643/12543/16-к Про порушення Правил дорожнього руху України, що стало причиною наїзду на нерегульованому пішоходному переході на пішохода, та спричинення останній тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості - 05.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ломакіна Едуарда Володимировича на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 травня 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220000000936, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Московського районного суду м. Харкова від 01 червня 2017 рокуОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено цивільний позов та питання судових витрат у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 травня 2018 року ОСОБА_1, на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році", звільнено від відбування основного покарання у виді обмеження волі. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 02 вересня 2016 року о 10:55 год., керуючи технічно справним автомобілем "Заз-сенс" д.н.з. НОМЕР_1, у м. Харкові по пр. Ювілейному, в порушення вимог п.п.18.1 та 18.4 ПДР (1306-2001-п) України, при під`їзді до нерегульованого пішохідного переходу, не вжив заходів до зменшення швидкості, аж до повної зупинки, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, спричинивши останній тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Ломакін Е.В., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 з призначенням нового розгляду. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд апеляційної інстанції, звільняючи засудженого від відбування основного покарання на підставі акту амністії, не навів підстав з яких дійшов висновку про неможливість його звільнення і від додаткового покарання. Вказує на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 370 КПК, через необґрунтованість та невмотивованість.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні, посилаючись на безпідставність вимог касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Касаційні доводи захисника про неправильне застосування апеляційним судом положень Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) , через невмотивованість підстав з яких суд дійшов висновку про неможливість звільнення ОСОБА_1, на підставі вказаного Закону, і від додаткового покарання, є неприйнятними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про застосування амністії в Україні" особи, на яких поширюється дія закону про амністію, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності законом про амністію.

Разом із цим, статтею 15 Закону України "Про амністію у 2016 році" теж передбачено, що особи на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

Таким чином, ні положення ЗУ "Про застосування амністії в Україні", ні положення Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) , які були застосовані до засудженого ОСОБА_1, не зобов`язують суд звільняти одночасно і від основного, й від додаткового покарання.

Більше того, із системного аналізу наведених вище правових норм слідує, що застосування чи незастосування амністії до додаткового покарання є правом, а не обов`язком суду, реалізація якого належить до його дискреційних повноважень.

При цьому, поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо.

Питання про доцільність звільнення від відбування додаткового покарання вирішується з урахуванням обставин конкретної справи, даних про особу винного та інших обставин, які суд при вирішенні такого питання визнає необхідними для постановлення законного та справедливого рішення.

Так, апеляційний суд, вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про звільнення від відбування покарання на підставі акту амністії, дійшов висновку про можливість застосування до останнього покарання положень п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році", який передбачає звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, осіб визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який відповідно до ст. 12 КК не є особливо тяжким, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, та які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, при цьому не позбавлених батьківських прав.

Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 вчинив необережний тяжкий злочин, має дочку ОСОБА_3, 2012 року народження, батьківських прав щодо якої він не позбавлений, й дійшов правильного висновку, що засуджений є суб`єктом Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) та на підставі цього Закону звільнив його від відбування основного покарання у виді обмеження волі призначеного вироком місцевого суду.

Разом із цим, суд обґрунтовано взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину і наслідки, що настали від нього, а також конкретні обставини кримінального провадження, зокрема те, що ОСОБА_1 грубо порушив ПДР (1306-2001-п) , здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_2 на пішохідному переході, остання в результаті дорожньо-транспортної пригоди отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, тому дійшов переконання про відсутність правових підстав для звільнення засудженого від додаткового покарання на підставі акту амністії.

Крім того, заслуговує на увагу той факт, що засуджений використовував автомобіль для роботи у службі таксі, де ігнорування правил дорожнього руху та легковажне ставлення до дорожньої обстановки є неприпустимим. Однак, навіть ці обставини не завадили ОСОБА_1 допустити грубе порушення ПДР (1306-2001-п) , що призвело до спричинення ним дорожньо-транспортної пригоди.

Суд погоджується, що зазначені обставини вірно враховано при виборі заходу примусу, адже вони мають важливе значення для забезпечення його мети. Тому, сукупність наведеного свідчить про те, що звільнення засудженого ОСОБА_1 від додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху ні засудженим, ні іншими особами.

Таким чином, виходячи із цілей та принципів права, а також вимог щодо справедливості й достатності обраного покарання, висновок апеляційного суду про неможливість звільнення засудженого ОСОБА_1 від додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі акту амністії є вмотивованим, з яким колегія суддів касаційного суду погоджується.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, адже в повній мірі відповідає приписам ст.ст. 370, 419 КПК України, а також містить вичерпні відповіді на усі доводи апеляційної скарги. Відтак доводи захисту в цій частині є безпідставними.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.