доларів США, що еквівалентно 1947,36 грн згідно з курсом НБУ. Таким чином ОСОБА_1 заподіяв потерпілій ОСОБА_5 матеріальної шкоди на загальну суму 46 189,11 грн. Крім того в цій косметичці містилися закордонний паспорт на ім`я ОСОБА_5 і диплом про отримання освіти у педагогічному училищі на її ім`я, про що ОСОБА_1 не знав і, відповідно, умислу на їх викрадення не мав.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:

- протокол огляду місця події від 18 липня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки огляд, який фактично був обшуком, було проведено із порушенням вимог ч. 2 ст. 214 КПК до внесення 19 липня 2017 року відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань і без ухвали слідчого судді (таку позицію викладено в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 7 червня 2018 року у справі №740/5066/15-к);

- заяву від 20 липня 2017 року, відповідно до якої ОСОБА_1 добровільно видав працівникам поліції золоті сережки та годинник, чим фактично визнав вину в інкримінованому йому злочині, необхідно визнати недопустимим доказом, оскільки при її прийнятті допущено порушення гарантій підозрюваного на самовикриття, права особи на мовчання та права не свідчити проти самого себе, а також на отримання правової допомоги на початкових етапах провадження;

- суд неповністю дослідив обставини справи, які б могли суттєво вплинути на винесення законного рішення, а саме те, що свідок ОСОБА_4 у своїх показаннях, наданих у судовому засіданні 17 січня 2018 року, зазначив, що ОСОБА_1 повертався до його домоволодіння у день скоєння злочину з іншим незнайомим йому чоловіком, а також те, що ОСОБА_1 як на слідстві, так і в суді також вказував на цього незнайомого чоловіка.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечувала щодо доводів, наведених у касаційній скарзі, вважала судові рішення законними та обґрунтованими й просила залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного при перегляді судових рішень у порядку касаційного провадження Суд виходить із фактичних обставин, установлених в оскаржуваних рішеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є:

1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;

3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

З урахуванням зазначеного доводи в касаційній скарзі щодо неповноти судового розгляду, а саме невжиття заходів щодо встановлення особи чоловіка, який, на думку ОСОБА_1, міг вчинити крадіжку, не є предметом касаційного перегляду.

Так, у рішенні від 21 липня 2011 року у справі "Коробов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом". Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Як убачається зі змісту вироку, постановляючи його, суд врахував показання потерпілої та свідків, якими спростовуються показання ОСОБА_1 щодо його непричетності до вчинення злочину.

Так, зі змісту показань свідка ОСОБА_4, зазначених судом у вироку, вбачається, що 18 липня 2017 року він перебував вдома протягом усього дня, інші особи до нього додому не приходили і саме ОСОБА_1 заходив у будинок за його відсутності.

Також, постановляючи вирок, суд зазначив показання свідка ОСОБА_2 про те, що коли, він з ОСОБА_4 повернулися після розмови з сусідом ОСОБА_6 на подвір`я ОСОБА_4, то ОСОБА_1 з цигаркою виходив з двору із задоволеним виразом обличчя, а коли вони з останнім ішли від ОСОБА_4 то ОСОБА_1 сказав, що ніякого компресора він шукати не буде і більше вони там не працюватимуть. Цього дня ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_3 їм грошей не давали, а дорогою до парку ОСОБА_1 зайшов до продуктового магазину, з якого потім вийшов з пакунком продуктів, і сказав, що їх потрібно занести до бабусі. У вироку також зазначені показання потерпілої про те, що продавчиня в магазині бачила ОСОБА_1 18 липня 2017 року з пачкою грошей в руках, коли він розраховувався за продукти.

З урахуванням зазначеного, на думку Суду, доводи в касаційній скарзі про недопустимість як доказу заяви ОСОБА_1 від 20 липня 2017 року, відповідно до якої він видав працівникам поліції золоті сережки та годинник, чим фактично визнав свою вину, в цілому не спростовують правильності висновків суду щодо доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 185 КК.

Крім того, доводи в частині недопустимості зазначеної заяви ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням гарантій підозрюваного на самовикриття, права особи на мовчання та права не свідчити проти самого себе, а також на отримання правової допомоги на початкових етапах провадження були предметом апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції, який надав їм відповідну оцінку.

Твердження захисника про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події (домоволодіння на АДРЕСА_3 ) від 18 липня 2017 року з огляду на проведення слідчих дій до внесення 19 липня 2017 року відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань і без ухвали слідчого судді є необґрунтованими, зважаючи на таке.

Суд першої інстанції встановив, що огляд місця події проведено слідчим з дотриманням вимог статей 104, 106, 214, 237 КПК саме 19 липня 2017 року. Цей доказ отримано в порядку, передбаченому КПК (4651-17) , а тому помилка у зазначенні дати складання протоколу не може бути підставою для визнання цього доказу недопустимим.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено право кожного мирно володіти своїм майном.

' 'p' Конституцією України (254к/96-ВР) заборонено проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ч. 2 ст. 30).

Відповідно до вимог ст. 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Як виняток ч. 3 ст. 30 Конституції України передбачає, що у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Тобто законодавцем, окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 7 листопада 2013 року в справі "Бєлоусов проти України" нагадав, що будь-яке втручання згідно з пунктом 1 статті 8 Конвенції повинно бути виправданим у розумінні пункту 2 як таке, що здійснюється "згідно із законом" і є "необхідним у демократичному суспільстві" задля досягнення однієї або більше законних цілей, що в ньому наводяться. Формулювання "згідно із законом" вимагає від оскаржуваного заходу як підґрунтя в національному законодавстві, так і його відповідності принципові верховенства права. Головною метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання державних органів. Високий суд дійшов висновку, що огляд працівниками міліції житла заявника не проводився згідно із законом, оскільки дозвіл на огляд отримано за обставин, в яких були відсутні процесуальні гарантії, що захищають його здатність висловлювати свою справжню думку.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_3 надала згоду на проведення огляду житла та приміщення, яким вона володіє, із метою фіксації обставин вчинення кримінального правопорушення.

Наведені обставини не ставлять під сумнів добровільність такої згоди, оскільки були наявні всі процесуальні гарантії, які захищали здатність ОСОБА_3 висловлювати свою справжню думку.

Виходячи із аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК, колегія суддів дійшла висновку, що огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди.

Посилання у касаційній скарзі на позицію, викладену в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 7 червня 2018 року у справі №740/5066/15-к, не спростовують правильності висновків суду, оскільки вони зроблені у кримінальному провадженні стосовно обставин, відмінних від обставин цього кримінального провадження, та без згоди потерпілого.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте даних, які б свідчили, що судом допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, не виявлено, у зв`язку з чим відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги та скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Люботинського міського суду Харківської області від 12 квітня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Булавіної Юлії Володимирівни - без задоволення.