468/526/17-к Про таємне викрадення чужого майна, скоєне з проникненням до приміщення - 10.09.2019 Прийняття

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2017 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150140000092 від 23 лютого 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 3 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі статей 75,104 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1, пунктом 2 частини 2 статті 76 КК.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу не обирався.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 засуджено за наступних обставин.

В середині січня 2017 року (точної дати досудовим розслідуванням не встановлено) о 20:00 неповнолітній ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 (відносно якого згідно ухвали Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 вересня 2017 року застосовано примусові заходи виховного характеру), з корисливих спонукань, з метою викрадення чужого майна, шляхом зриву 2-х навісних замків від вхідних дверей за допомогою металевого прута, проникли в будинок по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, звідки таємно викрали майно останньої, чим заподіяли їй матеріальну шкоду на суму 523 грн.

Крім того, в кінці січня 2017 року (точної дати та часу досудовим розслідуванням встановити не представилось можливим) неповнолітній ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 (відносно якого згідно ухвали Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 вересня 2017 року застосовано примусові заходи виховного характеру), з корисливих спонукань, з метою викрадення чужого майна, через незачинені двері проникли до приміщення комори домоволодіння ОСОБА_4, що розташоване по АДРЕСА_1, звідки таємно викрали останньої, чим заподіяли потерпілій матеріальну шкоду на суму 571 грн.

Також, 20 лютого 2017 року о 18:00 неповнолітній ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 (відносно якого згідно ухвали Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 вересня 2017 року застосовано примусові заходи виховного характеру),з корисливих спонукань, з метою викрадення чужого майна, шляхом відкриття вхідних дверей проникли до домоволодіння ОСОБА_5, що розташоване по АДРЕСА_1, звідки таємно викрали майно останньої, чим заподіяли потерпілій ОСОБА_5 матеріальну шкоду на суму 941 грн.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 05 грудня 2018 року залишено незмінним вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2017 року щодо засудженого ОСОБА_1 .

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Прокурор вказує на не з`ясування обставин щодо осудності особи, а саме хибність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_1 з огляду на висновки судово-психіатричних експертиз №121, 122 від 05 квітня 2017 року.

Крім того, прокурор стверджує про те, що апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги, де зазначалися вимоги статті 20 КК, не усунув невідповідності висновків матеріалам кримінального провадження, експерта у судовому засіданні не допитано, не призначено додаткову чи повторну експертизу.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, доводи захисника, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до статті 20 КК підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Глава 39 КПК (4651-17) визначає підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, порядок здійснення досудового розслідування та судового розгляду, тощо.

У статті 504 КПК визначено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

Вказане також відповідає пункту 2 частини 3 статті 374 КПК, яким суд першої інстанції керується під час ухвалення вироку, а саме у мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, для розгляду по суті до суду надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_1, державним обвинувачем долучено письмові докази, а судом їх досліджено.

З висновків судово-психіатричних експертиз № 121 та №122 від 05 квітня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 страждає стійким психічним розладом. За своїм психічним станом він не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент інкримінованого правопорушення. На даний момент ОСОБА_1 також не може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Після встановлення таких обставин, суд першої інстанції вважав, що підстав для застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_1 відповідно до розділу XIVзагальної частини КК в даний час немає, примусових заходів медичного характеру він не потребує.

Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що ОСОБА_1 є обмежено осудною особою відповідно до висновків зазначених експертиз, але підстав для виклику експертів чи призначення експертизи не було, оскільки під час судового розгляду у суді першої інстанції ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не заявляли клопотання про допит експерта психіатра чи судово-медичного експерта, так само не заявлялося клопотання про призначення додаткової чи повторної судово-психіатричної експертизи.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Обмежена осудність є юридичним критерієм, у зв`язку з чим визнання особи обмежено осудною належить виключно до компетенції суду.

Порядок розслідування та розгляду таких кримінальних проваджень визначений у кримінальному процесуальному кодексі.

Колегія суддів вважає, що оскільки досудове розслідування таких кримінальних проваджень проводиться у загальному порядку, то суди повинні проводити судовий розгляд з урахуванням Глави 39 КПК (4651-17) , зокрема статті 504 КПК, при встановленні даних про обмежену осудність особи.

З наведеного слідує, що висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо неможливості розгляду питання про примусові заходи медичного характеру без клопотань сторін кримінального провадження є помилковими.

Отже, доводи касаційної скарги прокурора є обґрунтованими, а вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційної інстанції не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню на підставі пункту 1 частини 1 статті 438 КПК через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК, Суд

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2017 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суду першої інстанції.