Постанова
Іменем України
5 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 334/2103/18
Провадження № 51-1976 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Ємця О.П., Остапука В.І.,
при секретарі Матушевській Л.О.,
за участю прокурора Пономарьової М.С.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017080050003213 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Запоріжжя, проживаючого по АДРЕСА_1, в силу статті 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК України,
за касаційною скаргою прокурора на вирок Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 272 КК України на 2 роки позбавлення волі, з позбавленням права виконувати роботи з підвищеною небезпекою строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Вироком Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2019 року вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок.
ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 2 ст. 272 КК України - 2 роки позбавлення волі, з позбавленням права виконувати роботи з підвищеною небезпекою строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він виконуючи обов`язки машиніста крана, які відносяться до робіт з підвищеною небезпекою, під час огляду крана КК22 і виявленого недоліку у роботі механізму підйому вантажів не виконав покладених на нього посадових обов`язків та виконуючи команди ОСОБА_2, який знаходився на настилі галереї крана, належним чином не переконався, що останній, перебував у зоні його видимості. ІНФОРМАЦІЯ_2, приблизно об 11 год. 00 хв., у ході виконання електромонтером ОСОБА_2 робіт з ремонту електричної частини електропроводу електродвигуна підйому вантажу на козловому крані КК22 по вул. Гребельній, 5 у м. Запоріжжі, в результаті допущених ОСОБА_1 порушень положень законодавства з питань охорони праці, ОСОБА_2 впав з галереї козлового крану, в результаті чого отримав тілесні ушкодження не сумісні з життям. Травма ускладнилась розвитком шоку, який призвів до смерті потерпілого.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, ставить питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, Призначене із застосуванням ст. 75 КК України покарання вважає невиправдано м`яким. Стверджує, що призначаючи покарання ОСОБА_1 із застосуванням ст. 75 КК України, апеляційний суд не врахував повною мірою ступінь тяжкості вчиненого злочину, його суспільну небезпеку та, що настали наслідки - смерть людини. Вважає, що з урахуванням усіх обставин справи, даних про особу винного, виправлення та перевиховання ОСОБА_1 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор не підтримав касаційну скаргу.
Мотиви Суду:
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 272 КК України та призначене додаткове покарання у касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК України, та як наслідок - м`якість призначеного ОСОБА_1 покарання, то суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Вказаних вимог закону при призначенні покарання ОСОБА_1 дотримано.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що "досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним". У справі "Ізмайлов проти Росії" (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий надмірний тягар для особи".
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: "Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного".
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих.
Ухвалюючи вирок та звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, вину визнав та щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Крім того, обґрунтовано враховано думку потерпілої, яка не має матеріальних претензій до обвинуваченого та просила не позбавляти його волі і призначити найбільш м`яке покарання.
Також не встановлено обставин, що обтяжують покарання.
Врахувавши всі обставини справи в їх сукупності, ставлення винного до вчиненого, його поведінку після злочину, апеляційний суд, погодився із видом та розміром основного покарання, призначеного ОСОБА_1 судом першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства та застосував додаткове покарання.
При звільненні ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, навів переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких умов буде досягнута мета покарання.
Підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, внаслідок м`якості і неправильного застосування ст. 75 КК України, як про це йдеться у касаційній скарзі прокурора, касаційний суд не вбачає, оскільки у даній конкретній справі досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дотримався вимог закону при призначенні покарання засудженому, використав надані йому процесуальні можливості для перевірки судового рішення першої інстанції. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
Доводи касаційної скарги і матеріали провадження не містять даних неправильне застосування кримінального закону, чи істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування вироку апеляційного суду, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, суд
ухвалив:
Вирок Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
С.І. Кравченко О.П. Ємець В.І. Остапук