739/1223/17 Про визнання особи невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого ст. 364 КК України, та виправдання у зв`язку з недоведеністю наявності в його діянні складу вказаного злочину - 10.09.2019 Прийняття

від 31 січня 2018 року щодо ОСОБА_1 та ухвалив свій, яким визнав винним останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та призначив йому покарання за вказаною нормою закону у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 2 роки без штрафу.

На підставі ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Цивільний позов прокурора задовольнив, ухвалив стягнути з ОСОБА_1 на користь Новгород-Сіверської міської ради шкоду в розмірі 369 885 грн.

Вирішив питання про стягнення судових витрат, а також про долю речових доказів.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він, обіймаючи посаду міського голови м. Новгород-Сіверський Чернігівської області, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, тобто будучи службовою особою, вчинив службову недбалість, а саме неналежне виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, за таких обставин.

Так, рішенням 11-ї сесії Новгород-Сіверської міської ради VI скликання

від 29 листопада 2011 року затверджено Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Новгорода-Сіверського Чернігівської області (далі - Положення), яким установлено розмір пайового внеску на нежитлові будівлі та споруди - 5 % від загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Пунктами 4.1, 4.2, 4.5, 4.8 Положення встановлено порядок підготовки та укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Новгород-Сіверського (далі - договір), який включає: прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про надання згоди на виготовлення проектної документації на будівництво об`єкта та вимоги щодо зобов`язання замовника звернутися для проведення розрахунку до договору, звернення замовника про укладення договору та реєстрації його секретарем міської ради, підготовку договору секретарем міської ради на підставі звернення замовника та доданих документів, проведення бухгалтером міської ради розрахунку розміру пайової участі у грошовому вираженні відсоткового значення від загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта на підставі доданих документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта з техніко-економічними показниками, підписання міським головою (за його відсутності - уповноваженою особою) договору, укладеного між міською радою та замовником.

На початку літа 2015 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) директор ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор" ОСОБА_2 у приміщенні Новгород-Сіверської міської ради (вул. Губернська, 2 у м. Новгород-Сіверському) звернувся з письмовим зверненням про укладення договору про залучення грошових коштів на розвиток інфраструктури м. Новгород-Сіверського у зв`язку із закінченням будівництва і введенням в експлуатацію зерносушильного комплексу згідно з деклараціями № ЧГ 14312023195 (перша черга) та № ЧГ 143130450113 (друга черга), зареєстрованими інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області

від 14 лютого 2012 року та 14 лютого 2013 року відповідно, загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта - зерносушильного комплексу

(вул. Вокзальна, 15 у м. Новгороді-Сіверському) - становила 10 677 700 грн.

Відповідно до пункту 1 розрахунку величини пайової участі в розвитку інфраструктури м. Новгород-Сіверського від 16 червня 2015 року, який є невід`ємною частиною договору від 16 червня 2015 року № 2 "Про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Новгород-Сіверський" (далі - договір № 2), укладеного з ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор", затверджено розрахунок розміру пайової участі в розмірі 5 % від загальної кошторисної вартості будівництва сушильного комплексу на вул . Вокзальній, 15 у м. Новгород-Сіверському.

16 червня 2015 року ОСОБА_1 у м. Новгороді-Сіверському Чернігівської області (більш точного місця досудовим розслідуванням не встановлено) неналежно виконуючи свої службові обов`язки, всупереч вимогам ч. 5 ст. 40 Закону України від 17 лютого 2011 року "Про регулювання містобудівної діяльності", ст. 8 Закону України від 19 червня 2003 року "Про службу в органах місцевого самоврядування", пунктів 2.2, 4.1, 4.2, 4.5 Положення, а також Інструкції, одноособово, без відома членів виконкому міськради підписав виготовлений невстановленою особою офіційний документ - договір № 2, укладений із

ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор", без проведення його підготовки секретарем міськради разом із невід`ємними додатками до нього: розрахунком величини пайової участі в розвитку інфраструктури м. Новгорода-Сіверського, без проведення його бухгалтером міськради та графіком оплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Новгород-Сіверського, в якому безпідставно було відображено загальну кошторисну вартість об`єкта будівництва - 3 280 000 грн, що згідно з поданими деклараціями включає в себе лише вартість витрат, понесених ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор" на будівельно-монтажні роботи без урахування витрат ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор" на машини, обладнання та інвентар, чим занизив розмір пайової участі від будівництва об`єкта - зерносушильного комплексу, розташованого на вул. Вокзальній, 15 у м . Новгород-Сіверському, з 533 885 до 164 000 грн, у результаті чого було завдано шкоди охоронюваним законом громадським інтересам у вигляді ненадходження до міського бюджету 369 885 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Рябінін Д. Д., посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях його підзахисного складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на те, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, всупереч вимогам п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК України підмінив уповноважену особу, що має право повідомляти про підозру ОСОБА_1, який є депутатом місцевої ради, що зумовило позбавлення останнього права на справедливий суд.

Крім того, на думку захисника, апеляційний суд порушив вимоги кримінального процесуального закону, оскільки, дійшовши висновку про необхідність перевірки обставин, установлених під час кримінального провадження, вибірково дослідив докази й не досліджував їх у повному обсязі, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів, що призвело до передчасного висновку про визнання винуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2

ст. 367 КК України.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Рябінін Д. Д. кожен окремо висловили свої доводи на підтримання касаційної скарги та просили її задовольнити.

Прокурор, висловивши свої доводи, вважала, що касаційна скарга захисника є необґрунтованою, а тому просила скаргу залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин.

За ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог, викладених в апеляційній скарзі, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 374 цього Кодексу в мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини й мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо суд приймав такі рішення.

При цьому підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та не має права розглядати обвинувачення, якого не було висунутов суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Причому, виходячи за межі апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції повинен дотримуватись загальних положень щодо визначення меж судового розгляду.

Згідно з положеннями статей 404, 405 цього Кодексу апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку на відповідність нормам матеріального та процесуального права. Цей суд переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг і зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені у скаргах, у тому числі за необхідності і шляхом дослідження доказів.

Відповідно до вимогч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції встановив їх не повністю або з порушеннями, іможе дослідити докази, які не досліджувалися цим же судом, виключно в тому випадку, якщо учасники судового провадження заявили клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або коли про ці докази стало відомопісля ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Частиною 1 ст. 337 цього Кодексу визначено межі судового розгляду, а саме: судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках, передбачених цією статтею.

Частиною 3 вказаної норми передбачено право суду вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

За змістом засади диспозитивності сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК України (4651-17) , а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (ч. 1 і ч. 3 ст. 26 КПК України).

Відповідно до п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий тапублічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з підпунктами "а" та "b" п. 3 ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що межі гарантій, передбачених пп. "а" п.3 ст.6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які надалі можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження. Суд також зазначає, що пп."a" і "b" п. 3 ст. 6 Конвенції взаємопов`язані та що право бути поінформованим про характер і причини висунутих обвинувачень слід розглядати у світлі права обвинуваченого на підготовку свого захисту (п.37 рішення у справі "Жупнік проти України").

Отже, визначення та встановлення меж судового розгляду кримінального провадження в суді на основі обвинувального акта є однією з гарантій забезпечення права обвинуваченого на захист, а також права на справедливий судовий розгляд змагального характеру.

З огляду на вимоги статей 22, 26, 337 і 404 КПК України та ст. 6 Конвенції, виходячи за межі апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції повинен дотримуватися загальних положень щодо визначення меж судового розгляду.

Вищевказаних вимог закону суд апеляційної інстанції повністю дотримався і зазначив переконливі мотиви, через які апеляційну скаргу сторони обвинувачення на підставах неповноти судового слідства, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадженнята неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність визнав обґрунтованою.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 20 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості щодо неналежного виконання службовими особами Новгород-Сіверської міської ради своїх службових обов`язків, внаслідок чого міському бюджету завдано збитків у виді ненадходження пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2

ст. 367 КК України.

Постановою слідчого органу досудового розслідування від 16 червня 2017 року було змінено кваліфікацію кримінального провадження № 42016270000000023від 20 січня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 на ч. 2 ст. 364 КК України.

Цього ж дня прокурор Чернігівської області, дотримуючись вимог статей 36, 42, 276- 278, 480, 481 КПК України, ст. 49 Закону України від 21 травня1997 року "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 31 Закону Українивід 11 липня 2002 року "Про статус депутатів місцевих рад", повідомив

ОСОБА_1 про підозру за ч. 2 ст. 364 КК України та роз`яснив її суть, про що свідчить підпис останнього власноруч.

У результаті досудового розслідування сторона обвинувачення обвинувачувала ОСОБА_1 у зловживанні службовим становищем, тобто в умисному використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для юридичної особи, що завдало тяжких наслідків охоронюваним законом громадським інтересам, та кваліфікував такі дії за ч. 2 ст. 364 КК України.

З таким обвинуваченням кримінальне провадження надійшло до місцевого суду на розгляд, у результаті якого цей суд дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, не ґрунтується на його матеріалах та доказах (належних, допустимих, прямих чи непрямих), зібраних під час досудового й судового слідства, а тому виправдав ОСОБА_1, оскільки не доведено, що в діянні, у вчиненні якого обвинувачується останній, є склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Обґрунтовуючи свій висновок, цей суд зазначив, що факт підписання

ОСОБА_1 складеного спеціалістом очолюваної ним ради договору про пайову участь ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор" у розвитку інфраструктури м. Новгород-Сіверський та розрахунку розміру пайової участі не може свідчити про наявність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, оскільки сторона обвинувачення не довела, що директор ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор" чи будь-які інші особи зверталися особисто

до ОСОБА_1 з приводу укладення вказаного договору та спілкувалися з ним з метою спонукання останнього до зловживання своїм службовим становищем в інтересах ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор" і заниження розміру пайової участі цього товариства.

Відсутність доказів на підтвердження корисливого мотиву ОСОБА_1 умисно вчинити будь-які неправомірні дії з використанням свого службового становища на користь ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор", а також відсутність доказів, на підтвердження того, що ОСОБА_1 підписав договір № 2, укладений із ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор", всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор", занизивши розмір пайової участі цього підприємства, на переконання місцевого суду, свідчило про недоведеність наявності винуватості як у формі умислу, так і необережності, оскільки недоведеним залишилось те, що ОСОБА_1, підписуючи договір про пайову участь ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор", усвідомлював неправильність розрахунків розміру пайової участі як у самому договорі, так і в додатках до нього, передбачав наслідки своїх дій у вигляді ненадходження до Новгород-Сіверського міського бюджету коштів від пайової участі в розмірі 369 885 грн та бажав їх настання або ж свідомо припускав можливість таких наслідків.

Не погоджуючись із виправдувальним вироком місцевого суду, прокурор подав до апеляційного суду апеляційну скаргу. Мотивуючи свої доводи, прокурор зазначав, що:вирок місцевого суду є незаконним, постановленим з істотним порушенням кримінального процесуального закону;висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження;суддопустивнеповноту судового слідства і неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до ухвалення незаконного виправдувального вироку.

Крім того,прокурор клопотав про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, а саме про допит свідків, а також про дослідження ряду письмових доказів, оскільки місцевий суд, на його думку, з порушеннями дослідив обставини кримінального провадження.

Апеляційний суд, діючи в межах своїх повноважень, відповідно до вимог ч. 3

ст. 404 КПК України в ході перевірки доводів, наведених в апеляційнійскарзіпрокурора, з огляду на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_10,

ОСОБА_11, ОСОБА_2, даних апеляційному суду безпосередньо в судовому засіданні, та з огляду на наявні в матеріалах провадження докази погодився з висновком місцевого суду про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Разом із тим, цей суд не погодився з висновком місцевого про відсутність у діях ОСОБА_1 винуватості у формі необережності як у виді злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості.

Дослідивши та оцінивши в сукупності наявні в матеріалах провадження докази, зокрема інформацію, що характеризує особу ОСОБА_1, постанову слідчого органу досудового розслідування від 16 червня 2017 року про зміну кваліфікації кримінального провадження № 42016270000000023від 20 січня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 на ч. 2

ст. 364 КК України, Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Новгорода-Сіверського Чернігівської області, договір від 16 червня 2015 року № 2 "Про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Новгород-Сіверський" між виконавчим комітетом Новгород-Сіверської міської ради в особі ОСОБА_1 та ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор" в особі директора ОСОБА_2, доданий до нього графік оплати коштів пайової участі та розрахунок величини пайової участі в розвитку інфраструктури м. Новгород-Сіверського від 16 червня

2015 року, висновок експерта судової почерковознавчої експертизи

від 26 серпня 2016 року № 2207, висновок судово-технічної експертизи

від 29 серпня 2016 року № 2206, декларації про готовність до експлуатації зерносушильного комплексу на орендованій земельній ділянці ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор", зареєстрованих 14 лютого 2012 року за №4Г14312023195 та14 лютого2013 року за №4Г143130450113, акт ревізії Державної фінансової інспекції у Чернігівській області від 18грудня 2015 року міського бюджету, фінансово-господарської діяльності Новгород-Сіверської міської ради за період з 01 серпня 2011 рокупо 31 жовтня 2015 року, висновки судово-економічної експертиз від 05 липня 2016 року № 2381/16-24 та від 21 лютого 2017 року

№ 4403/16-24, а також з урахуванням положень Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України від 21 травня1997 року "Про місцеве самоврядування в Україні", Закон України 17 лютого 2011 року "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , положень національного стандарту ДСТУ-Б-Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України від 05 липня 2013 року №293 (додаток И), дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1, обіймаючи посаду міського голови, тобто будучи службовою особою, при укладанні договору № 2 з ТОВ "Новгород-Сіверський елеватор" із додатками до нього не перевірив правильності внесених до зазначених документів даних, чим допустив неналежне виконання своїхслужбових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що призвело до ненадходження до міського бюджету

369 885 грн, а тому суд кваліфікував такі дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 367 КК України, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Підстав вважати, що апеляційний суд порушив вимоги статей 22, 26, 337

та 404 КПК України та ст. 6 Конвенції, колегія суддів касаційного суду не вбачає, як не вбачає їх і при перекваліфікації дій ОСОБА_1 з огляду на санкції статей ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 367 КК України, а тому доводи в касаційній скарзі захисника вважає безпідставними.

При цьому порушень кримінального процесуального закону в ході складання та повідомлення про підозру ОСОБА_1 колегія суддів касаційного суду не виявила.

Призначаючи покарання із застосуванням ст. 75 КК України, апеляційний суд згідно зположеннями статей 50, 65 КК України врахував: характер і ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину; відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, та зменшення обсягу пред`явленого обвинувачення; особу засудженого, який раніше не був судимий, характеризується позитивно, на спеціальних обліках лікарів не перебуває, його вік та сімейний стан і дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням та покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу, яке належним чином обґрунтував.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, особи засудженого розмір визначеного апеляційним судом ОСОБА_1 покарання зі звільненням від відбування покарання за ч. 2 ст. 367 КК України є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів відповідно до вимог статей 50, 65 цього Кодексу.

Вирок апеляційного суду відповідає загальним вимогам до вироків.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування постановленогоу цьомукримінальному провадженні судовогорішення, колегіясуддів не встановила, а тому в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити.