200/12555/17 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий помер, скоєне в ході сварки, що виникла під час вживання ними алкоголю, на ґрунті раптово виниклих неприязних особистих стосунків - 10.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого Двойкіна Д . В. - Мелещука Г.М.на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 жовтня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року щодо ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040640001579, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 жовтня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за частиною 2 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередній у виді тримання під вартою.

Строк відбування покарання визначено обчислювати з 9 жовтня 2018 року та зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 5 червня 2017 року по 9 жовтня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 5 червня 2017 року близько 00:30, перебуваючи разом із раніше знайомим йому ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2 в ході сварки, що виникла під час вживання ними алкоголю, на ґрунті раптово виниклих неприязних особистих стосунків завдав ОСОБА_3 близько 5 ударів в обличчя та по голові, чим заподіяв останньому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер того ж дня.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_2 змінено в частині зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання.

Зараховано ОСОБА_2 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 10 жовтня по 28 грудня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зазначає, що всі зібрані у кримінальному провадженні докази вказують на вчинення його підзахисним вбивства через необережність.

Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що частини показань свідків суд у рішенні не навів, при цьому не вказав, що на кухні квартири, де, відбувалася подія, обстановки не було порушено, що потерпілий перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння, а сам ОСОБА_2 ніколи не проявляв агресивності, і що під час медичного освідування на кулаках останнього не було виявлено тілесних ушкоджень.

З урахуванням наведених сумнівів, які, на думку захисника, залишив поза увагою, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, саме неправомірні дії потерпілого, який намагався викрасти із шафи гроші, стали причиною душевного хвилювання ОСОБА_2, і він під цим впливом завдав потерпілому тілесні ушкодження з необережності.

Також захисник вказує, що у вироку не надано належної оцінки діям ОСОБА_2 після вчиненого, а саме його наміром викликати карету швидкої допомоги та проханню до сусідів віднести потерпілого на вулицю, оскільки ліфт поламався. Такі та інші дії, на думку захисника, вказують на відсутність наміру завдати потерплому тілесних ушкоджень, не сумісних із життям.

Таким чином, захисник вважає, що дії ОСОБА_2 слід кваліфікувати за статтею 119 КК, тобто останній має нести відповідальність за вбивство з необережності.

Крім того, захисник зазначає, що суди формально перерахували докази, якими підтверджується винуватість його підзахисного, не надали цим доказам оцінки з точки зору належності та допустимості, як і не проаналізували показань свідків.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду.

Відповідно до частини 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Однак під час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані у передбаченому КПК (4651-17) порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.

Суд не може перевіряти будь-які докази, а також приймати нові докази, які не були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, не має права встановлювати та визнавати обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому такі доводи в касаційній скарзі не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тобто перевіряти доказ на несумлінність, точність і несуперечність з фактичними обставинами справи, а також зіставляти ці дані з іншими доказами.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник не погоджується з пред`явленим ОСОБА_2 обвинуваченням, вважає останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 119 КК, при цьому зазначає, що у кримінальному провадженні відсутні докази, які б вказували на умисне завдання тілесних ушкоджень потерпілому.

Однак такі доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, є безпідставними з огляду на таке.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції заслухавши показання самого винного, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.

Зокрема, показання потерпілого ОСОБА_4, свідка ОСОБА_5, свідка ОСОБА_6, свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, показання яких в повній мірі висвітлюються у судовому рішенні, яким суд надав належну оцінку, а тому доводи захисника про неповне та всебічне дослідження таких доказів є неспроможними.

Також у судовому засіданні було допитано експерта ОСОБА_9, який показав, що від однієї травмуючої дії могли утворитися декілька травм, крововиливи на ділянці спини могли виникнути за умов падіння, однак смерть потерпілого настала від крововиливу під тверду мозкову оболонку, цей крововилив не миттєвий, а накопичується і порушує обмін речовини головного мозку. При цьому кількість ушкоджень від ударів, виявлених на голові трупа, не співпадає з кількістю ударів, про які вказує під час слідчого експерименту обвинувачений, їх було виявлено більше, однак не виявлено характерних ушкоджень для падіння з висоти власного зросту.

Крім того, суд надав належну оцінку і письмовим доказам, а саме протоколу огляду місця події від 5 червня 2017 року та фототаблиці до нього; протоколу огляду трупу від 5 червня 2017 року видно, що в лівій пароорбітальній області синець, на лівій ушній раковині також синець в районі правої брови садна ( а.п. 17-18, на а.п.21).

За висновками експерта №791, та №792 від 13 червня 2017 року досліджені сліди крові які не виключають можливості утворення за рахунок крові ОСОБА_3, а відповідно до висновку експерта №1157 від 26 червня 2017 року виявлені садна в проекції правої надбрівної дуги у кількості 3-х, на спинці носа праворуч, на крилі носа ліворуч, синці на повіках лівого ока, на верхній губі праворуч та на лівій ушній раковині, у правій скроневій ділянці з розповсюдженням на скроневий м`яз у проекції лівого слухового отвору, крововилив під твердою мозковою оболонкою на зовнішній поверхні лівої півкулі головного мозку, а також садна на передній поверхні лівої гомілки, міжлопатковій ділянці в проекції 9-го ребра по задній паховій лінії відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечних для життя у момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням смерті.

З проведеної додаткової судово-медичної експертизи №1157/91-Е від 26 липня 2017 року вбачається, що за умов та обставин, вказаних обвинуваченим у ході проведення слідчого експерименту, а саме неодноразового падіння з положення стоячи, зоною контакту мали би бути потилична та тім`яна потилична ділянки голови, але ушкодження на них не виявлено.

Також суд зазначив, що під час прослуховування аудіозапису було встановлено, що ОСОБА_2 повідомив поліції, що "у нього в квартирі крадій, він його вдарив, і той здох".

Надав суд оцінку і показанням ОСОБА_2, який з метою уникнення кримінальної відповідальності вказав, що штовхнув ОСОБА_3 у груди, коли побачив, що потерпілий шукає у нього в шафі гроші, а той впав на підлогу в коридорі, потім піднявся і намагався вдарити ОСОБА_2, останній ударив його в лице, і той знову впав.

Однак такі показання спростовуються висновками експерта, його показаннями в судовому засіданні, з яких убачається, що тілесні ушкодження, виявлені на тілі потерпілого, неможливо отримати за умов падіння з висоти власного зросту.

Тобто досліджені судом докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають у суду сумнівів у достовірності та в сукупності підтверджують заподіяння ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого.

При цьому суд вказав у своєму рішенні, що про навмисне завдання тяжких тілесних ушкоджень потерпілому свідчить кількість завданих ударів, ділянка їх заподіяння, а саме голова, спосіб та характер завдання таких ударів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про кваліфікацію дій засудженого, оскільки в ході судового розгляду підтверджено наявність тілесних ушкоджень на тілі потерпілого, що належать до тяжких тілесних ушкоджень, а механізм та локалізація їх заподіяння узгоджується з показаннями експерта та іншими письмовими доказами.

Вирок суду є законним, обґрунтованим і відповідає вимогам статті 374 КПК, а доводи захисника щодо відсутності достатніх доказів для доведеності винуватості його підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частино 2 статті 121 КК та можливість перекваліфікувати його дії на статтю 119 КК є неспроможними.

Суд апеляційної інстанції надав належні та вмотивовані відповіді на доводи в апеляційній скарзі захисника, при цьому проаналізував висновки судово-медичних експертиз щодо механізму, локалізації та кількості завданих ударів. Також надав мотивовану відповідь на доводи захисника щодо необережності вчиненого кримінального правопорушення, оскільки встановлені обставини скоєння цього злочину доводять умисні дії з боку ОСОБА_2, а докази свідчать про прямий причинно-наслідковий зв`язок між створенням загрозливого для життя стану здоров`я, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень та настанням смерті потерпілого.

Тобто суд апеляційної інстанції належним чином зважив на доводи апеляційної скарги захисника, які по суті є аналогічними до його доводів, зазначених у касаційній скарзі, належним чином спростував їх та обґрунтовано залишив без задоволення його апеляційну скаргу.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_2, не встановлено.

Як убачається з касаційної скарги захисника, він, посилаючись на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винуватість особи, вказує на відсутність доказів, які б "поза розумним сумнівом" підтверджували його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.

Суть презумпції невинуватості не в тому, що особа є невинуватою, а в тому, що існує припущення щодо її невинуватості. Презумпція невинуватості не може бути виправдана одним лише прагненням полегшити становище обвинуваченого. Вона стимулює доказування вини особи, і, доки цього не буде досягнуто, ніхто не може бути визнаний винним.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості на обвинуваченого (а також на його захисника) не може бути покладено обов`язку доводити свою невинність, наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Цей обов`язок покладається на органи, що висунули обвинувачення (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора), але це не виключає права обвинуваченого доводити свою повну невинність або меншу вину. Усі обставини, що наводяться ним на свій захист, повинні бути ретельно досліджені слідчими органами, прокурором і судом.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження винуватість ОСОБА_2 у завданні потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя у момент заподіяння, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку та з урахуванням яких обґрунтовано дійшли висновку про доведеність винуватості особи, а доводи захисника про відсутність у діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого, частиною 2 статті 121 КК та його твердження про вчинення засудженим злочину з необережності визнали безпідставними.

Таким чином, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню, судові рішення є законними, обґрунтованими та належним чином вмотивованими та не викликають у колегії суддів сумнівів щодо їх відповідності нормам закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 жовтня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - без задоволення.